• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

125 років від дня народження Сергій Сергійович Прокоф’єва (1891 – 1953), російського композитора, піаніста, диригента

Сергій Сергійович Прокоф’єв Сергій Сергійович Прокоф’єв – російський  композитор, піаніст, диригент, педагог и професор. Народний артист РРФСР (1947). Лауреат Ленінської (1957) и шести Сталінских премій (1943, 1946 — тричі, 1947, 1952).

 Сергій Сергійович Прокоф'єв народився в  Донецької області, в сім'ї вченого-агронома. Займатися музикою почав з 5 років. До моменту вступудо консерваторії був автором чотирьох опер, симфонії, двох сонат і декількох фортепіанних п'єс. У віці 13 років вступив до Петербурзької консерваторії, де навчався композиції у А. Лядова, Миколи Римського-Корсакова, О. К. Глазунова, Я. Вітола. 

 1909 року закінчив консерваторію як композитор з посередніми оцінками (головним чином через творчі нерозуміння з професурою, що додержувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатись у консерваторії як піаніст. 1914 року закінчив консерваторію як піаніст зі своїм 1-м концертом для фортепіано з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі — рояль. В консерваторські роки Прокоф'єв також займався диригуванням.

 У 1914–1918 роках багато концертував у Москві, Петрограді, інших містах Росії. Музика Прокоф'єва стала предметом запеклих дискусій у музичних колах. Для його ранніх творів характерні гротесковість, сатиричні мотиви; це музика принципово антиромантична, часто — жорсткозвучна, пронизана дисонансами, дуже енергійна в ритмічному відношенні. 

 Вже в ранній період виявляються характерні риси творчого обличчя Прокоф'єва — активне ставлення до життя, оптимізм, енергія і воля. Обширний діапазон тем і образів його творів: тонкий ліризм романсів на слова Ахматової (1916) і напружена експресія «Гравця»; мальовничість і поетичність казки «Гидке каченя» для голосу і фортепіано (1914) і стихійна сила оркестрової «Скіфської сюїти» (1914 — 1915); гострий гротеск «сарказм» та скоморош`я казковість балету «Казка про блазня ...». Один з шедеврів раннього Прокоф'єва — його Класична симфонія (1917), зразок «нової простоти»: нею композитор немов продемонстрував критикам своє блискуче володіння неокласичним стилем. 

 З 1918 року Прокоф'єв починає регулярну і обширну концертну діяльність як піаніст і диригент — виконавець власних творів. Навесні 1918 року він прямує через Японію в США. Перебування за кордоном замість передбачуваних кількох місяців тривало 18 років. Америка, Франція, Німеччина, Париж ... У 1919 Прокоф'єв завершив комічну оперу «Любов до трьох апельсинів» (поставлена у 1921 оперним театром у Чикаго). До того часу відноситься також Третій фортепіанний концерт. В Америці Прокоф'єв не мав велкого успіху, що стало причиною його переїзду до Європи. У 1922 Прокоф'єв переселився до Німеччини в мальовниче приальпійське містечко Етталь, де починає роботу над оперою «Вогняний Янгол».

 У 1923 перебрався до Парижа, де швидко добився визнання, значним чином завдяки знайомству з видатним російським балетмейстером C. Дягілєвим, який поставив його «Казку про блазня…», а також замовив і пізніше поставив балети «Сталевий скік» (1927) і «Блудний син» (1928). У Парижі Прокоф'єв провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне країнами Європи і по Америці, які мали грандіозний успіх. У 1927 році Прокоф'єв вперше відвідує СРСР, де має величезний успіх. Пізніші гастролі до СРСР здійснювались у 1929 та 1932 роках. У цей період з'явилися Друга, Третя і Четверта симфонії і Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти, в яких стиль Прокоф'єва досяг піку напруженості і гостроти, а також більш м'який за стилем балет "На Дніпрі" (1932) для театру «Гранд-Опера».  У 1936 році повернувся до СРСР. Головною офіційною причиною повернення композитора вважається туга за батьківщиною («Я маю знову вжитися в атмосферу рідної землі. Я маю знову бачити справжні зиму і весну, що спалахує миттєво. У вухах моїх має звучати російська мова, я повинен говорити з людьми моєї плоті і крові, щоб вони повернули мені те, чого мені тут не дістає: свої пісні, мої пісні. Тут я позбавляюся сил. Мені загрожує небезпека загинути від академізму» — писав Прокоф'єв).

 Повернення стимулювало творчий процес. Були створені балет «Ромео і Джульєтта» (1935-1936), музика до кінофільмів «Олександр Невський» та «Іван Грозний», твори для дітей.

 До Прокоф'єва великі музиканти, які писали балетну музику, не наважувалися звертатися до шекспірівських трагедій, вважаючи, що вони складні для балету. А Прокоф'єв створив твір, наповнений духом Шекспіра. Поетична, глибока музика, що містить реалістичні, психологічно точні портрети дійових осіб "Ромео і Джульєтти" дав можливість балетмейстеру Л. Лавровсmкому поставити балет, який має світову славу.
У 1938 Прокоф'єв здійснює останні гастролі до Європи та США, які відбуваються з блискучим успіхом, зокрема Прокоф'єву пропонують вигідний контракт у Голлівуді, від якого, однак, композитор відмовився.

 В кінці 1930-х він починає роботу над цілою низкою творів. Завершення більшості з них було відсунуто початком Великої Вітчизняної війни. Серед найвидатніших творів воєнних років — 7-а фортепіанна соната (перший твір удостоєний Сталінської премії), опера «Війна і мир», 5-а симфонія, балет «Попелюшка».

 Останній період життя Прокоф'єва надзвичайно складний. Серед значних творів Прокоф'єва останніх років — опера «Повість про справжню людину» (1948), 7-ма симфонія (1952, остання Сталінська премія), Симфонія-концерт для віолончелі (1952).

 Помер Прокоф'єв 5 березня 1953 року — на 40 хвилин пізніше Сталіна та з тієї ж причини: крововилив у мозок. 

 Похований в Москві, на Новодівочому цвинтарі. 

 Творчість Сергія Сергійовича Прокоф'єва склала епоху в світовій музичній культурі XX століття. Прокоф’євське новаторство – це не лише використовування нових засобів інебувалих прийомів, але і - в ще більшій мірі – новизна самоговикористання старих засобів і традиційних прийомів, оновлення самихжанрів, а де-не-де новіть форм, тобто синтез традицій і новаторства всфері музичної мови.

«...Прокоф’єв – сильний і мужній, світлий ірадісний художник-виконавець і композитор... В ньому співає стихіясвітла і тепла, в ньому перетворилася сонячна енергія і звучитьнескорена тяга до життя і боротьби за нього. Таким єПрокоф’єв-композитор і таким ж є Прокоф’єв-виконавець по суті – це дванапрямки одного джерела. І розділити їх нелегко.Курс взято чітко і прямо – пише В.Каратигін. – Направлення прокоф’євських устремлінь – до сонця, до повноти життя, до святковоїрадості».

«... саме головне – цеякийсь по-особливому світлий, мажорний колорит всієї музики, начезалитий сонцем пейзаж” – писав Давид Ойстрах про С.СПрокоф`єва.

Увічнення пам'яті композитора

  •  У 1955-1967 роках видані 20 томів зібрань музичних творів композитора.
  • Донецька філармонія ім. Прокоф'єва.
  • Музей С. С. Прокоф 'єва - перший музей Прокоф'єва, який був відкритий в 1966 році в музичній школі № 1 ім. С. С. Прокоф 'єва в Москві (Токмаков провулок, 8).
  • Пам'ятник Прокоф'єва біля музичної школи ім. Прокоф'єва в Москві.
  • Донецька державна академія ім. С. С. Прокоф 'єва.
  • Музей С. С. Прокоф' єва - відкритий 24 червня 2008 року по адресою Камергерський провулок, д 6 / 5 в квартирі № 6, де жив, працював і помер С. С. Прокоф 'єв. У музеї зібрані нотні та літературні автографи композитора, рідкісні фотографії, документи та особисті речі Прокоф'єва.
  • Вулиця Прокоф'єва м. Суми (Україна).
  • Концертний зал ім. Прокоф'єва в Челябінську (Росія).
  • Міжнародний конкурс імені Сергія Сергійовича Прокоф'єва в Санкт-Петербурзі, який щорічно проводиться за трьома спеціальностями: композиція, симфонічне диригування та фортепіано.
  • В 1991 році  була випущена пам`ятна монета СРСР, присвячена століттю  від  дня народження С. С. Прокоф`єва.
  • В 2012 році відкрито міжнародний аеропорт імени Сергія Прокоф'єва в Донецьку.
  • 6 серпня  2012 року в честь Сергія Прокоф'єва назвали кратер на  Меркурії.

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top