• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

160 років від дня народження Зигмунда Фрейда (1856 – 1939), австрійського психіатра, засновника психоаналізу

«Єдина людина, з якою ви повинні порівнювати

себе - це ви в минулому. І єдина людина,

краще якої ви повинні бути - це ви зараз»

Зигмунд Фрейд

 Зигмунд Фрейд, також Зигмунд Фройд, повне ім'я Сигізмунд Шломо Фрейд— австрійський психолог, психіатр і невролог, доктор медицини, професор, володар премії Гете, почесний член Американської психоаналітичної асоціації,  Французького психоаналітичного товариства, і Британського психологічного товариства, основоположник психоаналізу. Він неабияк вплинув на такі галузі як - психологія, антропологія, соціологія, медицина, мистецтво та література XX століття. Фрейд розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Еґо та Супереґо, або Воно, Я і Над-Я).

 Сигізмунд Фрейд народився в німецькому місті Фрайберґ (нині— місто Пржибор у Чехії) поблизу кордонів Прусії та Австрії. Його батько, Якоб Фрейд, був небагатим торговцем вовною. Дід, батько та мати Сигізмунда  були родом з України. Він був старшим з вісьмох дітей у своїй сім'ї.

 Сім'я Фрейдів жила бідно, так як торгівля вовною, якою займався  батько, не приносила особливого доходу. А восени 1859 року вони  настільки зубожіли, що не могли навіть платити за єдину кімнату, що знімається у слюсаря-бляхаря. Їх первістку Сигізмунду було тоді три роки. У пошуках щастя сім'я вирушила в Лейпціг, а потім опинилася у Відні. Але і місто вічного вальсу не могло дати достатку сім'ї, і Фрейди волочили досить жалюгідне існування. Сам Сигізмунд пізніше згадував цей час як злидні і ще раз злидні, бідність і убогість.

 У 9 років Сигізмунд вступає до гімназії і дуже швидко стає одним з найкращих учнів. Він закінчив гімназію з відзнакою, чудово оволодів німецькою мовою, вивчав грецьку і латину, побіжно говорив іспанською, італійською, французькою, англійською мовами. Під час навчання у гімназії захоплювався роботами відомих філософів. Його захоплювали Кант, Гегель, Шопенгауер і Ніцше.

 Після закінчення гімназії Фрейд  мріє  зробити кар'єру на військовому чи політичному поприщі. Однак національність юнака, в пору росту антисемітських настроїв, склавшись з фінансовими труднощами сім'ї, поставила на цих ідеях хрест.

 Особливого вибору у Фрейда не було, і він, подолавши відразу до занадто натуралістичного навчання, вступив на медичний факультет Віденського університету. Особливої тяги до будь-яких предметів у Сигізмунда не проявилося і викладачі вважали його непослідовним, поверхневим і безперспективним студентом.

 У 1881 році він на відмінно склав випускні екзамени та отримав ступінь доктора медицини. У березні 1876 року Фрейд під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугрів. Якщо конкретніше, то він вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. Це були зачатки психоаналізу.

 У 1882 році Фрейд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-тих років зблизився з Йозефом Брейєром та Жаном-Мартеном Шарко, які вплинули на вибір Фрейдом напрямку наукової діяльності. Також вони порекомендували Сигізмунду злегка підправити своє ім'я, щоб обійти неприязне ставлення до євреїв, і в 1878 році Сигізмунд перетворився на Зигмунда.

 До 1884 Зигмунду Фрейда набридло возитися з рибами, вуграми і ракоподібними, і він пішов до професора Мейнерт, який у своїй лабораторії займався вивченням центральної нервової системи кошенят, цуценят і людських зародків. Через постійну нестачу грошей Фрейд почав писати і видавати наукові статті на різні теми і навіть написав книгу про афазії - клінічному розладі мовних функцій. Однак і книга грошей або слави йому не принесла.

 У 1886 році Зигмунд вступає в шлюб з Мартою Бернейс. У подальшому у них народилось шестеро дітей — Матильда, Жан Мартін, Олівер, Ернст, Софія  та Анна. Саме Анна Фрейд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, внесла значний вклад в теорію та практику психоаналізу в своїх роботах.

 Фрейд прийняв  рішення зайнятися приватної практикою як невропатолог. По своїй невропатологічній практиці  Фрейд набуває репутації  висококваліфікованого лікаря-невропатолога. Хворих він лікував прийнятими  у той час методами фізіотерапії. Вважалося, що поскільки нервова система є матеріальний орган, і ті  хворобливі зміни, котрі з нею відбуваються, повинні мати матеріальні причини. Тому усуватися вони мають у вигляді фізичних процедур, впливаючи на хворого теплом, водою, електрикою і ін. Незабаром,  Фрейд став відчувати незадоволеність цими фізіотерапевтичними процедурами. Ефективність лікування залишала бажати кращого, і він замислився над можливістю застосувати інші методи, зокрема гіпноз, використовуючи,  який деякі лікарі домагалися  гарних результатів.

 Особливо успішно використовували гіпноз французькі лікарі, для вивчення досвіду яких Фрейд на кілька місяців з'їздив до Парижа до знаменитого неврологові Шарко (нині його ім'я збереглося у зв'язку з одній з фізіотерапевтичних процедур - так званим душем Шарко).

 За порадою свого університетського друга Фрейд застосовує до хворих електротерапію, але жодних позитивних результатів не бачить. Він навіть ризикнув спробувати гіпноз, хоча Шарко і попереджав його, що цією методикою Фрейд опанувати не зможе. Наступними були масаж, сольові ванни, різні дієти, але все виявилося марним. Однак найбільше Фрейда дратувало те, що хворі намагалися заглянути лікарю в очі. Ще з часу гімназії Фрейд ретельно уникав прямого погляду співрозмовника. З цього приводу він дуже часто скаржився своїй дружині, що фактично  починаючи з 8:00 кожен день його розглядають ненависні пацієнти. З цього положення він знайшов вихід, укладаючи пацієнтів на кушетку і наказуючи їм закривати очі. Обгрунтування лікар висував таке: хворому належить як слід розслабитися і відповідати на запитання лікаря монотонно і спокійно. А ще краще - якщо хворий буде просто лежати і говорити те, що йому спаде на думку. Загалом, вийшло, що комплекси самого Фрейда призвели до появи методу оголення підсвідомості за допомогою вільних асоціацій.

 Описуючи в одному з німецьких медичних журналів пропоновану методику роботи з хворими, Фрейд в 1896 році вперше вживає термін «психоаналіз». Поступово приходить досвід спілкування з пацієнтами, і Фрейд обмежує час проведення кожного сеансу сорока-п'ятдесятьма хвилинами. Адже багато хто з пацієнтів готові були розповідати про себе годинами, проте Фрейд виставляв таких індивідуумів, мотивуючи такий підхід тим, що не можна порушувати методологію лікування. До того ж на перше місце свого методу Фрейд вивів принцип невтручання і фактичної байдужості до пацієнта. Тобто, пацієнт, розповідаючи лікаря про свої біди, повинен як би сам виявити причину власної хвороби і ліквідувати її.

 Поступово справи у Фрейда пішли на лад.  Він заявляв, що плата за його сеанси зобов'язана істотно тиснути на кишеню пацієнта, інакше терапія проходить погано. Для доказу подібного постулату Фрейд один раз на тиждень приймав пацієнта безкоштовно, а потім бідкався, що ніякого прогресу у хворого не спостерігається. До речі, цей «парадокс» Фрейд виклав настільки яскраво і літературно, що за свою роботу в 1930 році був удостоєний премії  Гете з літератури.

 До зміни століть Фрейд зрозумів, що намацав не просто метод лікування, а справжню золоту жилу. Тим більше, що поширення в Європі атеїзму фактично вербувало для психоаналітика натовп клієнтів. Однак справжня слава, на думку Фрейда, явно до нього не поспішала. У листі до друга Фрейд вказує, що в сорок чотири роки він задається питанням - хто він такий і що зробив у житті? Але Фрейд виявився не зовсім правий. Менш як півтора років залишалося до його сходження на пік слави.

 В 1900 році Фрейд публікує свої знахідки в роботі  «Толкування сновидінь». Ця книга вважається самим значним його вкладом в науку.

 5 березня 1902 Франсуа-Жозеф I підписує указ про зведення Зигмунда Фрейда у звання професора-асистента. Цей указ став останньою краплею, що прорвала греблю і направила потік екзальтованої публіки до кабінету знаменитого психоаналітика. Фрейд починає по середах влаштовувати в своєму будинку заняття, названі «Психологічним суспільством середовища», а в 1908 році вони перетворилися на «Віденське психоаналітичне суспільство». Фактично засідання ведуть не тільки практикуючі лікарі, а й музиканти, письменники, видавці і поети - вся декадентська богема. Книги Фрейда розходяться дуже слабо - «Три нариси з теорії сексуальності» лише через чотири роки подолали тисячний бар'єр продажів. Але і настільки мала кількість проданих книг збільшує славу Фрейда. На руку зіграли навіть критики його вчення, які заявили про «порнографічні непристойності» і «замах на моральні основи» методів лікування Фрейда, - подібні заяви штовхнули в кабінет психоаналітика декадентів різного віку і мастей.

 У 1909 р. він запрошений США, лекцію Фрейда прослухали багато вчених, зокрема патріарх американської психології  Вільям Джемс. На одній із зустрічей обнявши Фрейда, він заявив: «За вами майбутнє!».

 1922 року Лондонський університет вшановував п'ятьох геніїв людства, зокрема й Зиґмунда Фрейда та Альберта Ейнштейна. Відтепер психоаналітик стає популярним не лише у Європі: його запрошують на лекції в США, гонорари за це досягають десятків тисяч доларів.

 Зиґмунд Фрейд — вчитель та ідейний натхненник європейського філософа Карла Юнга.

 Але ні гроші, ні слава не змогли захистити Фрейда від хвороби. Навесні 1923 року  його оперують по видаленню ракової пухлини з ротової порожнини. Всю решту життя він буде змушений носити протез і терпіти нестерпний біль. Проблемою стане не тільки розмовна мова, але навіть їжа. Фрейд стоїчно терпить прояви хвороби, а його жарти в статтях з приводу бога смерті Танатоса несподівано перетворюються на знамениту теорію потягу людської істоти до смерті.

 1933 рік: у Німеччині до влади прийшли нацисти. У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини та наступних переслідувань євреїв з боку нацистів, становище Фрейда значно ускладнилось. Вінне покинув Відень. Після арешту доньки Анни, яка очолювала Всесвітнє психоаналітичне товариство та її допиту в гестапо, Фрейд прийняв рішення покинути Третій рейх. Родина Фрейда намагається виїхати до Лондона. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Фрейду загрожував концтабір Освенцім та за нього заступився буквально весь світ. Добитись виїзду Фрейда з Австрії намагався і президент США Франклін Рузвельт. Генріх Гіммлер запропонував варіант викупу. Однією з пацієнток Фрейда, а потім і вірною ученицею була внучка Наполеона  Марі Бонапарт.  Вона заявила: «Я заплачу за вчителя любу суму». Нацистський генерал назвав ціну:  два чудових  палаци княгині – майже все, що в неї було. «Слава Богу, прізвище діда ви у мене забрати не зможете», - з презирством відповіла Марі Бонапарт, підписуючи  папери.  Вчений був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо «за ряд добрих послуг», але й виплатити правлінню Рейху неймовірно величезний «викуп» в сумі 4000 доларів за право покинути Німеччину. Все вирішив дзвінок Беніто Муссоліні, Фрейд лікував одного із його близьких друзів. Дві сестри Фрейда були вислані в концентраційний табір, де загинули у 1942 році.

 В Парижі, куди  приїхав Фрейда з сім`єю, його зустрічали Принц Георг і Марі Бонапарт. Під ноги Фрейду від  вагону до «роллс-ройсу» постелили червону килимову доріжку, по якій пройшов дід  Марі Наполеон, повернувшись в Париж після перемоги під Аустеліцем. Із очей  Фреда потекли сльози. Погостювавши у Марі Бонапарт, він їде до Англії.

 Нестерпно страждаючи від раку ротової порожнини, який був викликаний курінням, у 1939 році він просить свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому здійснити евтаназію, ідея якої була на той час досить популярною. Той дав йому дозу морфію, 23 вересня 1939, перед північчю, Зигмунд Фрейд помер у віці 83 років.  На церемонії  прощання було сказано багато промов на різних мовах, а на рідному для покійного німецькому говорив Стефан Цвейг.

 Прах Зигмунда Фрейда був вміщений в одну з давньогрецьких урн з його приватної колекції. Наразі урна зберігається в колумбарії лондонського крематорію Ґолдерс Ґрін разом з прахом його дружини Марти і доньки Ганни.

 Особистість Зигмунда Фрейда була й залишається постаттю епохи. З його іменем  пов'язана  поява одного з основних напрямів сучасної психології, психоаналізу, який свою чергу дав початок індивідуальній психології, гуманістичному психоаналізу, аналітичній   психології та іншим, поява нової сфери знання в психологічній науці – сексуальність, як детермінанту порушень психіки і неврозів.

 Важливо зазначити, що з часом інтерес до робіт австрійського вченого не слабшає. А інтерес дойого особистості, що з'явився після Другої світовоївійни лише зростає. Історія знає безліч прикладів, коли через роки неодноразово переглядаються погляди мислителів минулого  з урахуванням їхніх наукових робіт народжуються  нові, актуальні, потрібні своєму часу ідеї, теорії, методи. Ймовірно, що теж може бутиі із роботами по психології Зигмунда Фрейда.

 Погляд Фрейда на людську природу був новаторським для того часу, а впродовж його життя вислови автора не переставали викликати активну реакцію у науковому співтоваристві. Інтерес  до наукових досліджень вченого не гасне і донині.

 Тут зібрано короткі  і цікаві  цитати Зигмунда Фрейда, які багато можуть розповісти про нас:

  • Сексуальним відхиленням можна вважати виключно абсолютну відсутність сексу, все інше - це справа смаку.
  • Ми не випадково обираємо одне одного... Ми зустрічаємо тільки тих, хто вже існує в нашій підсвідомості.
  • Чим досконаліша людина зовні, тим більше демонів у неївсередині...
    На жаль, пригнічені емоції не вмирають. Їх тільки змусили замовкнути. Але вони все ж продовжують впливати на людину зсередини.
  • Ціль зробити людину щасливою не входила в намір створення світу.
  • Ми входимо у світ самотніми і самотніми покидаємо його.
  • Той, хто кохає майже всіх, - знає жінок, той, хто обожнює одну, - знає, що таке любов.
  • Ти не перестаєш шукати сили і впевненість зовні, а шукати слід у собі.
  • Більшість людей насправді не хочуть свободи, оскільки вона передбачає відповідальність, а відповідальність більшість людей лякає.
  • До зайнятої людини не часто ходять у гості ледарі - до киплячого горщика не летять мухи.
  • У минулі століття вони б спалили мене, а зараз – всього лиш мої книги.
  • Іноді сигара - це просто сигара.
  • Робота і любов - ось наріжний камінь нашої людяності.
  • Заздрість - це руйнування.
  • Маса ніколи не знала спраги істини. Люди вимагають ілюзій, без яких вони не можуть жити.
  • Ми часом вільні від похибок, щодо яких насміхаємося над іншими.
  • Ніщо в житті не обходиться так дорого, як хвороба і - дурість.
  • Першою людиною, яка кинула лайку замість каменя, був творець цивілізації.
  • Першим симптомом дурості вважається абсолютна відсутність сорому.
  • Сновидіння - це стежка короля в несвідоме.
  • Немає нічого дорожчого, ніж хвороба та її ігнорування.
  • У кожної людини є бажання, про які вона не розповідає іншим, і бажання, в яких вона не зізнається навіть самій собі.
  • Людина нічого не цурається ніколи, вона просто одну насолоду замінює іншою.
  • Людині властиво понад усе цінувати і бажати того, чого вона досягти не може.
  • Єдина людина, з якою ви повинні порівнювати себе - це ви в минулому. І єдина людина, краще якої ви повинні бути - це ви зараз.

 На честь психолога названо астероїд 4342 Фрейд.

 В світі існує три музеї Зигмунда Фрейда: у Відні, де він працював, у Лондоні, де він провів останній рік свого життя, та в Пржиборі (Чехія) — у будинку, де він народився.

Freyd (1)
Freyd (2)
Freyd (5)
Freyd (6)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top