• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

155 років від дня народження Рабіндраната Тагора (1861-1941), індійського поета, філософа, лауреата Нобелівської премії (1913)

 Рабіндранат Тагор— бенгальський і індійський письменник, поет, драматург, композитор, Нобелівський лауреат (1913). Автор гімнів Індії і Бангладеш.

 Тагор народився 7 травня 1861 року в Калькутті, у відомій аристократичній сім'ї, яка дала Індії чимало видатних діячів культури й атмосфера у якій сприяла ранньому розвитку таланту дитини, її здібностей до літератури, формуванню естетичних смаків. Це стосується і брата Тагора — письменника та музиканта Джотіріндронатха Тагора та його дружини Кадомборі Дебі. Віршувати хлопчик почав у вісім років. Тагор навчався у престижних навчальних закладах: спочатку у Східній семінарії у Калькутті, потім у Бенгальській академії, де він вивчав мистецтво, історію та культуру Індії.

 У 1873 році разом з батьком здійснив подорож по півночі Індії, що дало йому уявлення про багатство багатовікової індійської культури. У 1878 році опублікована перша поема Тагора «Історія поета». У цьому ж році Тагор виїхав до Лондона для вивчення права в Університетському коледжі, де він займався літературою та музикою. Проте вже через півтора року Тагор покинув навчання і повернувся додому, і якийсь час живе в Калькутті, де за прикладом старших братів починає писати. Він створює музичну драму «Геній Вальлмікі» ( 1881), у якій поєднав індійські національні мелодії та почуті в Англії ірландські народні пісні.

 Тагор випускає свої перші поетичні збірки: «Вечірні пісні» (1882) і «Вранішні пісні» (1883), які поклали початок його поетичній кар'єрі. Наступними збірками стали: «Картини та пісні» (1884), «Дієзи та бемолі» (1886). Окрім того, письменник спробував свої сили і як романіст. У ці самі роки Тагор створив історичні романи «Берег Бібхі» (1883) і «Раджа-мудрець» (1885).

 У 1883 р. він одружується на Мриналіні Деві, у шлюбі з якою у нього народжуються два сини і три доньки.

 У 1890 р. на прохання батька Тагор стає розпорядником родового маєтку в Шелайдехо в Східній Бенгалії, де живе в особняку і в будинку на воді на річці Падма. Сільські пейзажі і звичаї — головна тема віршів Тагора 1893–1900 рр., серед яких слід виділити збірки «Золота тура» (1894) і «Мить» (1900). «Це був найпродуктивніший етап моєї літературної діяльності», — писав згодом про цей час сам поет. Тагор був редактором журналу «Шадхона» («Осягнення життя»), де опублікував більшість своїх художніх творів, статті на актуальні суспільно-політичні та літературні теми.

 У 1901 р. Тагор переїхав в Шантіникетан, сімейний маєток під Калькуттою, де разом з ще п'ятьма вчителями відкрив школу, заради чого дружина Тагора продала велику частину коштовностей, а сам поет — авторське право на видання своїх творів. У той час Тагор поєднує викладання з літературною працею, пише не тільки вірші, але і романи, розповіді, книги з історії Індії, підручники і статті з питань педагогіки. У перших соціально-побутових романах Тагора «Піщинка» (1902) і «Крах» (1905), у повісті «Зруйноване гніздо» (1903) з великою психологічною переконливістю змальований конфлікт між віджилими нормами моралі і новими віяннями, розпад старих форм сімейного життя. Ідеал Тагора — шлюб із кохання.

 Після смерті дружини в 1902 р. Тагор публікує збірку ліричних віршів «Пам'ять» , пронизаних щімким відчуттям втрати. У 1903 р. від туберкульозу вмирає донька, а в 1907, від холери — молодший син поета.Поетичні збірки «Пам'ять» (1903), а також «Паром» (1906), «Дитя» (1903) є своєрідним щоденником тих років.

 Особливої слави зажив його роман «Гора» (1907-1910), у якому йдеться про покоління бенгальської інтелігенції кінця XIX ст., яка прагнула подолати кастові приписи країни, страх перед іноземцями і неприйняття всього чужого.

 У 1912 р. старший син відправляється вчитися у США у сільськогосподарський коледж університету Іллінойса, і Тагор, який їде разом з ним, робить зупинку в Лондоні, де показує свої вірші у власному перекладі англійською мовою Вільяму Ротенстайну, англійському живописцю та літераторові. Того ж року, за сприяння Ротенстайна в «Індійському товаристві» виходять «Жертовні пісні», з передмовою Вільяма Батлера Єйтса, після чого Тагор стає відомий в Англії і США. Езра Паунд, у той час неофіційний секретар Єйтса, хвалив вірші Тагора за «вищу мудрість, нагадування про все те, що в хаосі західного життя, у натовпі великих міст, в тріскотні комерційної літератури, у круговерті реклами вилітає з голови». Багато шанувальників Тагора уявили собі поета містичним голосом народу всієї Індії. У 1912-1913 pp. Тагор відвідав Англію і США, виступав із лекціями про індійську культуру та філософію.

 В 1913 році Рабіндранат Тагор отримав Нобелівську премію з літератури «за глибоко відчуті, оригінальні і прекрасні вірші, в яких з винятковою майстерністю виразилося його поетичне мислення, що стало, за його власними словами, частиною літератури Заходу». У своїй промові представник Шведської академії Гаральд Єрне відзначив, що «найбільше враження на членів Нобелівського комітету справили «Жертовні пісні». Єрне також згадав англійські переклади інших, як поетичних, так і прозаїчних, творів Тагора, які в більшості своїй були опубліковані в 1913 році. Відмітивши, що вірші Тагора «наповнені загальнолюдським смислом», Єрне назвав поета «фігурою, що зближує світ Сходу і Заходу».

 Тагор, що знаходився у той час в США, на урочистій церемонії не був присутній, але прислав телеграму, в якій висловлювалася вдячність «за широту поглядів, що роблять далеке, — близьким, а чуже — рідним». У відсутність лауреата нагорода була вручена англійському послові в Швеції. Грошову премію Тагор пожертвував своїй школі, Візва-Бхараті, що стала після Першої світової війни університетом з безоплатним навчанням.

 У 1915 році Тагор отримав лицарське звання, проте через чотири роки, після розстрілу британськими військами мирної демонстрації в Амрітсарі, від нього відмовився. Після присудження Нобелівської премії Тагор створює на історії й сучасному житті Індії - роман «Будинок і мир» (1916). В 1921 р. поруч із маєтком свого батька організував просвітительський центр для селян.

 На протязі подальших  років поет здійснює поїздки до Європи, в США, до Південної Америки і на Близький Схід. Його картини (Тагор почав займатися живописом у віці 68 років) виставлялися в Мюнхені, Нью-Йорку, Парижі, Москві, в інших містах світу.

 Тагор був удостоєний почесного ступеня чотирьох університетів Індії, був почесним доктором Оксфордського університету.

 В 1920-х рр. випустив поетичні збірники «Вечірні мелодії» (1925), « Ма-Хуа» (1929), романи «Остання поема» і «Три покоління» (обоє - 1929). Як стверджують провідні бенгальські критики, в останнє десятиліття були написані найкращі вірші Тагора. Поетичні збірки «Знову» (1932), «Голос лісу» (1931), «Завершення» (1932), «Строкате» (1933), «Остання октава» (1935), «Листя» (1936), «На краю» (1938), «Народжений удруге» (1940), «Флейта» (1940) та інші вражають розмаїттям тем і настроїв. В 1934 р. вийшов його останній роман «Чотири частини». В 1940-1941 р. вийшли останні в його творчості поетичні збірники «На ложі хворого» і «Видужання».

 В 1921  він заснував міжнародний університет Вішвабхараті, для учених, охочих займатися східними цивілізаціями. Цьому університету і завданню світового єднання в інтернаціональній культурі Тагор приділяв велику частину свого часу останніми роками життя.

 Творчість Тагора відіграла вирішальну роль у становленні сучасної бенгальської мови, він збагатив бенгальську поезію новими формами і віршованими розмірами, заклав основи жанру оповідання і розвинув романний жанр. Він справив вплив на всі літератури Індії. Тагору належить кілька тисяч пісень у народному стилі.  Його вірш «Душа народу» (1911) став національним гімном Індії, а пісня «Моя золота Бенгалія» — тепер національний гімн Республіки Бангладеш.

 Значний внесок Тагора і в малярство, яким він почав займатися з 1928 р. Дві тисячі малюнків і картин, виконаних здебільшого в умовній манері, значно розширюють уявлення про духовний світ поета. Хоча на Заході Тагор більше відомий як поет, він був також автором численних п'єс: «Жертвоприношення» (1890), «Пошта» (1912), «Червоні олеандри» (1925). Численні новели Тагора, в основному з життя бенгальського селянства, вперше з'явилися англійською мовою в 1913 р. в збірці «Голодні камені і інші розповіді».

 З погляду індійського дослідника Крішни Кріпалані «головне значення Тагора полягає в тому імпульсі, який він додав розвитку індійської культури і думки. Він дав своєму народу віру в його власну мову, в його культурну і етнічну спадщину».

 До кінця життя Тагор був надзвичайно популярний в Індії. Його ім'я у світі згадувалося поруч із іменами Махатми Ганди й Льва Толстого.

 Він помер в Калькутті 7 серпня  1941 року, після тривалої хвороби.

 Українською мовою твори Тагора перекладали М. Бажан, В. Мисик, Д. Паламарчук.

Рабіндранат Тагор

Коли мине сто літ
Коли мине сто літ од нинішніх часів,
Хто будеш ти, читальнику уважний
Моїх віршованих рядків,
Коли мине сто літ од нинішніх часів?

Бодай одну малу частину
Відради ранків цих,
І цвіт сьогоднішній, і співанку пташину,
І крові зашумілий біг
Чи я тобі зумію передати,
Щоб ти відчути їх здолів,
Коли мине сто літ од нинішніх часів?

Зведись і двері відчини на південь,
І задивись у вранішню блакить,
І, мріями глибокими сповившись,
Подумай так в цю мить:
Одного разу років сто назад
Зійшов з небес, пройнявши серце світу.
Великий трепет, мов солодкий чад.
На крилах несучи пергу і запах цвіту,
П'янкий, весінній, вільний од завад
Південний вітер налетів раптово
І землю вбрав у барви пишних шат.
До тебе за сто літ
Прийшов поет у світ.
І він слова примусив розвиватись,
Неначе квіти, сповнені принад.
Одного разу років сто назад.

Коли мине сто літ од нинішніх часів,
Хто буде той поет, що у твоєму домі
Почне свій спів?
В його пісні я хочу щедро влити
Весни сьогоднішньої вранішні привіти,-
Нехай звучить у дні твої весінні
Весни моєї радісний мотив,-
Він буде в трепеті сердець, в джмеля новім бринінні,
Він буде в шелесті лісів,
Коли мине сто літ од нинішніх часів.

1895

Переклад Миколи Бажана

Tagor (1)
Tagor (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top