Календар подій

75 років від дня народження Федора Васильовича Примаченка (Приймаченко) (1941–2008), майстра народного декоративного розпису. Народився на Київщині

 Невід’ємною частиною світового художнього процесу є наївне мистецтво. Увага до нього, як до особливого напрямку, поширилася у різних країнах у ХХ столітті, коли збільшився попит на твори непрофесійних художників. Зокрема таких, як француза Анрі Руссо, грузина Ніколо Піросмані, хорвата Івана Генералича, поляка Яна Никифора Криницького.Їх імена ввійшли до «Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва» (Белград, 1984), де зіркою першої величини визнано українську малярку Марію Примаченко (1909–1997).

 Справу відомої малярки продовжив її син, учень і творчий спадкоємець – Федір Васильович Примаченко член Спілки художників України (1984), заслужений художник України (1998), лауреат премії імені Катерини Білокур, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню, Почесною відзнакою Президента України (2001).

 Федір Васильович народився в селі Болотня Іванівського району на Київщині. Рік народження 1941 - це як чорна позначка в долі. Батько загинув у фінську, тому вiн, Марінчук Федір Васильович за батьком, а Примаченко - за мамою. Коли на світ з`явився Федір, мама Марія Оксентіївна, написала чоловікові листа – мовляв, радуйся, сина маєш. Нехай росте щасливим – відписав Василь і через кілька днів загинув. Життя Федора не було веселішим за мамине. Жили з мамою в діда Оксена та баби Пруськи Оксентихи. Найкращою іграшкою дитинства була... жива кізка, що її дід Оксен придбав за вимогою балуваного внука. Наслуховувався маминих оповідей про життя, пробивався до неї крізь глухість. Робив ковалем, пастухом, і до пенсії - лісником. Та повсякчас знаходив хвилину для малювання, виконував мамин заповіт. Дуже вона хотіла, щоб він малював.

 Марія Примаченко називала сина другом і кращим своїм учнем. Вважаючи, що він в усьому перевершив матір, дивуючись чого його не приймають в Спілку художників. Визнання прийшло пізніше, роботи Примаченка –молодшого все частіше з`являються на виставках, в тому числі міжнародних. Але за регаліями Федір Васильович, як і його мати не гнався, вважаючи творчість найбільши щастям. Його роботами захоплювались багато хто – починаючи від небайдужих до мистецтва односельчан і закінчуючи чиновниками міністерств, які купували роботи для приватних колекцій.

 Федір Примаченко продовжив справу матері, але створив свій більш раціональний стиль. Багато в чому наслідуючи систему започаткованих матір’ю художніх образів, Федір Васильович підходив по-особливому до їх вираження. Написані у соковитих кольорах картини митця більш оповідні, ніж твори Марії Оксентіївни. У них яскравіше проявлений раціональний початок на відміну від імпровізаційності та поетичної натхненності, що було притаманно роботам геніальної малярки. У Чернігівському обласному художньому музеі імені Григорія Галагана зберігаються чотири твори художника. Дві з них Федір Примаченко символічно присвятив своїм батькам.

 У зображенні білої пави в композиції «Птах у квітах», 1979 р. автор втілив образ матері. Вона вирізнялася серед людей своєю вдачею, зовнішнім виглядом, до чого влучно навести народну мудрість: «Павлин гарний, проте ногами нещасливий». Відсутність парного зображення пернатих підкреслює самотність Марії Оксентіївни, яку війна назавжди розлучила з батьком її дитини. Здогадувалася жінка, що загинув коханий, але продовжувала його чекати.

 Разом з нею сподівався побачити рідну людину й Федір Васильович. Свої емоції він виплеснув у творі «Хата, що чекає рідного солдата», 1979 р., наповнив його драматичною інтонацією і почуттям любові. Удалину летять птахи, мов відраховують час – кількість десятиліть, що минули від останнього батькового листа. Символом добра та незгасимої надії постає хатина, яка є нескінченним ланцюгом людських доль. А наповнені насінням соняхи – образом сонця, родючості, вічного коловороту життя: народження, смерть, відродження.

 Марія й Федір Примаченко полишили земні обрії. Але рід митців продовжується. Онуки геніальної малярки Петро та Іван обрали шлях у мистецтво. Як художники вони несуть далі Божу іскру таланту славетної династії, яка стала своєрідним дзеркалом цілої епохи в житті України. Картини Федора Примаченка зберігаються у багатьох вітчизняних і зарубіжних приватних зібраннях та музеях.

Go to top