• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

Міжнародний день музеїв

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

Майбутнє вивершить прекрасне!

 Міжнародний день музеїв — щорічне свято музейництва, яке відзначається 18 травня.

 Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли XI Генеральна конференція Міжнародної ради музеїв (ICOM InternationalCouncilofMuseums — Міжнарод­на рада музеїв) відбулась у Москві та Ленінграді. Тоді ж запропонували й девіз свята:

 Музеї - важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами.

 З 1977 року у кожного Міжнародного дня музеїв є своя тема і Міжнародна рада музеїв, надає огляд пов'язаних з даною темою заходів, роблячи їх доступними для всіх. Тема Міжнародного дня музеїв 2016  - «Музеї і культурні ландшафти». В рамках заданої теми музеї мають створювати свої програми. Тема може здаватись складною і незрозумілою, але насправді тут важливо показати, як музей може виконувати об’єднавчу функцію між людьми, пам’ятками, флорою, фауною та історією і водночас займатись захистом культурних цінностей, вивчати та інтерпретувати локальну історію, організовувати освіту у сфері культурної спадщини та розвивати культурний туризм. 

 З часу заснування свята - 18 травня посідає особливе місце в житті кожного музею в будь-якому куточку планети. І великі, і зовсім маленькі музеї святкують цей день надзвичайно урочисто — влаштовують виставки, концерти, дні відкритих дверей, коли всі бажаючі можуть відвідати музеї без­коштовно, проводять нетрадиційні екскурсії. 1997 року, народилася ідея "Ночі музеїв", коли музеї працюють упродовж ночі, показуючи свій потенціал і таким чином залучаючи у "храми муз" молодь, яка вважається критиком і скептиком музейної роботи. З кожним роком акція шириться у найвіддаленіші куточки світу, отримуючи все більше й більше шанувальників. Відтак 2015 року в ній взяли участь вже 35 000 музеїв зі 145 країн.

 Поняття «музей» походить від грецького слова mouse?on – храм – святилище муз, богинь - захисниць мистецтв та наук, він був також осередком мистецтва та науки. Перший музей був заснований в Олександрії в 290 році до н. е., причому його творцем став той же Птоломей I, який відкрив Олександрійську бібліотеку. На території установи були розбиті зоологічні та ботанічні сади, всередині будівлі виставлялися опудала тварин, астрономічні прилади, статуї та інші історичні предмети. У наш час в світі налічуються десятки тисяч музеїв, а самим відвідуваним є Лувр, куди щорічно навідується понад 9 мільйонів чоловік.

 Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість учених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися в храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У ХУП—XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів знаходились у феодальних замках та династичних маєтках (Я. Собєського у Жовкві, Синявських у Бережанському замку, Вишневецьких у замку в Вишнівці, галерея Сапег у Кодні, К. Розумовського у Батурині тощо).

 Власне музеї в Україні почали виникати в першій половині XIX ст. У цей час було відкрито кілька музеїв різних профілів, у тому числі Миколаївський (1806 p.), Феодосіївський (1811 p.), Одеський (1825 p.), Керченський (1826 p.), Музей старожитностей Катеринославської губернії (1849 p.). Основні фонди цих музеїв становили матеріали археологічних розкопок.

 У першій половині XIX ст. в Україні виникають університетські музеї. У 1807 р. при Харківському університеті завдяки зусиллям громадського діяча В. Н. Каразіна відкрито кілька музеїв — Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. У 1834—1837 pp. при Київському університеті завдяки його першому ректорові М. О. Максимовичу також було створено музеї: Старожитностей, Нумізматичний, Образотворчих мистецтв, Зоологічний та ін.

 Більш інтенсивно розвивається музейна справа в Україні у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. У цей час було відкрито ряд історичних та природничих музеїв: Херсонський музей старожитностей (1890 р.), Херсонський археологічний музей (1893 p.), Львівський історичний музей (1893 p.), у Чернігові — музей Архівної комісії (1897 р.) та музей українських старожитностей В. В. Тарнавського (1902 p.). Серед інших українських музеїв одним з найбільших був Полтавський природничий музей (1891 p.). У Севастополі у 1869 р. відкрито музей Чорноморського флоту, в 1905 р. — музей героїчної оборони і визволення міста.

 На базі приватних колекцій творів мистецтва в Україні в кінці XIX — на початку XX ст. було організовано ряд художніх музеїв: у Харкові — перший в Україні міський художній музей (1886 p.), у Києві — Міський музей старовини і мистецтв (1899 p.), в Одесі — Міський музей красних мистецтв (1899 p.), в Феодосії — картинну галерею творів І. К. Айвазовського, ним засновану. Художні галереї були відкриті й у Миколаєві, Катеринославі.

 На західноукраїнських землях великим музейним центром був Львів. У Львові в 1874 р. відкрито Міський промисловий музей, у 1887 р. — Музей Ставропійського інституту; в 1895 р. — Етнографічний музей Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка; у 1904 р. — Археологічний музей "Народного дому", у 1907 р. — Народний музей (тепер Львівська картинна галерея) та ін. У 1912 р. закладено Тернопільський краєзнавчий музей.

 На початку XX ст. в Україні створюється кілька меморіальних музеїв. Так, у 1904 р. в Ялті відкрито меморіальний музей Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, Лесі Українці або іншим діячам української культури.

 Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський, B. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам.

 Влітку 1919 р. в Україні було створено нові музеї — Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Уманський та ін. У 1919 р. відкрито Картинну галерею в Полтаві; в 1920 р. засновано Одеський державний художній музей, в 1922 р. — Київську картинну галерею. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв.

 Першими історико-культурними заповідниками було оголошено стародавнє місто Ольвія разом з некрополем на Миколаївщині (1924 р.) і Києво-Печерську лавру (1926 р.).

 У 1920—1930-х рр. в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них — Музей-заповідник на могилі Т. Г. Шевченка в Каневі (1926 p.), Музей-заповідник М. В. Гоголя у Великих Сорочинцях (1928 p.), Музей В. Г. Короленка у Полтаві (1928 p.).

 У повоєнні роки створено також нові історичні, краєзнавчі, художні, літературно-меморіальні музеї. Серед літературно-меморіальних: Музей Ю. А. Федьковича у Чернівцях (1945 p.), Музей І. П. Котляревського в Полтаві (1952 p.), Музеї Т. Г. Шевченка (1962 p.), M. T. Рильського (1960 p.), музей І. Франка в Нагуєвичах (1946 p.), Музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному на Волині (1949 p.). Серед художніх музеїв — Закарпатська картинна галерея в Ужгороді (1948 p.), Державний музей Українського декоративного мистецтва у Києві (1954 p.), Донецький художній музей (1960 р.) тощо.

 Нині в Україні налічується майже 500 музеїв, тоді як у радянські часи їх було тільки 190. Наведена цифра включає в себе як дер­жавні музейні заклади, так і комунальні та приватні. Окрім них, існують ще громадські музеї, яких понад 2 тисячі. За роз­галуженістю музейної мережі і за багатством культурної спад­щини Україна посідає чільне місце в Європі. Наші музеї вигля­дають достойно й у світовому контексті.

 У світі є безліч музеїв: Сонця і цегли, трипільської культури і кінотехніки, краєзнавчі, меморіальні музеї, заповідники. Цього року у США відкривається музей інформації. Він будувався шість років, а сформовані експозиції коштують пів мільярда доларів.

 Люди відвідують старі музеї і створюють нові. Отже, навіщо музеї потрібні людям?  Мабуть, щоб подивитися в минуле, мабуть, щоб згадати те приємне, що було колись, навіть за 100-200 або ж 1 000 років. Значимість музеїв складно переоцінити. Вони дарують нам знайомство з багатою культурною спадщиною людства, дозволяють заглибитися в далеку історію і отримати безцінний досвід для майбутнього життя. Експонати, що збираються музеями, дають можливість зберегти давні традиції різних народів, демонструють новим поколінням шлях, який пройшли наші предки, і допомагають уникнути тих помилок, які вони здійснювали. Те, що музеї є свого роду скарбницями пам’яті, джерелами духовних набутків того чи іншого народу, що вони зберігають у собі згустки часів далеких і дарують відвідувачам трохи знань про ті часи, ніхто не заперечує. «Народ, який забув своє минуле, не має майбутнього», – слова Платона якнайкраще відображають всю важливість тієї інформації, яку музейні колекції дозволяють отримати кожній сучасній людині.

 Музеї потрібні людям, як  і люди потрібні музеям задля обопільного розвою. Міжнародний день музеїв, який святкується щороку у травні в цілому світі, нагадує про це і сьогодні.

 Музеї — це справжні культурні скарбниці, що стверджують сучасне, пов'язуючи його із минулим. Це подарунок нащадкам і послання в майбутнє!

«Усе, що ви побачите в Музеї, хай збудить у вас

почуття палкої, найщирішої любові до поетичної душі

Матері-України і хай любов ця стане могутнім стимулом

для її прекрасного майбутнього та буйного розквіту»

Іван Гончар

Вітаємо працівників музеїв з професійним святом!

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top