• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

135 років від дня народження Дмитра Миколайовича Ревуцького (1881-1941), українського музикознавця, фольклорист. Народився в с.Іржавці Ічнянського району Чернігівсьої області

 Дмитро Миколайович Ревуцький — музикознавець, фольклорист і музичний діяч. Брат Левка Миколайовича Ревуцького– українського композитора, педагога, музичного і громадського діяча.

 Брати походили зі старовинної козацької шляхти. Про найдавнішого відомого їхнього предка - легендарного козака Петра Ревуху співається в народній пісні. Вони були нащадками двох гетьманів водночас: Богдана Хмельницького – по дочці Марії Богданівні, одруженій із Іваном Стороженком, та Павла Полуботка (його правнука Феодосія була прабабою братів Ревуцьких).

 Народились вони у славному селі Іржавці на Чернігівщині: Дмитро – 5 квітня 1881-го, Левко – 20 лютого 1889 року. Хрещені були перед оспіваною Т.Г.Шевченком Іржавецькою чудотворною іконою Божої Матері, яку запорожці таємними стежками принесли в село Іржавець до родового маєтку Марії Богданівни Хмельницької. Відтоді хоча б хтось один із кожного покоління Ревуцьких ставав священником.

 Дмитро Миколайович навчався в Чернігівській (1891—99) та Прилуцькій (1890, 1899—1900) гімназіях. Вступивши по закінченні Прилуцької гімназії до Київського університету, Дмитро Ревуцький відвідує студентський хор. Там на нього звернув увагу сам Микола Віталійович Лисенко (з яким Ревуцькі були далекі родичі по Стороженках).

 Закінчив Ревуцький історико-філологічний факультет Київського університету в 1906 році. Але через свої патріотичні українські настрої знайти роботу в Києві не може. Дмитро Миколайович був змушений прийняти пропозицію викладати у Ревелі (Таллінн) словесність.

 В 1909 він повернувся до Києва, викладав у гімназіях, а після 1917 — у 49-й трудовій школі. Серед його учнів будуть майбутні академіки – М. Рильський, М. Алексєєв, С.Крашенінніков і Костянтин Паустовський. Із спогадів Максима Рильського: "До Дмитра Миколайовича в гості непереможно вабила мене атмосфера справжнього, хорошого мистецтва – слова, пісні, музика, - якою напоєна була завжди його домівка. Ентузіаст, глибокий знавець і цікавий інтерпретатор пісні, Дмитро Миколайович виконував нам на вечірках у себе і українські та російські пісні, думи, билини, і зразки західноєвропейської вокальної творчості…».

 1918—1932 роках Ревуцький працював у Київському музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка (від 1923 — професор), де викладав орфоепіку на театральному фаультеті та власне опрацьований курс «Історія пісні». У лютому 1921 він був одним із засновників Музичного товариства імені М.Леонтовича.

 Від 1919 почалася активна наукова та видавнича діяльність Ревуцького. Публікувалися його праці з фольклористики й лисенкознавства, видавалися фольклорні збірки «Золоті ключі» (3 вип.), окремі номери із серії «Пісня», розпочалася робота з видання повного зібрання творів М.В.Лисенка із ґрунтовними коментарями (муз. редактор — Л.Ревуцький), велася активна просвітницька діяльність зі сцени та по радіо (як співак Дмитро Миколайович був гарним виконавцем вокальної музики й визнаним інтерпретатором українських дум, який переконливо передавав фольклорну традицію кобзарського виконавства). Здійснив переклади українською низки вокальних творів європейської музики та 8-ми опер.

 У 1922 разом із Климентом Квіткою (чоловіком Лесі Українки) Дмитро Ревуцький стає засновником Етнографічної Комісії АН УРСР. Він готує і видає фундаментальну працю "Українські думи та пісні історичні", адресовану українській школі.

 Наступна фольклористична праця Дмитра Миколайовича - три випуски українських народних пісень "Золоті ключі". Він створює перший український театральний підручник – "Живе слово. Теорія виразного читання". Особливе місце у творчості Дмитра Ревуцького посідали шевченкознавчі студії. Закоханий у творчість Тараса Шевченка, він пише наукову працю "Шевченко і народна пісня".

 Згодом переслідуваний радянською владою за «буржуазний націоналізм» та розповсюдження «петлюрівської ідеології» в 1931 році звільнений з інституту.

 З 1932 Дмитро Миколайович перебуває під слідством і наглядом органів НКВС.

 1938 року поновлений як старший науковий співробітник Інституту фолкльору АН УРСР й як викладач Київського Театрального Інституту. Навесні 1939 року відбулася знаменита Республіканська нарада кобзарів. Дмитро Миколайович зробив блискучу доповідь з історії кобзарства.

 1939 був вражений інсультом, імовірною причиною якого було викрадення майже готової книги про українських кобзарів. Він майже рік пролежав у ліжку. Тільки-но покращився стан здоров'я, Дмитро Ревуцький повернувся до роботи над своєю монографією про М.В.Лисенка, адже наближався 100-річний ювілей класика української музики.

 Із початком Великої Вітчизняної війни Д. Ревуцький не мав змоги евакуюватися. Через перенесений інсульт він залишився в Києві, що мало рокові наслідки. 29 грудня 1941 Дмитро Миколайович разом з дружиною був вбитий у власній квартирі агентом НКВС. Поховали подружжя Ревуцьких 1 січня 1942 року на Байковому кладовищі. Більш ніж через півстоліття в архівах НКВС було знайдено звіт про знищення Дмитра Ревуцького, як «зрадника Батьківщини».

 Дмитру Миколайовичу Ревуцькому належить особливе місце в історії української культури першої половини ХХ ст. Були довгі десятиліття – з початку сорокових до кінця вісімдесятих, – коли його ім’я намагалися вилучити з національної пам’яті, коли на його творчу спадщину покладено тавро мовчання, коли шанувальники його доробку були змушені знищувати титульні сторінки, де зазначалося прізвище автора ...

 Максим Рильський – його відданий учень, попри весь свій авторитет та підтримку однодумців, не міг зірвати завіси політичної цензури, яку в часи тоталітаризму накинуто навіть на саму згадку імені Дмитра Ревуцького. Коли за рішенням ЮНЕСКО світова громадськість у 1981 р. відзначала 100- річчя видатного сина України, у Москві тихцем видали поштовий конверт з портретом, а в Києві навіть не було й мови про вшанування його пам’яті...

 Добре ім'я Дмитра Ревуцького було повернено тільки до його 110-річного ювілею.

 В 1997 році Дмитру Миколайовичу Ревуцькому встановлена меморіальна дошка на Прилуцькій гімназії. Його ім’я внесено до реєстру «100 найвідоміших українців» (2002).

 Дмитро Ревуцький — один з видатних музикознавців 20—30-х років XX ст.

 У його науковому доробку дослідження «Гулак-Артемовський і його комічна опера «Запорожець за Дунаєм» (1936), «Лисенко — хоровий диригент» (1937), »Автобіографії М. В. Лисенка» (1940). Значний внесок зробив у музичну фольклористику. Серед його праць, присвячених цій темі, — «Українські думи та пісні історичні» (1919), «Шевченко і народна пісня» (1939), «Сучасна пародія на українську народну думу», «Кобзарі й лірники», «Золоті ключі» (1926). Ревуцький переклав для Київського Оперного театру лібретта опер: «Викрадення з Сералю» Моцарта, «Пророк» Маєрбера, «Фавст» Ґуно, «Паяци» Леовкавалльо, «Руслан і Людмила» Ґлінки, «Алеко» Рахманінова.

 Ревуцький автор близько 60 наукових праць, підручника мистецького читання «Живе слово» (1923).  

Dmytro Revytskuy (1)
Dmytro Revytskuy (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top