• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

180 років від дня народження Сидора Івановича Воробкевича (1836-1903), українського композитора, письменника, диригента, педагога

 Сидір Іванович Воробкевич  — український буковинський письменник, композитор, музично-культурний діяч, православний священик, педагог, редактор часописів Буковини, художник. Мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С.Волох та інші.

 Народився в Чернівцях у родині сім'ї священика, вчителя філософії і богослов'я. Залишившись у дитинстві круглим сиротою, разом із сестрою і молодшим братом Григорієм, що теж став відомим на Буковині громадсько — культурним діячем і письменником, виховувався дідом і бабою в містечку Кіцмані, де здобув початкову освіту (навчався у 4-класовій німецькій школі).Бабуся Параскева, розумна, освічена жінка, виховувала в своїх онуків гарячу любов до рідної мови, пісні. Народні пісні й розповіді, якими вона так щедро обдаровувала ніжні дитячі душі, залишили глибокий слід у майбутній літературній творчості братів Воробкевичів.

 Після закінчення початкової школи в Кіцмані Сидір та Григорій продовжили навчання в Чернівецькій гімназії.

 З юнацьких років Сидір Воробкевич захоплювався не лише народною творчістю і музикою, а й поезією та живописом. В його щоденнику, в рукописах літературних і музичних творів можна зустріти багато ескізів олівцем і тушшю.

 Навчаючись в гімназії, Воробкевич під час літніх канікул мандрував по селах і записував українські, румунські народні мелодії. В цей період з'являються його перші поетичні й музичні спроби - він пише пісні на власні тексти.

 Закінчивши гімназію, Воробкевич в 1857 році, не порушуючи родинної традиції, вступає до духовної семінарії в Чернівцях. Увесь свій вільний час юнак присвячує музичній самоосвіті. Добре володіючи іноземними мовами, він вивчає гармонію, контрапункт, інструментування, користуючись відомими на той час підручниками німецьких авторів, знайомиться з кращими зразками західноєвропейської музики, зокрема, хоровими творами Й.С.Баха, Г.Ф.Генделя, Й.Гайдна, що були в семінарській бібліотеці. У 1861 році Воробкевич закінчив семінарію, одружився, прийняв сан священика і поїхав працювати в глухі гуцульські села - спочатку Хорошівці, Давидівці, а згодом у Руську Молдовицю.

 Важливу роль у формуванні творчого світогляду Воробкевича відіграла його зустріч з громадським діячем Юліаном Никоровичем, який познайомив початкуючого буковинського поета й композитора з творами Маркіяна Шашкевича й Миколи Устияновича. Завдяки підтримці Никоровича 1863 року розпочалася літературна діяльність Сидіра Воробкевича, з'явилися друком перші  його поезії - цикл з восьми віршів під назвою "Думки з Буковини". Свої літературні твори він підписував різними псевдонімами - "Данило Млака", "Данило Маковійчук", "Морозенко", "Сирота з Буковини", "Іван Іванів з Кіцманя" й іншими, проте загальновідомим залишився - "Данило Млака". Крім поезій, Воробкевич пише також новели, оповідання, гуморески й науково-популярні статті.

 Найповніше талант С. Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет «розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття» (І. Франко). Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до фольклорних джерел (вірш «Летить, летить чорний ворон…» та ін.). Багатьом його творам властивий гумор.

 У роки перебування в с. Давидівці та Руська Молдовиця Воробкевич займається дослідженням українського музичного фольклору.  Результатом його багаторічної праці у галузі вивчення буковинських народних пісень стала розвідка "Наша народна пісня", завершена у 1865 році. С. Воробкевич з великою любов'ю і пієтизмом ставився до української народної пісні, називав її "талісманом, що відкриває таємницю минулого", закликав уважно вивчати її, бо це "історія народу".

 Любов і шана до рідної пісні та мови знайшли своє вираження у вокально-хорових творах митця. Надзвичайною популярністю користувалася його пісня-вірш "Мово рідна", її друкували до 1939 року у букварях, читанках і співанках для школярів. Після проголошення Незалежності України цей вірш повернувся на сторінки дитячих книжок:

"Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває,
Той у грудях не серденько, але камінь має."

 У 1867 році сім'я Воробкевичів переїхала на постійне проживання до Чернівців, де Сидір Воробкевич став учителем хорового співу в  гімназії та духовній семінарії. Усвідомлюючи недостатній рівень своєї музичної освіти, він їде в липні 1868 року у Відень продовжувати навчання у консерваторії. Перебуваючи проїздом у Львові, Воробкевич відвідав концерти хорової музики. Сильне враження на нього справили твори Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, О. Львова, П. Турчанінова.

 Після шестимісячного навчання у Віденській консерваторії Сидір Воробкевич блискуче складає іспити з музично-теоретичних дисциплін і, одержавши диплом викладача співів та регента хору, повертається на початку 1869 року до Чернівців. Повний енергії й запалу, озброєний грунтовнішими теоретичними знаннями, композитор пише фортепіанні п'єси та інструментальні ансамблі, пісні й хори на власні тексти і на слова інших авторів. Не припиняє також праці на літературній ниві - з-під його пера виходить велика кількість оповідань, новел і драматичних творів.

 Поряд з композиторською і літературною діяльністю, Воробкевич багато сил віддавав музичній педагогіці. Тому сам складав і публікував пісенники й невеличкі підручники з сольфеджіо, теорії музики і гармонії для школи. Це були перші українські зразки музично-педагогічної літератури на Буковині. У 1870 р. у Чернівцях вийшов друком перший збірник Сидора Воробкевича, призначений для школярів, в який увійшло 20 пісень. Протягом 1889 року у Відні був опублікований наступний "Співаник", три частини якого вийшли окремими виданнями. Найбільшу цінність складає третя частина "Співаника", яка є, по суті, методичним посібником з теорії музики. С. Воробкевич нерідко виступав з лекціями про музику, писав науково-популярні статті на різні теми. Наприкінці 70-х років з'являється цикл його статей "Наші композитори".

 В 70-90-х роках Сидір Воробкевич продовжував плідно працювати на громадській ниві. Він був активним членом багатьох установ і товариств у Чернівцях. Крім того, був редактором і видавцем літературного буковинського альманаху "Руська хата" (1877 р.). Альманах ставив своїм завданням об'єднати в одному виданні літературні сили всіх українських земель: Східної України, Галичини, Закарпаття, Буковини. Один із засновників і редакторів журналу «Буковинськая зоря».

 На 70-80-і роки припадає період напруженого співробітництва Воробкевича з театром. Композитор пише значну кількість музично-драматичних творів, які ставилися на сцені західноукраїнського театру.

 Через рік митця спіткало велике горе - помер від туберкульозу його син Олександр. Невдовзі після цього удару він важко захворів на серце.

 Ясним променем в останні роки життя С. Воробкевича - Данила Млаки було те, що його літературною творчістю зацікавився І. Франко й опублікував вибрані поезії збіркою "Над Прутом" (1901) з власною передмовою.

 Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року, похований в Чернівцях на місцевому цвинтарі.

 Вагоме місце у спадщині Воробкевича займає вокально-хорова творчість.

 Композитор писав пісні і хори на слова Т. Шевченка, І.Франка, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, на власні тексти. За своїм обдаруванням Воробкевич - яскраво виражений лірик-мініатюрист. Як і в його поезії, так і музиці найціннішими є мініатюри ліричного характеру, в яких виявилась творча винахідливість і мистецька зрілість композитора. До них належать такі твори: "Над Прутом у лузі", "Там, де Татран круто в'ється", "Заграй ми, цигане старий", "Сині очі", "Чабан вівці ганяє". Завдяки задушевній ліричній мелодії, близькій до народних пісень, ці хори були настільки популярними, що деякі з них втратили авторство і вважалися народними.

 У хоровій творчості Сидора Воробкевича особливе місце належить чоловічим хорам a cappella на слова Т. Шевченка, зокрема, велику популярність здобули хори "Думи мої", "Минають дні", "Чого мені тяжко", "Гомоніла Україна", "Три шляхи", "Огні горять". Воробкевич перший із західноукраїнських композиторів почав писати музику до ліричних поезій "Кобзаря". Найглибшим розкриттям художнього образу з цього циклу вирізняється твір для чоловічого хору "Огні горять".

 В хоровому доробку "Огні горять" Воробкевич піднявся до справжньої драматизації музичного вислову. Завдяки невмирущій поезії Шевченка та самобутній музиці Воробкевича цей твір протягом десятиліть не втрачав своєї популярності і в наш час входить до репертуару багатьох професійних та аматорських хорових колективів.

 Музично-драматична творчість Сидора Воробкевича охоплює різні жанри - мелодраму або, точніше, народну побутову оперу, оперету, історичну драму тощо. Мелодрами Воробкевича - "Гнат Приблуда" (1875), "Убога Марта" (1878) та інші, - написані на сюжети з народного життя і переважно висвітлюють морально-етичні проблеми тогочасного села. Їх музичне оформлення цілком відповідає традиціям українського народного театру.

 На власні тексти Воробкевич пише музично-драматичні твори: "Кочубей і Мазепа", "Петро Конашевич-Сагайдачний"; за сюжетом Андрія Яблоновського - історичну драму "Ольга". Завдяки історичним драмам, - писав Степан Чарнецький, - «нарід уперше почув зі сцени велику пісню про минуле, вперше побачив на сцені великі лєґенди своєї давнини, славні події своєї історії». Музично-драматичні твори С. Воробкевича, написані спеціально для львівського театру "Руської  Бесіди", відіграли важливу роль у розвитку театральної культури на західноукраїнських землях, де вони були з успіхом поставлені.

 Сидір Воробкевич писав українською, німецькою та румунською мовами. У літературному доробку письменника – вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного й романтичного характеру. Він розробляв теми історичного минулого – оповідання “Турецькі бранці” (1865), поема “Нечай” (1868), драми “Петро Сагайдачний” (1884), “Кочубей і Мазепа” (1891), писав про тяжку долю селянства – вірші “Рекрути” (1865), “Панська пімства” (1878). Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма “Блудний син”).

 За життя письменника було видано збірку віршів “Над Прутом” (1901) за участю І.Франка. Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок (“Нерон”, “Сабля Сканденберга”, “Клеопатра”, “Іван Грозний”).

 Багатогранна діяльність Сидора Воробкевича як композитора, поета, диригента, педагога та громадського діяча мала великий вплив на подальший розвиток національної української культури в Галичині та Буковині. Оцінюючи внесок Сидора Воробкевича та його молодших сучасників у розвиток української музики, Станіслав Людкевич писав: «Композитори новітньої доби: ... Воробкевич, Вахнянин, Матюк, О. Нижанківський... вложили в музику найкраще, що в них було, без них був би немислимий дальший наш поступ і від них треба нам буде класти основи дальшої музикальної культури».

 За словами І.Франка, С.Воробкевич був одним з "перших жайворонків нової весни нашого народного відродження".

Чимало творів С.Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською й іншими мовами.

Сидір Воробкевич

Рідна мова

Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.

У тій мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.

От тому плекайте, діти,
Рідну свою мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом.

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top