Календар подій

Міжнародний день руху опору

 Міжнародний день руху опору відзначається щорічно 10 квітня і присвячений всім, хто протидіяв фашистам під час Другої світової війни на теренах, окупованих військами Третього рейху.

 Рух опору - це поняття увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і вживалося на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками.

 Будучи в кожній окремій країні національним за своїм характером, Рух опору в той же час був інтернаціональним, так як мав загальну, для всіх народів що борються, мету: розгром сил фашизму, звільнення від загарбників територій окупованих країн.

 Рух отримав найбільший розмах в Радянському Союзі, Польщі, Югославії, Франції, Болгарії, Чехословаччині, а також в Італії.

 Рух опору було організовано за участю жителів окупованих територій, що протистояли німецьким військам, і відрізнялося різноманіттям форм боротьби проти окупантів. Найпоширенішими були: антифашистська агітація і пропаганда, видання підпільної літератури, страйки, диверсії і саботаж на транспорті та на підприємствах, що випускали продукцію для окупантів, збройні напади для знищення зрадників і представників окупаційної адміністрації, збір розвідувальних даних для армій антифашистської коаліції, партизанська війна. Вищою формою руху опору було всенародне збройне повстання.

 У деяких країнах (Югославія, Польща, Чехословаччина, Франція, Бельгія, Італія, Греція) рух опору переріс в національно-визвольну війну проти фашистських загарбників. В Югославії та Албанії національно-визвольна війна проти окупантів злилася з громадянською війною проти внутрішньої реакції, що виступала проти визвольної боротьби своїх народів. У Нідерландах, Данії, Норвегії провідними формами руху були страйковий рух і антифашистські демонстрації. У Німеччині основним методом стала законспірована діяльність підпільних антифашистських груп по залученню населення до боротьби проти фашизму, розповсюдження агітаційних матеріалів, надання допомоги вивезеним до Німеччини іноземним робітникам, військовополоненим і т. п.

 В українському антифашистському русі опору існувало дві течії: радянський рух опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух опору на чолі з ОУН.

Радянський рух Опору

 Прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С.Ковпаком, М.Попудренком, Сабуровим, Федоровим, І.Боровиком, П.Вершигорою, М.Наумовим та іншими.

 Формами боротьби партизан були:

- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;

- розгром ворожих штабів;

- диверсії на залізницях. Улітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна";

- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).

 В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У; 9 підпільних обкомів комсомолу, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції.

 Загальна чисельність партизан і підпільників в Україні за роки війни становила за різними джерелами від 500 тис. до 180-220 тис. осіб.

 Створення Українського штабу партизанського руху, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий чинник війни, фактично на справжній "другий фронт".

 Національно-визвольний рух опору на чолі з ОУН прагнув до відродження незалежної української держави.

 До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім - Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.

 Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало антинімецькі настрої, які переростали у рух опору, що з кожним днем ставав усе організованішим і діяльнішим.

 УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!".

 Водночас із боротьбою проти німецьких окупантів та радянських партизан УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які мали історичні коріння і час від часу загострювалися до збройної конфронтації.

 Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були: - німці та їх союзники; формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом - підрозділи Червоної армії.

 Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

 Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.

 Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.

 Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.

 З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

 Дії учасників руху опору в різних країнах істотно сприяли перемозі антигітлерівської коаліції і наблизили закінчення війни.  

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top