• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

60 років від дня народження Павла Миколайовича Гірника (1956), українського поета, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (2009)

 Павло Миколайович Гірник— український поет.

 ПавлоГірник народився у Хмельницькому у сім`ї письменника Миколи Андрійовича Гірника. Мати Тамара Дмитрівна – етнограф. 1973 року закінчив середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 року перевівся до Київського педагогічного інституту (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси (1987—1989).

 У 1984 році Павла Гірника прийняли до Спілки письменників України, а з 1996 року – він член Асоціації українських письменників. Вже на початку 80-х років йому пророкували славу поета, яких в Україні – одиниці. Проте, винятковістю свого поетичного дару він особливо не переймався. Суспільні переміни 80-х: діяльність у громадській організації “Спадщина”, в Товаристві української мови, у Русі, де крок за кроком кувалася і здобувалася українська незалежність – ось чим жив у   ті   роки   поет.   Власне,   він   став   одним   із   фундаторів Українського Народного  Руху  на   Хмельниччині,  брав  участь  у  страйкових акціях, мітингах, голодував на площі, одним із перших  розгорнув жовто-блакитний національний стяг. На початку 90-х років редагував рухівську газету “Пробудження”, з якої згодом виросла газета “Є”. Він просто інакше не міг жити тоді, коли Україні потрібні були його вчинки, його приклад, його позиція.

 А далі були біль і розчарування. Біль за тим, що не сталося, що не дає Україні стати українською, самодостатньою, справжньою. Павло Гірник – поза партіями, поза суєтою. Він пішов учителювати. Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Вінницької області (село Непедівка Козятинського району) та Хмельницької області (село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок. Для постановки у ляльковому театрі переклав українською мовою твори Самуїла Маршака «Котячий будинок», «Теремок». Також перекладав твори Давида Самойлова. І завжди писав і пише  вірші. Його вірші – це його молитви, його біль і любов. Це те, чим він живе.

        У зимну днину, в лиху годину
        Летіли гуси над білим ставом.
        А ватаг крикнув, що Україна,
        І серце стало.
                (Із збірки “Посвітається”).

 Поезія Павла Гірника живиться своїм корінням із подільської глибинки, із українського села – основи нації. Його поезія – це розповідь про ідею свободи, віками переслідувану,   нищену,   катовану.   Його   поезії   населені козаками, кобзарями,   побратимами,  князями-українцями. У  його  віршах зустрічаємо Северина Наливайка, Григорія Сковороду, Устима Кармалюка, Марусю Чурай, Катерину Білокур…, зрештою, простих сільських трударів, які все своє життя порпалися “… у гноях і болоті, без хліба і сну, в самоті, у морози й відлиги…”. На кожній сторінці збірки «Посвітається» відчувається неабияка напруга почуттів, таємнича магія підтексту. Це монолог про прожите і наболіле, про цінності справжні і фальшиві.

 Високо цінує поет мудре народне слово. Воно зблискує золотом у багатьох його творах, первозданністю подільської народної говірки. «Я до слова ставлюсь, як до сонця. Кожне мені світить… А сонце і обпікає, і гріє. Це те, що дано нам згори, з небес, з космосу. Мова – також з космосу. Як і Шевченкові пророцтва. Тому ніщо не мине: ні наша мова, ні Шевченко…» – каже поет.

 Павло Гірник – лауреат престижних всеукраїнських премій: імені А.Малишка за збірку “Летіли гуси”, імені П.Тичини за збірку “Коник на снігу”, імені П.Усенка за кращий цикл поезій у журналі “Дніпро”.

 Книги  митця тричі номінувалися на Національну премію України імені Тараса Шевченка: у 2001 році - збірка «За війні», у 2008 році - збірки «Коник на снігу» та «Смальта», в 2009 році - збірка «Посвітається».

Головна Національна премія України імені Тараса Шевченка присуджена Павлу  Гірнику  Указом Президента України від 2 березня 2009 року за збірку «Посвітається».Це стало ще одним свідченням  наявності глибокого таланту у цього неперевершеного майстра художнього слова. Висока відзнака підтвердила, що Павло Гірник – неповторний український поет, який гідно представляє своє покоління в сучасному літературному світі.

 Павло Гірник став істинним продовжувачем традицій Тараса Шевченка, спадкоємцем Шевченкової інтонації, Шевченкового болю і Шевченкової віри. Кобзар і сьогодні його “…муштрує”, “водить рядками”. І скресає, воскресається у Гірниковім слові “і убієнне, і грядуще”.
   У збірці “Посвітається” поет стверджує, що сьогодні “Шевченко повертається додому”:

        Не розлюби себе. Не розгуби
        Ні голосу, ні стогону, ні слуху.
        Шевченко йде дорогами доби
        І завжди обирає кручі духу.
        Іде і йтиме у тривожний час,
        І вже його не зупинить нікому.
        Ви чуєте? Минаючи Парнас,
        Шевченко повертається додому!

 «Такого поета, як  Павло Гірник, Поділля ще не мало. Та навряд чи й матиме у найближчі десятиліття» -  письменник Борис Грищук.

 «…у найкращих текстах збірки «Спрага» – таких як «Весілля», «Чураївна», «Зрада», «Коні» – вже виразно присутня ота унікальна енергетика, яка відтак зробить голос Павла Гірника не схожим ні на чий. Наразі ж важливо, що в його розумінні «маленький всесвіт джерела, В якому спрагу погамує кожний, – Поезія, яка завжди була». Важливо – бо саме в напрочуд вузьких формально рамцях отого «завжди була» поет зумів знайти колосальні можливості для розвитку. Й відтак уже в своїй другій збірці «Летіли гуси…» (К.: Молодь, 1988) постає той Павло Гірник, якого ми знаємо нині як одного з найпотужніших сучасних українських поетів – недарма ця збірка майже повністю увійшла до тому вибраного «Посвітається» (Хмельницький: Видавництво Алли Цюпак, 2008), удостоєного Національної премії ім. Тараса Шевченка» -  літературознавець Іван Андрусяк.

 «Всі, хто бодай один раз читав його вірші, з першого рядка розуміють: Гірник – поет справжній. А хто хоч трохи знає його життя, той знає й те, що Павло, крім писання віршів, більше нічого не вміє в цьому світі. Тільки – ПОЕТ. З усіх чотирьох великих літер. І невідомо, що це для нього самого: Божий дар чи кара Господня.

 Павло Гірник посланий небом творити з розсипаних тут і там літер слова й складати з них Поезію справжню. Яка не оспівує, не заколисує і не розчулює – а пропікає наскрізь, не дає ні їсти, ні спати — так болить. Вона така ж мучена, як наша історія. Така ж розпачлива, як плач немовляти, що явилося на сей грішний світ у плоті проходити випробування земним життям, спокусами, гріхами. Така ж нестримна, як народний дух. Вона жива. І вона українська» - літературознавець Світлана Кабачинська.

 «Сила поезії Павла Гірника в тому, в чому її слабість – ця поезія надто глибоко вкорінена в український культурний дискурс» - письменник, літературний критик Іван Андрусяк.

 Шевченківська пристрасть, шевченківська чистота, прозорість поетичного слова давно зробили поезію Павла Гірника відомою в Україні та за її межами. Його люблять, цінують шанувальники високої поезії і сприймають творчість Павла Гірника  як виняткове явище у модерній українській літературі.У 1985 році в московському видавництві «Молода гвардія» в перекладі на російську мову вийшла збірка Гірника «Оранка».

Творчість. Збірки поезій:

  • Гірник П. Спрага : вірші, поема / П.Гірник. – К. : Радянський письменник, 1983. – 78 с. – (Перша книга поета).
  •  Гірник П. Летіли гуси… : поезії / П.Гірник. – К. : Молодь, 1988. – 80 с.
  •  Гірник П. Се я, причинний : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 95 с.
  •  Гірник П. Китайка : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 31 с.
  •  Гірник П. Коник на снігу : збірка поезій / П.Гірник. – К. : Факт, 2005. – 136 с.
  •  Гірник П. Смальта : поезії / П.Гірник. – Хмельницький : А.Цюпак, 2006. – 64 с.
  •  Гірник П. Посвітається : поезії / П.Гірник. –Хмельницький: А.Цюпак, 2008. – 232 с.

Павло Гірник

«Переведіть мене через майдан...»

Віталій  Коротич                                         

                                               Ніколи босий не ходив,
                                               бо народився у сандалях,
                                               чогось чекав, когось любив,
                                               чогось досяг і можу далі.
                                               В середньовіччі покохав
                                               її, себе і Україну,
                                               утричі сьомого гріха
                                               помножив. Знав наполовину:
                                               стяжання істини ріка -
                                               у творчості і першослові.
                                               З любов'ю істину шукав,
                                               та в ній щоразу грані нові...
                                               Насправді ж істина проста,
                                               хоча і двічі триєдина:
                                               крім дому, дерева і сина,
                                              це мій майдан, наш білий став,
                                               це - я, це - ми, це - Україна.

Girnyk (1)
Girnyk (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top