Софія Федорівна Русова (уроджена Ліндфорс) — український педагог, прозаїк, літературознавець і громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху, член Української Центральної Ради. Дружина Олександра Русова. Мати Юрія та Михайла Русових.

 Народилася у французько-шведській родині. Її батько полковник шведського походження Федір Ліндфорс, мати - француженка Ганна Жерве, дочка генерал-губернатора Омська. Родина перебралася на Чернігівщину із Сибіру, щоб врятувати старших дітей від туберкульозу, мовою спілкування була французька. З 9 років Софія Русова мешкала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких.

 Від 1871 року, разом із сестрою Марією, вела в Києві перший дитячий садок і недільну школу для дорослих у Києві. Завдяки М. Старицькому Софія ввійшла до кола Старої Громади, де були Михайло Драгоманов, Іван Нечуй-Левицький, Микола Лисенко, Олена Пчілка. Був там викладач грецької мови гімназії Олександр Русов у вишиванці, сивій шапці. У 1874 році в Санкт-Петербурзі Софія Ліндфорс і Олександр Русов обвінчалися. За батька на весіллі був Микола Лисенко, який подарував нареченій рапсодію "Золоті ключі". (Це перша в українській музиці фортепіанна рапсодія "Золоті ключі" (1875)).

 1874–1876 — у Санкт-Петербурзі Русова була членом українського земляцтва. Допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 року.

 Згодом на хуторі поблизу Борзни на Чернігівщині працювала як повитуха й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні. У Чернігові Софія Русова заснувала першу громадську бібліотеку.

 Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте всюди включалася у громадську роботу (в «Київський Громаді», «Одеській Українській Громаді», «Харківському Обществі Грамотности», була головою «Національного Комітету Учителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи. У 1879–1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі. В Одесі складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в'язниці.

 Від 1909 року викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві. Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910–1914). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.

 1917 — член Української Центральної Ради. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, у влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа). У жовтні 1919 в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію — «Союз українок» на чолі з С. Русовою.

 1920 — лектор педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року). В листопаді 1920 в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі Дієвої армії УНР; лекції читали професор Іван Огієнко, професор В. Біднов, Софія Русова.

 Від 1922 року на еміграції. З 1923 року в 66 років вона стала засновницею та професором педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. 

Найважливіші праці Софії Федорівни Русової:

• «Початкова географія».-СПб,1911.
• «Методика початкової географії». — К.: Українська школа, 1918.
• «Дошкільне виховання» (1918)
• «Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл» (1918)
• «Методика колективного читання» (1918)
• «Єдина діяльна (трудова) школа» (1923)
• «Теорія і практика дошкільного виховання» (1924)
• «Дидактика» (1930)
• «Сучасні течії в новій педагогіці» (1932)
• «Роль жінки в дошкільному вихованні» (1934)
• «Дещо про дефективних дітей» (1935)
• «Мої спомини».-Львів,1937
• «Моральні завдання сучасної школи» (1938)
• підручники з географії і французької мови;
• спогади («Мої спомини», 1939), «Наші визначні Жінки» (1934; друге видання 1945).

 С.Русова дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.

Найважливіші принципи педагогічної концепції С.Ф.Русової:

• гуманізм
• демократизм
• народність
• природовідповідність
• культуровідповідність
• особистісно орієнтований підхід
• соціальна обумовленість виховання
• загальнолюдські цінності

 Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання.

 Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.

 У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. "Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті", - писала Софія Русова.

 Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

 5 лютого 1940 р. у Празі померла 84-річна Софія Русова, похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили поета Олександра Олеся. У рідному селі Олешня на Чернігівщині славетну подвижницю пам’ятають земляки. Тут засновано музей, проводяться науково-практичні конференції, присвячені річницям із дня народження Просвітительки, Українки, Педагога.

 Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.