• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

80 років від дня народження Івана Степановича Марчука (1936), українського живописця, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1997)

«…Марчук — таємничий, він нікому до кінця
не відкриває своєї душі, та й сама його творчість
— якась насторожена тиша, перехідний стан
— ніби перед великим вибухом. Це — Велика Тайна,
яка є не простим спогляданням, а викликає
зворотні шалені емоції»
Олесь Доріченко

Іван Степанович Марчук — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
 Іван Степанович народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка, Тернопільської області. Ріс у родині відомого на всю округу ткача. Степан Маркіянович, батько майбутнього художника, був майстром на всі руки: тесля, швець, ткач. Батькову роботу «засновування» світу спостерігав змалку Іван. І згодом відтворював на полотні. В родині панували любов і злагода завдяки матері – Наталці Варламівні. Вона виховувала дітей здебільшого казкою та піснею. Як згадував митець, сім’я була в них бідною, всі тяжко працювали. Дитинство у малого Іванка минало як світ неймовірних пригод і фантастичних мрій, коли нема межі між реальністю і вигадкою, коли казка може стати дійсністю.
Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша на відділ декоративного розпису, де навчався у 1951-1956 роках. Відслуживши в армії, Марчук вирішив продовжити свою освіту. Закінчив (1965 р.) Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, де навчався на керамічному факультеті.
 Працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, в Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З 1984 року — на творчій роботі. Комуністична влада негативно ставилася до творчості митця. Івана Марчука неодноразово викликали до КДБ, погрожували, але зламати його було неможливо. Творчiсть Марчука насправді «не влiзала» в офiцiйний формат. Вiн наче не помiчав «радянську дiйснiсть», вiдтворюючи власну, омрiяну Україну. Казкова, невмируча, поетична країна, її природа, села, люди, квiти були постiйними темами Марчука. Його твори притягували вiдвiдувачiв виставок як бажана «iнша реальнiсть», як таємнича, заборонена релiгiя предкiв. З 1980 по 1989 р., не маючи офіційного визнання і не прийнятий до Спілки художників, художник робить великі виставки в різних установах та організаціях, як, приміром, у відділі мистецтв Національної бібліотеки АН України. Набуває слави як неформальний лідер мистецького українського андеґраунду.
 До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві). Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його 1988 року до Спілки художників СРСР без його відома.
 1989 художник емігрував до Австралії, потім жив у Канаді та США.
 1990 — Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей України).
 1996 — отримав звання Заслуженого художника України.
 7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
 2001 — остаточно повернувся в Україну. 2002 — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність присвоєно почесне звання «Народний художник України». 2005 Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити всесвітньовідомому художнику музей його картин на Андріївському узвозі у Києві. Було навіть закладено капсулу на місці майбутньої споруди. Музей досі не збудований.
 2006 — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.
 У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце). Безумовно, ключову роль в цьому зіграла художня геніальність Марчука, але також важливі і особисті якості – внутрішня сила і віра в те добре, що є в кожній людині.
 Перший музей художникові створили його земляки у рідному селі Москалівці 2010 року. На його відкритті був сам І.Марчук.
 Тепер живе та працює в Києві.
 Доробок митця налічує більш ніж 4 000 творів, вони унікальні та неповторні, і понад 100 персональних виставок. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.
 Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанизму», це - назва, яку митець жартома дав своєму стилю. Вiд слiв «плести», «пльонтати» картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток. Стиль майстра справдi не пiддається жодним хитромудрим класифiкацiям. Належнiсть свою до будь-якої з них вiн вiдкидає. Бо є у нього все пейзажi, портрети, наїв, «ню», щось узагалi казкове... Грандiозний цикл абстрактних робiт... Усе це неможливо сплутати з роботами iнших митцiв. Настрій його полотен неможливо передати словами. Він немовби вишиває фарбами по полотну. Тут величезне значення мають і колір, і відтінки, і поєднання не поєднаних елементів різних технік. Картини Івана Марчука – це не просто втілення його ідей і фантазій. Це величезний живий і динамічний світ, який поєднує в собі відображення нашого світу і подих паралельних світів та всесвітів. Звичайно великий вплив на те, якими будуть ці світи, має особистість самого автора, його історія, його світосприйняття.
 Про періоди своєї творчості художник говорить: «Було дев'ять періодів творчості, «дев'ять Марчуків», і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І «десятий» Марчук буде обов'язково. Визріває».
 Але як пишуть дослідники творчості Марчука, його творчість скоріше треба ділити не на періоди, а на чуттєві та ідейні перевтілення, які залежать і від настрою митця, і від атмосфери навколо нього. В творчості Івана Марчука їх можна назвати: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Абстрактні композиції». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому митець досягає неймовірного світіння та відтінків кольору.
 Іван Марчука багато мандрував, бачив культуру й звичаї інших народів, але все-таки повернувся на батьківщину. Напевне, тому, що засумував за українськими мальовничими краєвидами, степами, ріками, та й за домівкою теж. Художник в своїх інтерв`ю признається, що глибоко відчуває все, що відбувається в Україні і ці переживання часто знаходять втілення на полотні. Багато приписують Марчуку і якості «провидця», це завдяки тому, що в своїх роботах він нерідко передбачає основні соціальні події української дійсності. Сам митець не заперечує таких «передбачень», але не придає цьому особливого містицизму. Марчук говорить,що йому чужа державність, але сама українська земля дає йому колосальне натхнення. З особливою любов`ю і трепетом Іван Марчук відноситься до українських пейзажів і натур. І якщо він пише в реалістичній манері, то використовує саме ці сюжети. Але і їх неможливо спутати з творчістю любого іншого автора – вони несуть в собі його особливу манеру «плетіння і вишивки» полотна.
 Виставки Марчука користуються великою популярністю, до чого сам автор відноситься з вдячністю, але без зайвого ажіотажу. Головним в своєму житті він вважає творчість та з недовірою він відноситься до модних тенденцій в мистецтві і живопису, називаючи їх просто «попсою».
Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню у власній державі, Україні.
 Іван Марчук продовжує інтенсивно працювати; серед його нових картин – нові шедеври пейзажного живопису, а отже, властиво Марчуківський внесок пластики й філософії у розвиток тисячолітньої історії світового пейзажного жанру.
 Мистецтвознавці вважають Івана Марчука – загальновизнаним класиком українського й світового мистецтва, Твори цього великого митця не будуть забуті, а отже, вони для Вічності…

 

Marchyk

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top