• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

185 років від дня народження Миколи Миколайовича Ге (1831 -1894), російського живописця. З 1876 по 1894 рр. жив на хуторі Іванівському (тепер с. Шевченка Бахмацького району Чернігівської області)

 Ге Микола Миколайович — російський і український живописець, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен.

 Життя і творчість митця пов'язані з Україною — від 1876 року проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам'ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

 Брат Миколи Ґе — Григорій Ґе (псевдонім «Григір Лядава») — український і російський культурний і громадський діяч, історик-краєзнавець, прозаїк, публіцист і драматург (у тому числі автор п'єс українською), що жив на Півдні України — у Миколаєві та Херсоні.

 Микола Миколайович Ґе народився 15 лютого 1831 року у Воронежі. Батько художника Микола Осипович — онук французького емігранта, що залишив батьківщину ще у XVIII столітті. Через три місяці після народження Миколи Миколайовича його мати померла. Після цього родина переїздить до маєтка батька в село Попелюхи Могилівського повіту Подільської губернії (нині Мурованокуриловецький район Вінницької області).

 У 1840 році дев'ятирічного Миколу відвезли до Києва, де його було зараховано до Київської першої гімназії. Цей навчальний заклад зіграв важливу роль у формування особистості майбутнього художника. У той час у гімназії працювали деякі професори, що прогресивно мислили, зокрема, Микола Іванович Костомаров, якого незабаром арештують через діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві. Художній талант хлопця проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ґе, за порадою батька, вступає до математичного відділення Київського університету. Пізніше він переводиться до Петербурзького університету.

 Пристрасть до малювання витісняє інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступає до Академії мистецтв. Дев'ятнадцятирічний Ґе прийшов до Академії мистецтв із сформованими поглядами та смаком

 Офіційно Ґе був учнем Петра Васильовича Басіна, проте справжнім своїм вчителем він вважав Карла Брюллова. Брюллов надихав Ґе, тому що Карл Павлович вимагав від творця завжди лишатися самим собою, втілювати у своїх творах тільки власні думки та почуття. У 1856 році Микола Ґе отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і право на виїзд за кордон. Ґе буквально втікав із Росії: Спочатку Ґе відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, після того кілька років прожив в Італії.

 У Парижі на Миколу Миколайовича сильне враження справили Салон 1857 року та виставка творів Поля Деляроша. У Римі він познайомився з О. Івановим.

 У 1861 році він працює над картиною «Тайна вечеря», яку виставляє в 1863 році на осінній виставці Академії мистецтв у Петербурзі. Робота викликала активні дискусії в тогочасному суспільстві. За «Тайну вечерю» Ґе отримав звання професора. Після відносного успіху картини «Тайна вечеря», Ґе повертається до Італії (Флоренція) та продовжує працювати над біблійними сюжетами. У цей самий час Микола Миколайович знайомиться з Олександром Герценом. У 1867 році було завершено його портрет, який вважають однією із найвдаліших робіт Миколи Ґе.

 Картини другого закордонного періоду не отримали схвальних відгуків у Петербурзі. Картини «Вісники Воскресіння», «У Гетсиманському саду» не приймають на виставку. Це змушує Ґе повернутися до Росії та залишити біблійну тематику. У цей час він стає одним із ініціаторів заснування Товариства пересувних виставок. Микола Ґе намагається бути ближче до російського суспільства, тому звертається до історії. До двухсотліття від дня народження Петра І він пише картину «Петро І допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» (1871). Картину було виставлено на Першій виставці Товариства передвижників.

 Також Ґе пише роботи: «Катерина ІІ перед гробом імператриці Єлизавети» (1874), «Цар Борис та цариця Марфа» (1874), «О. С. Пушкін у селі Михайловському» (1875).

 У 1875 році Микола Ґе придбав хутір Іванівський в Чернігівській губернії біля залізничної станції Плиски. Тут для нього зводять одноповерховий дім із художньою майстернею (дотепер не зберігся), в якому він оселяється з 1876 року. Сюди, в гості приїздили видатні люди - Микола Костомаров, Павло Третьяков, Лев Толстой, Ілля Рєпін, Михайло Врубель...

 У творчості Ґе повертається до біблійної тематики. У 1882 році він познайомився з Львом Толстим, ідеї якого справили на художника велике враження. У 1884 році було завершено портрет Л. Толстого.

 Роботи останнього періоду творчості Миколи Миколайовича Ґе, за деякими винятками, також не знайшли схвальних відгуків сучасників. Картини «Суд синедріона», «Христос і Пілат» були заборонені для експонування. Щодо останньої, художник розумів, що картину не зрозуміють у Росії. Та її було показано на виставках Європи, Америки, але й там вона не знайшла прихильників.

 Микола Миколайович Ґе помер 1 червня 1894 року. Похований на околиці хутора Іванівського (тепер с. Шевченка Бахмацького району Чернігівської області) (могила збереглася).

 Микола Ге 18 років провів в Україні. Природа України багато в чому визначила образну будову робіт художника. Українські місячні ночі знайшли своє відображення в пейзажах Миколи Ґе. Він брав активну участь у культурному житті Києва кінця XIX століття, дружив із багатьма відомими людьми — художниками, меценатами. І не випадково 1927 року Всеукраїнський історичний музей (нині Національний художній музей України) придбав в одного з синів художника 32 полотна його батька.

«Ге был гений» В. Стасов.

 «Это был удивительный, чистый, нежный, гениальный старик-ребенок, весь по края полный любовью ко всем и ко всему, как те дети, подобными которым надо быть, чтобы вступить в царство небесное». Л. Толстой (із листа І. Горбунову).

 Професор Юрій Шевельов вважав, що ім’я М. Ге «безпідставно цілком приписане до мистецтва російського», адже він «був однією з центральних постатей українського мистецтва другої половини попереднього століття, якщо не просто центральною».

Ge (1)
Ge (2)
Ge (3)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top