• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

75 від дня народження Ірини Володимирівни Жиленко (1941 – 2013), української поетеси, дитячої письменниці, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996) за збірку поезій «Вечірка у старій винарні»

 Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко— українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист.

 Ірина (Іраїда) Жиленко народилася  в Києві. Дитинство її пройшло на Черкащині. Після війни сім'я повернулася до Києва. Дитячі роки  припали на грізний воєнний і післявоєнний час, коли довелося і вчити­ся, і працювати одночасно. Середня школа, вечірнє відділення філологіїКиївського державного університету імені Тараса Шевченка, робота вихователькою в дитячому садку, далі — в редакціях газет «Молодь України», «Літературна Україна», журналу «Ранок». Саме на сторінках цих видань і почали з'являтися її перші (зокрема, й поетичні — з 1958 р.) літературні твори.

 Перший вірш написала у восьмирічному віці.

 Свій творчий шлях Ірина Жиленко розпочала в період "шістдесятництва", коли свіжий ковток свободи дав змогу розкритися багатьом творчим особистостям.  1964 р. вийшли друком одразу дві книжки І. Жиленко — «Достигають колосочки» (для дітей) та нариси «Буковинські балади». А вже наступного року з'явилась «доросла» поетична збірка «Соло на сольфі», яка викликала чимало полярних суджень у критиці та спричинила тривалу дискусію у пресі проте, як поетеса мусить писати і про що вона не повинна навіть згадувати.

 На відміну від окремих своїх колег по перу, І. Жиленко натхненно воздає хвалу  повсякденному мирному життю в його найбуденніших проявах. Вона належить до поетів, які пишуть про сучасне життя, тому провідними темами її творчості стали: життя сучасного міста та міської родини, пошуки щастя та естетичної гармонії в праці, любові, материнстві.

 Вже у вірші «Радість», яким відкривається дебютна збірка поетеси, вона висловила свій «девіз до старості» — любити землю, любити людей, любити працю, і ранкові гомони, і в ім'я всього сущого на землі творити свою «оду радості», «оду весні». Вона від книжки до книжки поглиблює  тему «святої буденності», з  музичною виразністю витворює казково-прекрасний, освячений любов'ю світ.

 Тематичну спрямованість другої збірки І. Жиленко «Автопортрет у червоному» (1971) також зумовлюють її улюблені мотиви — любов, щастя материнства, радість творчої праці. Окреме місце в ній належить поезіям «Україні» — як зразку громадянської лірики поетеси та «Григорію Сковороді», де робиться спроба змалювати психологічний портрет українського поета-філософа.

 У збірці «Вікно у сад» (1978) зрілішим став погляд поетеси на життя, але залишилися та ж щирість, відвертість голосу і прозірливість серця. Залишилася та невтолима спрага до найменших порухів навколишнього світу «в звичайностях чудесного», яка є паролем поетеси. Залишилась прихильність до Дому — «країни несподіваних радостей і чудес», де «всі речі роззолочені дитячим сміхом», де «озвучено посуд, окрилено порт`єри».

 Поетичні збірки, а їх у Ірини Жиленко близько 20, серед яких: «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна», «Дім під каштаном» (обидві — 1981), «Ярмарок чудес» (1982), «Збулося літо. Вибране» (1983), «Останній вуличний шарманщик» (1985), «Дівчинка на кулі» (1987), «Вечірка у старій винарні» (1994) сповнені то невтримно радісними, то елегійними мотивами, де гармонійно переплітаються біографічне із загальнолюдським, величне із буденним.

 Писати для дітей, вважає письменниця, — велика честь, бо для неї дитина — це чудо, а дитинство — святкова казка.

 Перша книжкадля малят «Достигають колосочки» з’явилася в 1964 році.

 З-під пера І. Жиленко вийшло п'ять збірок для дітей: «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1978), «Двічі по два — дорівнює кульбабці» (1983), «Казки буфетного гнома» (1985), «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номером» (1986). Це мудрі й світлі поезії, в яких багато вигадки, світла, тут твориться весела, грайлива казка, що вчить добру, людяності, поетичному світосприйняттю.

 Поезії І. Жиленко не просто оповідають про фантастичний світ дитячих мрій, пригод, спогадів. Дивні образи поетеси, відтворені з любов'ю на папері, несуть важливі життєві істини. Так, Жар-птиця є символом щастя, в яке необхідно вірити, що б не сталося, хто б не заважав. Буфетний гном ніби оберігає наше дитинство від втручання в нього проблем, життєвих негараздів, буденщини й сірості, що часто переповнює доросле життя. Він завжди чекає на нас у буфеті, готовий у будь-який момент нагадати, що дива нікуди не поділися, що казка завжди поряд — слід тільки про неї пам'ятати й іноді зазирати в закутки своєї душі, аби віднайти й пробудити її. Підкова обов'язково коли-небудь зробить свою справу й подарує щастя, адже ті, хто вірять у нього, завжди багато докладають для цього зусиль і завжди отримують результат.

 Чим цікаві поезії Ірини Жиленко? Багатьма речами. Наприклад, Ірину Жиленко вважають найбагатшою на кольори поетесою. Навіть підрахова­но, що в її збірках (за винятком вибраного, де вміщені вірші з інших збі­рок) назви кольорів вжито 1059 разів. А ще поетеса дуже любить рослини, особливо квіти, і щедро описує їх у своїх віршах (можливо, тому що вирос­ла на вулиці, однією з назв якої є Ботанічна?). На честь фіалок (своїх улю­блених квітів) вона навіть створила літературний жанр — «фіалки-вірші».

 Ірина Жиленко дарує читачам свято зустрічі їх справжньою поезією. А її не може бути без яскравої образності, польоту фантазії, вміння поєднати найтонший ліризм із іронією і гротеском.

 Ірина Жиленко — дитя війни. Вона залишилась сиротою ще в зовсім маленькому віці й знайшла підтримку в іншій родині. Тому, мабуть, вірила вона в людське добро, у чудеса, в казкове перетворення світу. Світогляд поетеси надзвичайно оптимістичний. Навіть свої мемуари вона назвала «Homo feriens» — «людина святкуюча». Незважаючи на політичні перешкоди для національного розвитку, на тяжкі втрати з кола друзів — письменників- шістдесятиків, Ірина Жиленко йшла  пожиттю як людина, що вірила у прийдешнє свято, у оновлену Україну.

 «У просторі шістдесятників одним з найяскравіших явищ є творчість Ірини Володимирівни Жиленко. Хоча до цього часу доробок авторки не поціновано належним чином, вона посідає одне з найвизначніших місць серед представників своєї культурно-літературної епохи, і її творчість не можна не назвати знаковою і по-своєму унікальною, до того ж доробок письменниці є невід’ємною частиною культуротворчого і літературотворчого процесів другої половини ХХ століття. Такої ж думки дотримується Оксана Забужко, для якої поезія Ірини Жиленко стоїть на особливому почесному місці і яка говорить: «Щоб бути поміченим й оціненим читацькою публікою, талановитим жінкам більше не треба займатись тематичною самокастрацією під страхом інакше опинитись на маргіналіях літпроцесу з нашийником «камерної авторки», якого вже ввік не здихаєшся (жертвою такої гендерної сегрегації в старшому поколінні стала, наприклад, абсолютно першорядна Ірина Жиленко, чий вплив на сучасну українську поезію – та навіть на ту ж Забужко! – досі належно ніким не поцінований…»  - писав  А.Дідоренко.

 Всі критики відзначали інакшість поетичного світовідтворення Ірини Жиленко, що підтверджує в передмові до збірки «Євангеліє від ластівки» М.Г. Жулинський: «…поетичний світ Ірини Жиленко твориться за принципом інакшості, іншості, несхожості зі світом реальним, але уявний світ спровокований дійсністю, яку поетеса змінює завдяки образному виповіданню себе, точніше завдяки вивільненню себе уявою, мрією, фантазією з реального буття-існування і «поселенню» в художнє буття».

 Михайлина Коцюбинська в одній з статей написала про І. Жиленко: «У поетеси свій чітко окреслений стабільний мікрокосм. Його осердя – рідний дім, своя кімната – як фортеця, без якої не вижити в цьому розбурханому недоброму світі».

 Як пише дослідник творчості поетеси М. Штолько: «Художні тексти поетеси є не лише надбанням національної культури, але й проявом самоідентифікації людини. Мисткиня дає своє бачення жінки та її природи. Її жіноча природа чітко не відповідає канонам і завданням феміністичного дискурсу, але й не підкоряється патріархальному. Це якась середня, межова позиція між двома полюсами. Місце жінки в мікросвіті поезії Ірини Жиленко є місцем любові, матері, помічниці, творця мережі стосунків, на які вона у свою чергу спиралася, а також – поетеси, естетки».

 Поет і перекладач Борис Тен, говорив про поезію І. Жиленко : «Камерність і затишність її лірики – річ дуже оманлива. У неї тихі цвіркуни говорять нам про сучасність гучніше, ніж у декого – гуркіт космічних ракет».

 Будучи видатною поетесою Ірина  Володимирівна зарекомендувала себе і як талановитий прозаїк та неперевершений мемуарист. З 1997 року в журналі «Сучасність» Ірина Жиленко почала публікацію своїх спогадів та листів під загальною назвою «Homo Feriens» (з лат. «Людина святкуюча»). Спогади частинами з'являлися на журнальних сторінках упродовж 10 років. Єдиним виданням були опубліковані 2011 року у видавництві «Смолоскип».

 Згадана книга може цілком справедливо називатися антологією шістдесятництва не лише через свою насиченість датами і подіями, пов’язаними із перебігом літературного процесу і літературної історії України, а тому, що в цій книзі подано погляд на події, так би мовити, зсередини.  Літературознавець  Михайлина Коцюбинська  відзначала, що «книга – це не просто сторінки і рядки, а «тіні забутих і незабутих предків», що в книзі не просто подано опис подій, зустрічей тощо, а «зупинено мить, що тисячма нитками проростає у свідомості й пам’яті і творить, зрештою, образ епохи і колективний портрет її персонажів».

 Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу, зокрема російською.


Нагороди

  • Премія ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі»);
  • Національна премія України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні») Вірші: «І світла алея», «Зимовий мотив з візитом пічника», «За золотими вікнами зірок»

Книжки

Авторка близько двадцяти книг, зокрема:

  • «Автопортрет у червоному» (1971)
  • «Вікно у сад» (1978)
  • «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979)
  • «Дім під каштаном» (1982)
  • «Ярмарок чудес» (1982)
  • «Збулося літо» (1983)
  • «Останній вуличний шарманщик» (1985)
  • «Дівчинка на кулі» (1987)
  • «Чайна церемонія» (1990)
  • «Вечірка у старій вінарні» (1994)
  • «Пори року» (1999)
  • Поетичний цикл «Казки на заході сонця»
  • Книга спогадів «Homo Feriens»

Збірники поезії:

  • «Вікно у сад»
  • «Вірш для Діани»
  • «Крамничка антикварій. Захід сонця»
  • «Євангеліє від ластівки» («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2006)
  •  Світло вечірнє («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2010).

 Ірина Жиленко

ЗВЕРШЕНО КЛОПІТ ЛІТА

Повний  гороху  кошіль.  Мак  зі  стіни  звиса.  
Осінь,  ласкаво  прошу  в  хату  мою  і  в  сад.  
Викопано  картоплю,  моркву  і  буряки.  
Пахнуть  до  мене  кропом  в  погребі  огірки.
Всього  мені  доволі.  В  сінях.  У  комірчині.  
Стіни  свої  знадвору  вкрила  соняшничинням.  
Сохне  в  печі  насіння.  Бродить  наливка  з  терну.  
В  горах  яскріють  синьо  вихололі  озера.
Звершено  клопіт  літа.  Вікна  в  садок  розкрито.
Листя  летить  по  світу.  Viva  vita!
Ледве  світа  о  шостій.  Лампи  тривожне  коло.  
Осінь,  вродлива  госте,  прошу  до  столу.
Я  небагато  прошу  в  долі  за  труд  мій  тихий.  
Щоби  здоров’я  трошки.  Друг.  І  дитя.  І  книги.  
Трохи  доріг...  І  досить!  Слави?  Та  бог  із  нею!  
Наворожи  мені,  осінь,
мудре  натхнення!

Iryna Zhylenko (1)
Iryna Zhylenko (2)
Iryna Zhylenko (3)
Iryna Zhylenko (4)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top