• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

Всесвітній день свободи преси

Людина створена від Бога істотою розумною і мовцем.

Діяльність розумної думки, духовна свобода

 є покликання людини. Свобода духу над все та

 гідніше за все виражається у свободі слова.

Тому свобода слова - ось невід'ємне право людини.

Костянтин Аксаков

 Всесвітній день свободи преси — міжнародне свято, що відзначається в системі Організації Об'єднаних Націй. Цей день щорічно святкується 3 травня

 Всесвітній день свободи преси відзначається щорічно з 1992 року з ініціативи представників незалежної пресикраїн Африки, схвалено Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) (рішення 48/432 від 20 грудня 1991 року «Сприяння забезпеченню свободи преси у світі»).

 Дата 3 травня обрана не випадково. Саме цього дня 1991 року в столиці Намібії представники незалежної преси країн Африки прийняли «Віндхукську декларацію», у якій містився заклик до урядів держав світу забезпечувати свободу преси та її демократичний характер. У декларації підкреслювалося, що найважливішою складовою частиною будь-якого демократичного суспільства є вільна, плюралістична й незалежна преса. 1993 року Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення проголосити 3 травня Всесвітнім днем свободи преси.

 Всесвітній день свободи преси покликаний нагадати державам, що журналісти, виконуючи свою місію, залежать лише від читача й телеглядача, і що тиск з боку влади просто неприпустимий. Цензура, створення перешкод для обміну інформацією, залякування та пряме втручання в діяльність ЗМІ є загрозою демократії, розвитку та загальній безпеці.

 Головним заходом святкувань є вручення Всесвітньої премії ЮНЕСКО за внесок у справу вільної преси імені Гільєрмо Кано, колумбійського журналіста, який загинув 1986 року. Засновано премію 1997 року, вона вручається окремим особам, організаціям або установам. Саме цього дня здійснюється оцінка свободи преси в усьому світі та проходять акції з захисту засобів масової інформації від зазіхань на їх незалежність.

 Також у цей день згадують журналістів, які загинули при виконанні професійних обов'язків. Адже ні для кого не секрет, що професія журналіста стає все більш небезпечною. У пам'ять про журналістів, які віддали своє життя в ім'я свободи слова, редакціями різних ЗМІ часто засновуються премії. 2001 року з ініціативи італійського журналіста та письменника Фуріо Коломбо була заснована міжнародна премія військових кореспондентів імені Антоніо Руссо — журналіста, убитого в Грузії наприкінці 2000 року. Починаючи з 2002 року аспірантура факультету журналістики Колумбійського університету присуджує премію імені Курта Шорка в галузі міжнародної журналістики за незалежні та професійні репортажі, що проливають світло на суперечливі події та питання.В Росії започаткована премія імені Влада Листьєва, її першим лауреатом став незалежний журналіст Олександр Парфьонов. Премія парламентської асамблеї ОБСЄ за журналістську діяльність і демократію була започаткована в 1996 році з ініціативи Фраймута Дуве, в минулому члена Бундестагу, який нині є представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Раніше її лауреатами були Адам Міхник (1996), організація "Репортери без кордонів" (1997), Тімоті Гартон Еш (1998), Крістіна Аманпур (1999) і Андрій Бабицький (2000). В 2001 році ця премія була вручена посмертно Георгію Гонгадзе.  

 Головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу.

 Ще в ХVІІІ столітті Михайло Ломоносов у трактаті „Про професію журналіста” розглядав питання призначення і обов’язку журналіста. Він засуджував тих журналістів, які ставилися до своєї професії як до ремісництва, такого собі вигідного заробітку замість того, щоб вбачати в ній не тільки матеріальне задоволення, а й передусім моральне. Вчений наголошував на тому, що журналіст повинен завжди об’єктивно і достовірно викладати факти, а також нести певну відповідальність за свої матеріали. Ломоносов окремо писав про моральні вимоги до журналіста. Сьогодні його думки видаються доволі актуальними з огляду на кризу моральності ЗМІ. Зміст їх такий:

1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен схопити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.

2. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити свою думку від будь-якого упередження.

3. Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких, звичайно, більші, ніж відомості, які має журналіст. Журналіст перед тим, як вказувати на недоліки і засуджувати, повинен неодноразово зважити, що він має сказати, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі потреби. Поверхові, верхоглядні судження ганебні, вони стають ще більш ганебними, коли в них ясно проявляється необережність, невігластво, поспішність, несумлінність.

4. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези — це прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо.

5. Журналіст повинен запам’ятати, що найбільш безчесним для нього є крадіжка у кого-небудь із своїх побратимів по професії висловлюваних ними думок і суджень, привласнення їх собі.

6. Журналісту дозволяється заперечувати те, що в його очах підлягає запереченню. Але якщо він вже береться за цю справу, то повинен доказам іншої людини протиставити справжні заперечення. Одні лише сумніви і довільні запитання не дають журналістові права, тому що немає дурня, який не міг би поставити набагато більше запитань, ніж одна досвідчена людина може відповісти. Журналіст не повинен вважати, що незрозуміле для нього, незрозумілим є і для фахівців.

7. Журналіст не повинен ніколи бути високої думки про самого себе, про свою зверхність над людьми, про свій авторитет і якість своїх суджень.

 Подібні настанови з ХVІІІ століття не втратили своєї актуальності і в ХХІ ст.

 Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод.

 Ще у Конституції України гетьмана Пилипа Орлика (1710), яка була однією з перших у Європі, свобода розглядається як найвища цінність. Акцент у цьому документі зроблено саме на захисті прав та вольностей народу (війська Запорізького), демократичних традицій українського козацтва, хоча окремо про свободу слова чи друку тут ще не йдеться.

 М.Драгоманов розглядав свободу слова як одну з обов'язкових конституційних норм, причому зробив вагомий особистий внесок у реалізацію цього принципу "як діяльний учасник і борець за ті форми життя, які вважав за єдино розумні й справедливі". Прагнучи, за словами професора Р.Іванченко, допомогти визвольному рухові знайти правильну теорію побудови демократичного суспільства, Драгоманов розробив у 80-х роках ХІХ сторіччя федеральну конституцію, у проекті якої наголос робиться саме на свободу слова, інші демократичні свободи та їх гарантії.

 Параграф 17 Конституції Української Народної Республіки (1918) проголошував, що "громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку...". Однак розділ VIII цього документа передбачав: "У випадку державної конечности (під час війни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені... Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді припинені, має означати спеціальний закон, виданий звичайним порядком".

 У Конституціях європейських країн свобода слова і преси знайшла своє відображення під впливом Великої Французької революції, яка створила абсолютно нову духовну атмосферу у світі. Стаття ХІ Декларації прав і громадянина, прийнятої за часів Французької революції, проголошувала, що вільний обмін думками є одним із найцінніших прав людини, і будь-який громадянин може вільно говорити, писати, друкувати, окрім випадків зловживання цією свободою, передбачених законом. Тоді це було насправді "вражаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував усталений порядок речей у всій Європі".

 Нині Французька Конституційна Рада (Conceilconstitutionel) визнає свободу преси однією з основних гарантій усіх прав та свобод, розглядаючи цю свободу як право не лише тих, хто пише, редагує та видає, але й тих, хто читає.

 У США свободу преси захищає Перша поправка до Конституції цієї країни: "Цей коротенький припис протягом двох століть залишався для американської преси маяком та щитом, хоч його й не було викарбовано на віки. Мало не щодня він проходить випробування в судах, на вулицях, в коридорах влади". Першу поправку називають поправкою тисячоліття, чи не найвищим досягненням людства (символічно й те, що вона перша): "У поправку вкладено розуміння величезної цінності свободи слова... Перша поправка до Конституції США стала для організованої преси ліцензією на самовизначення як своєрідний інститут. Вона дарувала пресі гігантську владу. Ні духівництво, ні адвокати, ні медицина, ні університети не можуть навіть претендувати на таку свободу дій і вчинків". Унікальне право на вільний вияв охороняється в США "мабуть, більше за будь-яке інше право" і закріплює привілейоване становище преси у цій країні. Обмеження свободи преси розглядається тут як порушення збалансованості конституційного механізму. Але Перша поправка до Конституції має суттєву ваду: вона не містить визначення свободи слова і преси.

 Конституція України визначає політико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

 Свобода преси — це право громадян та їх організацій вільно викладати свої погляди через газети, журнали та інші засоби інформації, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова.

 Свобода преси є не просто гарантом, а "головним гарантом конституційності демократичного ладу". Свобода преси визначає той ступінь свободи, у котрому друкарські засоби масової інформації можуть освітлювати державні і суспільні проблеми, особливо ті, що містять критику чинних органів влади. Свобода преси ґрунтується на праві на вільне вираження думки. Це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію й ідеї будь-якого роду, незалежно від меж, в усній, писемній або друкарській формі, у формі творів мистецтва, або за допомогою інших засобів на вибір.

 Всесвітній день свободи преси - є чудовою нагодою активним громадянам суспільства надати реальну підтримку засобам масової інформації, зробивши свій внесок справу розвитку демократії. Таким чином можна подякувати за мужність і рішучість журналістам, які ведуть запеклу боротьбу проти ризику й відвертого насильства, прагнучи реалізувати своє право на пошук і обнародування правдивої інформації. Необхідно віддати належне тій вирішальній ролі, що відіграють засоби масової інформації у справі розвитку демократії й ефективного державного управління. Точне, коректне та професійне інформування про те, що трапилося, найчастіше є для суспільства єдиним шляхом боротьби з корупцією, зловживанням владою, антисемітизмом, міжнародними конфліктами й іншими численними негативними явищами світового масштабу.

Іван Кірімов

Журналістам…

Падає дощ на траву і асфальт,

знову у лузі ромашки дзвенять,

а по річищу стиснутих шпальт

чорні рядки, наче вирок біжать.

Чорні рядки у безглузді думок

крок утопили в ранковій росі,

вирви на долі, в душі – холодок,

трави лягають на плечі косі.

Не зачерпнути у жменю води

Поки Ериді відкриті шляхи?

Як захистити життя від біди?

Як відвернутись від люті стріли?

Совість під лавою, в хаті – жалі,

Правда як серце на житній стерні.

Боже, як високо ті журавлі…

Кулі ж крізь груди по білій стіні.

Віра ж, як ряст по зеленій землі.

Віру не вбити, не знищити. Ні!

А на кухоннім маленькім столі

ручка та аркуші – доля статті…

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top