• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

90 років від дня народження Бориса Григоровича Возницького (1926 – 2012), українського мистецтвознавця, академіка Української академії мистецтв, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1990), Героя України (2005)

 Борис Григорович Возницький — український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM).

 1926 — народився 26 квітня у с.Ульбарів, тепер с.Нагірне Рівненської обл.

 1955 — закінчив Львівське училище прикладного мистецтва.

 1962 — закінчив Інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна в Ленінграді за спеціальністю «Історія і теорія мистецтв».

 З 1962 — директор Львівської картинної галереї.

 Під його керівництвом почалися численні експедиції по Галичині, завдяки яким фонди музею поповнилися врятованими від знищення старими галицькими іконами, бароковою скульптурою тощо.

 Він зібрав унікальну колекцію дерев`яної скульптури, що набула розголосу серед шанувальників і знавців образотворчого мистецтва.

 Мистецько-дослідницька і організаторська діяльність Б. Возницького увінчалася низкою безцінних для вітчизняної історіографії здобутків, за його безпосередньою участю врятовано, повернуто з небуття, збережено 36000 витворів мистецтва – ікон, портретів, картин, мармурових і дерев’яних скульптур, меблів, вівтарів, предметів ужиткового мистецтва, перлин прикладного мистецтва тощо. Завдяки його зусиллям відновлено з руїн і створено музеї на правах відділів Львівської картинної галереї: Музей українського мистецтва ХІV–XVIII ст. в Олеському замку (1975); Музей книги (першодрукаря І. Федорова, 1976); Музей-садибу поета Маркіяна Шашкевича (1986); Музей «Русалки Дністрової» (1996); Музей оборонної архітектури України ХIV ст. (Пятничанська вежа, 1995).

 Автор видань «Олеський замок» (Львів, 1978), «Каплиця Боїмів у Львові» (Львів, «Каменяр», 1979), «Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель» (Львів, «Центр Європи», 2005), «Борис Возницький. Автопортрет на тлі часу» (2006), статей з питань львівської барокової скульптури ХVІІІ століття, української ікони ХІV-ХVІІ століття, археології.

 Рятівну діяльність Б. Г. Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.

 Борис Григорович багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурин, що став добре оснащеним експонатами музеєм на Сході України. Він займався відновленням оборонної башти в П’ятничанах, збереженням Бернардінського костьолу у Львові, реставрацією каплиці Боїмів.

 Борис Григорович Возницький:

  •  Заслужений працівник культури України (1972). Заслужений діяч культури Польщі (1984). Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1990). Лауреат премії Я.Кохановського (1990), Доктор «Honoris causa» Краківської вищої педагогічної школи (1998). Лауреат Всеукраїнської премії «Визнання» (2001),) Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2006), Герой України (2005).
  • Президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), голова Ради директорів львівських музеїв, почесний доктор Краківської педагогічної академії, член Громадської гуманітарної ради при Президентові України.
  • Нагороджений: орденом «За заслуги» ІІ (2001) і ІІІ (1996) ступенів, Хрестом Командора (Польща, 2004), Хрестом Івана Мазепи (2010), Золотою медаллю АМУ (2006), ювілейною медаллю "20 років незалежності України" (2011). Почесний громадянин Львова.
  • 12 квітня 2013 року наказом Міністерства культури України № 306 Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім’я Б. Г. Возницького.

Ліна Костенко

Умирають майстри...

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і е висота.

Voznytskuy (1)
Voznytskuy (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top