• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

Міжнародний день Червоного Хреста та Червоного Півмісяця

 Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — це міжнародний гуманітарний рух, в якому беруть участь близько 97 мільйонів добровольців у всьому світі. Метою діяльності руху є захист людського життя та здоров'я, запобігання людським стражданням та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів.

 День Червоного Хреста і Червоного півмісяця (WorldRedCrossandRedCrescentDay) заснований на честь швейцарського бізнесмена, громадського діяча і гуманіста Жана Анрі Дюнана (JeanHenriDunant, (8 травня 1828 — 30 жовтня 1910), який народився в цей травневий день.

 До середини XIX століття не існувало ефективної системи забезпечення лікування поранених у бою солдатів та місць для їхнього безпечного розташування. У червні 1859 році швейцарський бізнесмен Анрі Дюнан  в Алжирі, який тоді був окупований Францією,  став свідком битви, під час якої загинуло або було поранено близько 40000 солдатів з кожного боку. Анрі Дюнан був шокований наслідками битви та відсутністю елементарної медичної допомоги пораненим.Кілька днів він присвятив себе лікуванню та догляду за пораненими. Повернувшись додому в Женеву, Дюнан вирішив написати книжку, яку видав власним коштом в 1862 році під назвою "Спогади про Сольферіно". Він розіслав декілька екземплярів книжкок провідним політичним та військовим діячам Європи. Окрім видання книжки, Дюнан відстоював утворення національних, добровільних організації, які б допомагали пораненим солдатам під час війни. Крім того він закликав до розробки та підписання міжнародних договорів, які б гарантували безпеку нейтральних медиків та лікарень для поранених на полі бою.

 За ініціативою Дюнана вперше стали створюватися групи добровольців, які надавали допомогу пораненим на полях битв. А в 1863 році за його ж ініціативою була скликана конференція, що поклала початок міжнародному комітету Червоного Хреста (International Committee of the Red Cross).

 Офіційно назву Міжнародний Червоний Хрест було затверджено в 1928 році на 13-й міжнародній конференції в Гаазі. На конференції був прийнятий Статут організації, який змінювався згодом в 1952 і 1965 роках.

 На 25-й міжнародній конференції Червоного Хреста, що відбулася в жовтні 1986 року, було затверджено нову назву організації — Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МКЧХ).

 Завдання МККК — надання допомоги пораненим, хворим і військовополоненим під час збройних конфліктів, допомога жертвам стихійних лих. Основні принципи діяльності руху — гуманність, неупередженість, добровільність, єдність, універсальність.

 Коли в 1901 році вперше вручалася Нобелівська премія миру, Норвезький Нобелівський комітет вирішив дати їх спільно Анрі Дюрану й Фредеріку Пассі — провідному пацифісту. Важливішою подією, ніж сама честь нагородження Нобелівською премією, було офіційне визнання тієї визначної ролі, яку  відіграв при утворенні Червоного Хреста Анрі Дюран.

 Через 50 років після заснування Червоного Хреста й прийняття першої Женевської конвенції, у світі налічувалося вже 45 національних товариств допомоги пораненим. Рух вийшов за межі Європи й Північної Америки, до нього долучилися країни центральної й Південної Америки: Аргентина, Бразилія, Чилі, Куба, Мексика, Перу, Сальвадор, Уругвай, Венесуела; країни Азії: Китайська Республіка, Японія, Корея, Сіам; та Африки: Південно-Африканська Республіка.

 У 1944 Міжнародний комітет Червоного Хреста отримав другу Нобелівську премію миру. Як і під час Першої світової війни, ця премія була єдиною в період війни з 1939 по 1945. Після Другої Світової війни Міжнародний комітет працював із національними товариствами, намагаючись надати допомогу країнам, що постраждали від війни найбільше.

 Перед столітнім ювілеєм, у 1963 році, Міжнародний комітет Червоного Хреста разом із Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, отримав третю Нобелівську премію миру.

 Товариство Червоного Хреста України — неприбуткова, всеукраїнська, добровільна, громадська, гуманітарна організація, діяльність якої ґрунтується на Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, ратіфікованих Україною 8 липня 1954 року, а також Додаткових протоколах до них. Керівництво організації знаходиться на вулиці Пушкінській, 30 в місті Києві.

 Червоний Хрест в Україні виник 18 квітня1918 року під час Першої світової війни за ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу киянам. 15-18 квітня 1918 року був проведений І з'їзд товариства Червоного Хреста України.

 Першими завданнями товариства була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів. Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і п'ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі у Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Волочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеський евакуаційний шпиталь.

 У міжвоєнний період за ініціативи активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, засновані та обладнані фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування. Для боротьби з епідемією висипного тифу товариство створило лікувальні пункти на тисячі місць. Під час Голодомору 1921-23 років товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, наддало селянам мільйони продовольчих пайків.

 У 1923 році голови товариств Червоного Хреста Росії, Україні, Білорусі, Вірменії, Грузії і Червоного Півмісяця Азербайджану підписали декларацію про об'єднання і був створений Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР (Радянський Червоний Хрест), який став членом міжнародної організації Червоного Хреста.

 Під час Другої світової війни товариство підготувало і направило на фронт понад сто тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць, завдяки чому вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри допомагали воїнам незалежно від армії, до якої вони належать, виконуючи обов'язок медичного працівника. Роботу тринадцяти українських сестер милосердя під час бойових дій відзначений медаллю імені Флоренс Найтінгейл.

 Після Чорнобильської катастрофи, що відбулась 26 квітня 1986 року, співробітники Червоного Хреста розселили десятки мешканців Прип'яті, провели обходи, щоб знайти для переселенців тимчасові помешкання, склали списки евакуйованих і таких що прийшли самі. Евакуйованим надавалася грошова та медична допомога, для обслуговування мешканців забруднених районів було виділено 213 сестер милосердя.

 За ініціативою Червоного Хреста України в 1990 році починає діяти комплексна Чорнобильська програма, у рамках якої проведено більш ніж 240 тисяч дозиметричних обстежень у 70 населених пунктах. У Житомирській та Рівненській областях успішно діють пересувні діагностичні лабораторії Українського Червоного Хреста, за допомогою яких щороку обстежується до 30 тисяч жителів із радіаційно забруднених районів. Товариство Червоного Хреста УРСР, що входило до Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР, зі здобуттям незалежності України було перетворене на самостійне Товариство Червоного Хреста України, яке стало членом міжнародного руху Червоного Хреста та Півмісяця.

 На 2010-ті роки налічується понад 6,3 мільйони прихильників та активістів Товариства Червоного Хреста України. Патронажна служба Червоного Хреста нараховує понад 3200 сестер милосердя. Товариство Червоного Хреста реалізовує понад 40 проектів і програм по всій України, які отримують фінансування за рахунок публічних пожертв та угод про партнерство. Щороку товариство обслуговує понад 105 тисяч самотніх хворих похилого віку, майже 23 тисячі інвалідів війни та праці, більше ніж 25 тисяч учасників Другої Світової війни, понад 8 тисяч інвалідів дитинства.  

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top