Календар подій

Виповнюється 965 років (1051) з часу заснування Києво-Печерської лаври

 На землі здавна були три духовно найважливіших місця. Це Ватикан у Римі, Мекка у країнах ісламу та Києво-Печерська лавра у Києві (Україна).

 Древнє Передання Церкви говорить, що святий Апостол Андрій Первозванний, під час подорожі з християнською проповіддю в землі скіфів, благословив схили Дніпра. Він звернувся до своїх учнів зі словами: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, і місто велике має бути тут, і церков багато Бог поставить». Так разом з першими храмами Київської Русі лаврська обитель стала справдженням пророчих слів Апостола.

 Обитель засновано в 1051 році за князя Ярослава Володимировича, ченцем Антонієм, як печерний монастир. Назва лаври «Печерська» походить від слова «печери», бо саме у печерах на її території оселялись перші монахи. Частими відвідувачами печерного монастиря були князь Ізяслав, син  князя Ярослава Мудрого та київська знать, яка жертвувала кошти на будівництво наземного храму та келій. Це один із перших монастирів Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один із перших учнів Антонія — Феодосій. У 1058 р., попросивши благословення преподоб­ного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну цер­кву на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

 Для зміцнення віри перших печерських іноків і на прикладі їхнього життя – для всієї Русі, яка не так давно прийняла Святе Хрещення, Господь явив у Лаврі безліч чудес і знамень. Сила подвигів і молитов преподобних печерських вражала їхніх сучасників і всі наступні покоління віруючих.

 Ченці Києво-Печерської обителі, і насамперед самітники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це викликало в освічених і знатних людей інтерес до Лаври. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII ст. з числа його іноків у різні кінці Київської Русі було призначено 50 єпископів.

 В XI ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства у Київській Русі. У XII ст. отримав статус «лаври» — головного великого монастиря.Лаврою зазвичай називають великі загальножительні монастирі, які за своїми розмірами й кількістю будівель нагадують невеликі міста, де є навіть вулиці ("лавра" у перекладі з грецької означає "вулиця"). І життя в цих чернечих містечках підпорядковане чітким законам і порядкам, без яких неможливе повноцінне чернече життя.

 У XVIII ст. Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали 3 міста, 7 містечок, близько 200 сіл і хуторів, понад 70 тис. кріпаків, 2 паперові фабрики, 11 цегляних і 6 скляних заводів, більше 160 винокурень і вітряків, близько 200 шинків, 2 кінних заводи.

 Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу?стині (зокрема Китаївська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії, Білорусі. Києво-Печерська лавра відіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковнослов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті минулих літ»), Нікон, Сильвестр. У XIII ст. було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело з історії Києва. Архимандритом монастиря був Петро Могила.

 Печерська обитель, яка відігравала значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, була духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, і славилася не лише на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.

 Нова хвиля відродження Печерського монастиря, зростання його духовного авторитету почалося в період боротьби з унією, коли обитель очолювали, кожен свого часу, такі видатні діячі, як архімандрити Никифор Тур, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, св. митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель та інші. Так, з ім'ям Єлисея Плетенецького пов'язаний початок книгодрукування в Києві.

 Першою виданою в друкарні Києво-Печерської Лаври книгою, що дійшла до наших днів, є «Часословець» (1616-1617 рр.). У 1680-1690 рр. у Лаврі інок Батуринського Крупицького монастиря, майбутній святитель Димитрій Ростовський, складає «Житія святих», які й понині є улюбленим читанням християн.

 Києво-Печерську Лавру не минув своєю монаршою увагою жоден з російських царів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоаннівна, Ми-кола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета... Під час відвідання Лаври царі, так само як і піддані, брали благословення в настоятеля, прикладаючись до його руки. Романови передавали в дар обителі особисто або через своїх посланців золоті хрести й лампади, рясно прикрашені діамантами оклади богослужбових книг, ризи золотого шитва, парчу й кипарисові гробниці для померлих угодників.

 Серед дарувальників — імена великокнязівські, граф Шереметьєв і княгиня Гагаріна, граф Рум’янцев-Задунайський (похований в Успенській церкві) і князь Потьомкін, гетьман Мазепа, графиня Орлова-Чесменська та сотні інших. Значні суми на утримання Лаври дарували дворяни, купці, промисловці, іноземці. Навіть прості люди, з вельми скромним достатком, вважали за свій християнський обов'язок пожертвувати Лаврі частину заощаджень.

 Лавра, як й інші монастирі імперії, виділяла значні кошти на розвиток освіти: утримувала власну початкову школу, Духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії і навіть встановила п'ять стипендій в духовно-навчальних закладах Києва і Костроми "На згадку про чудесний порятунок священного життя Государя-Імператора Олександра II 4 квітня 1866 року".

 1 грудня 1860 р. в Лаврі відкрилося двокласне народне училище для дітей штатних служителів і жителів Києва. Згодом його було названо лаврською двокласною церковнопарафіяльною школою. У 1914 р. вона приймала на навчання до 130-140 дітей.

 У Лаврі склався унікальний некрополь. На території святої обителі, в церквах і печерах її спочивають: перший Київський митрополит Михаїл, князь Феодор Острозький, Єлисей Плетенецький, свт. Петро Могила, Інокентій Гізель, десятки інших видатних діячів вітчизни.

 Багато хто з вельможних людей хотів, щоб після смерті їх поховали на Лаврському цвинтарі. Подібний заповіт залишив, зокрема, генерал-фельдмаршал Борис Петрович Шереметьєв. Проте після смерті Шереметьєва, який помер у Москві, за велінням Петра I тіло покійного доставили не в Київ, а в Олександро-Невськую Лавру Санкт-Петербурга.

 На Різдвяному цвинтарі Лаври, у Великій Успенській церкві, на території обителі було поховано багато видатних діячів Росії та України, у тому числі дочка Б. П. Шереметьєва – Наталя (в чернецтві – Нектарія) Долгорукая. Не було людини в Росії, яка б не чула про важку долю цієї жінки. Опальна княжна прийняла схиму у Флоровському монастирі (в 1757 р., у віці 43-х років). Освічена, діяльна жінка, вона брала участь у відновленні Десятинної церкви та інших київських храмів. Черницю Нектарію, яка померла 3 липня 1771 р., з належними княгині й подвижниці почестями було поховано в Лаврі.

 8 грудня 1769 р., через місяць після смерті імператриці Катерини - II, помер Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський, видатний воєначальник і державний діяч, фаворит царського двору, який усе свідоме життя присвятив служінню державі. Імператор Павло наклав на всю Російську Імперію триденний траур "На згадку великих заслуг фельдмаршала Румянцева перед Вітчизною". За заповітом Румянцева, тіло його перевезли до Києва і поховали в Лаврі, біля крилоса соборної Успенської церкви. Біля входу в храм, в особливо влаштованому приміщенні йому спорудили грандіозний пам'ятник.

 У 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна – видатного державного діяча Російської Імперії.

 Після жовтневого перевороту для Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду «Про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви» усе майно церковних і релігійних товариств було оголошене надбанням народу. 29 вересня 1926 р. ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко».

 Поступова ізоляція церковної громади, витіснення її новоствореним музеєм завершилися на початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частину братії вивезли за сотні кілометрів від Києва й розстріляли, інші були ув'язнені або заслані. Лавра була розорена і зруйнована.

 Величезної шкоди архітектурним та історичним цінностям Лаври було завдано в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 р. було висаджено у повітря Успенський собор. Досі точно не встановлено, ким виконувалися вибухові роботи – гітлерівцями чи радянським підпіллям. Проте залишається очевидною руйнівна і дика за своїм характером сутність обох безбожних режимів.

 Наприкінці 50-х років посилився тиск партійно-політичної системи, і Заповідник перетворюється на один із центрів атеїстичної пропаганди. У цей час за вказівкою директивних партійних органів було засипано старовинні колодязі Антонія і Феодосія, які ще з давніх часів користувалися великою популярністю у віруючих, а також виконували дренажну функцію.

 У 1961 р. волюнтаристським рішенням партійних органів діючий монастир, який поновив свою діяльність на території Нижньої Лаври у 1941р., за часів фашистської окупації, було закрито, його насельників вигнано.

 У червні 1988 р. з нагоди святкування 1000-літнього ювілею Хрещення Київської Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській громаді було передано територію Дальніх печер з усіма наземними будівлями й печерами; у 1990 р. передано територію Ближніх печер.

 Після майже тридцятирічного запустіння й гонінь на православну віру, знову відродився монастир, колиска руського чернецтва — Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Відродження обителі сприятливо вплинуло на зовнішній вигляд архітектурного комплексу Лаври — відреставровані храми й корпуси, упорядковані зелені насадження монастиря. Після майже шести десяти років руїни відновлено Свято-Успенський собор — перлину Лаври.

 Сьогодні Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких – пам’ятки історії і культури. Серед них – 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятки архітектури XI–XIX ст., численні виставкові приміщення.

 Також на території заповідника розміщені музеї: Музей книги і друкарства України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України. У музеях і фондах можна побачити рукописи старовинних книг, ікони, колекції тканин і вишивок, роботи з дорогоцінних металів, стародавні гравюри та витвори сучасних митців.

 Фонди Заповідника налічують понад 70 000 одиниць зберігання, що є експонатами V - ХІХ ст. Окраса колекції - стародруки, іконопис, коштовне шитво, культові вироби з дорогоцінних металів, витвори світського призначення. У Ближніх та Дальніх печерах 900 років покояться нетлінні мощі засновників монастиря - преподобних Антонія та Феодосія, цілителя Агапіта, Нестора-літописця, Іллі Муромця, і ще 118 інших угодників Печерських.

 На території заповідника знаходиться і Києво-Печерська лавра – видатна пам’ятка не лише української, слов’янської, але й загальносвітової культури.

 Беручи до уваги винятковість архітектурного ансамблю, роль Лаври у розвитку вітчизняної та світової культури, науки й освіти, 14-та сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 р. внесла Києво-Печерську лавру до «Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО».

Go to top