• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

День вишиванки

Яка краса і неповторність світла!

В ній – дух Господій і людська душа…

Руками майстра ця  краса розквітла

Й у нашім серці віру воскреша.

Ці барви ніжні – наче дотик неба,

Немов молитви Божа благодать…

Тож ж скільки сонця в серці мати треба,

Щоб людям диво дивне дарувать!

 Всесвітній день вишиванки— міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку й виходить у ній на роботу, в університет, школу чи садочок.

 Основна мета Дня — це збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення  загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки.

 Нашому народу притаманне відчуття гармонії у природі і в мистецтві, через те мистецтво його глибинне, самобутнє і самодостатнє. Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури.

 Народна вишивка – то особливий світ. Подібно до танцю, писанки, гончарства вона органічно поєднує прекрасне та сакральне. Прекрасне у вишивці – її візерунок, ритм, кольорова гамма – нерозривно переплелися з глибоким утаємниченим змістом символів, в яких закодований духовний світ наших далеких предків. Археологи вважають, що деякі з цих символів виникли ще 20 – 25 тисяч років тому, ще за часів трипільської культури.

 Так, у селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VI нової ери. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно саме так одягалися українські селяни.

 Арабський мандрівник Ібн-Фадлан у своїй оповіді про русів X ст. зазначає, що вони мали вишитий одяг.

 У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала у Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

 Французький мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у  XV столітті на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою.

 На малюнках і іконах того часу бачимо зображення людей у вишитому одязі, що своїми візерунками мало чим відрізняється від сучасних орнаментів певних місцевостей. Збереглися у музеях вишивки також і з козацьких часів.

 Згідно з морально – звичаєвими нормами, кожна порядна господиня  мусила сама дбати про одяг. Повна скриня полотна і сорочок – це була ознака не лише достатку, а й працьовитості, бо це все в минулому виготовлялося власноруч.

 У давні часи сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Вона ще й була провідником магічної сили, прихованої у людини, тому що безпосередньо облягала її і від холоду, і від злого ока. Вишивка на комірі, манжетах рукавів та подолі також виконувала оберегову функцію.

 Існує легенда про те, як на землі лютувала страшна пошесть. Вимирали сім`ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю свою сім`ю, крім найменшого синочка, молила Бога, щоби він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю: виший дитині й собі на сорочці хрести – знак для ангелів. Бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син. Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитись на, як помирали інші. І ось розповіла вона всім про обереги, та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку з сина, і він помер на очах у всіх. Зате інші були врятовані.

 Сорочка, вишита матір`ю,  оберігала від зла, служила згадкою про рідну домівку, нагадувала протепло материнських рук і любов матері. А кожна дівчина мусила собі на придане приготувати  до шістнадцяти сорочок  - і святкових, і для роботи. Дівчата змагались між собою у добрі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту,  в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалась та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку.

 І під руками майстринь звичайний шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. Природа вражає нас єдністю і різноманітністю, так і вишивка, маючи спільні корені, прекрасна неповторною своєрідністю в кожного народу, регіону і навіть села.

 Прекрасний народний звичай дарувати вишивані сорочки та хустки своїм коханим та парубкам, що йдуть до війська, зображено у численних творах української художньої літератури, зокрема у п`єсі  Марка Кропивницького «Дай серцю волю – заведе в неволю, у поезії Тараса Шевченка « У неділю не гуляла…», в пісні «Хустонька ж моя шовковая» Григорія Квітки-Основ`яненка та багатьох інших.

 Оскільки вишита власноруч сорочка, хустина чи рушник вимагають і часу, і душі, й хисту, а їх виготовлення завжди пов’язане з думами та мріями, то звідси стає зрозумілим, чому ці речі мають у житті людей не тільки ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій, з якою дівчина чи жінка зв’язана своєю долею бо мріє пов`язати свою долю.

 Вишита сорочка завжди створювала гарний настрій і показувала працьовитість дівчини й жінки. Оздоблена орнаментом із знаками –символами сорочка стає оберегом, енергія якого направляє долю людини у напрямку духовного розвитку.

ВИШИВАНКА – ТВІЙ ГЕНЕТИЧНИЙ КОД

Цілую руки струджені твої,

Що тисячі робіт переробили,

Що на звичайнім білім полотні

Створили казку. Ні життя створили.

На ньому ружа дивна розцвіла.

І вже їй не зів`янути віднині

Про тебе все б вона розповіла,

Красуючись у доньки на кофтині:

Про те, що ти несеш найвищу суть,

Що маєш серце, на добро відкрите…

Якою ж треба людяною буть,

                                                                             Щоб через муки так добро Творити?!                                                                                            

                                                                                               Олександр Мороз

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top