• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

545 років від дня народження Альбрехта Дюрера (1471 - 1528), німецького живописця

 Альбрехт Дюрер — німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри, екслібриси. Визнаний найбільшим європейським майстром ксилографії і одним з найбільших майстрів західноєвропейського мистецтва Ренесансу.

 Дюрер народився 21 травня 1471 р. у Нюрнберзі, в сім'ї ювеліра, що приїхав в цей німецький місто з Угорщини в середині XV століття. Спочатку батько намагався захопити сина ювелірною справою, але виявив у сина талант художника. Перший з відомих автопортретів Дюрера був написаний ним у 13 років (малюнок срібним олівцем). У віці 15 років Альбрехт був направлений вчитися в майстерню провідного нюрнберзького художника того часу Міхаеля Вольгемута. Там Дюрер освоїв не тільки живопис, але і гравірування по дереву і міді. Навчання в 1490 завершилося подорожжю - за чотири роки він об'їздив багато міст у Німеччині, Швейцарії та Нідерландах, продовжуючи удосконалюватися в образотворчому мистецтві і обробці матеріалів. Ця подорож була обов'язковою, щоб отримати звання майстра. В 1492 році Дюрер приїхав до Базеля, де створив 250 ілюстрацій до книжок, надрукованих у цьому місті.

 Під час подорожі Альбрехт довідався, що батько без відома сина засватав йому наречену зі знатного роду банкірів та фінансових представників родини Медичі в Німеччині з посагом у 200 флоринів. На честь цієї події у 1493 році Дюрер написав «Автопортрет» (Лувр, Париж), щоб майбутні родичі змогли побачити його до весілля. Після одруження з Агнесою Фрай Дюрер більше не думав про заробіток і дістав змогу повністю присвятити себе мистецтву.

 У 1494 Дюрер їде до Італії, де знайомиться з творчістю Мантеньї, Полайоло, Лоренцо ді Креді та інших майстрів. Він познайомився з новою епохою, яка на той час устигла розквітнути, але ще не досягнула Німеччини, — Ренесансом. Більшу частину свого часу в Італії Дюрер провів у Венеції, де вивчав роботи майстрів епохи Відродження. Дюрер захопився Ренесансом, але зрозумів, що в Німеччині таке мистецтво не сприйматимуть через інший клімат і спосіб життя.

 У 1495 Дюрер знову повертається в рідне місто і протягом наступних десяти років створює значну частину своїх гравюр, що стали зараз знаменитими. Найкращими за перші роки роботи майстерні художника були дереворити, здебільшого на релігійні мотиви, проте зі світськими сценами. Дюрерові гравюри були більші розміром, ніж більшість німецьких дереворитів до нього, складніші й композиційно більш збалансовані.

 Крім дереворитів Дюрер почав робити ритини. Спочатку вони були скромні, але незабаром створено низку яскравих і оригінальних творів із майстерно деталізованим тлом. Серед них «Блудний син» 1496 року, «Морське страхіття» 1498 року, «Немезис» 1502 року. Завдяки цим роботам Дюрер здобув славу серед митців основних мистецьких центрів Європи.

 До Нюрнберга 1500 приїхав венеційський майстер Джакопо де Барбарі, з яким Дюрер познайомився ще у Венеції. Від нього Дюрер довідався чимало про нові тенденції: розвиток перспективи, вивчення анатомії та правильні пропорції людського тіла. Барбарі не розповів усього, що знав, тож Дюрер розпочав свої власні дослідження, які тривали все його життя. Збереглися малюнки, що свідчать про експериментування Дюрера з людськими пропорціями, результатом яких стала знаменита ритина 1504 року «Адам і Єва». Це єдина гравюра, підписана повним ім'ям художника.она важається шедевром різцевої гравюри на металі. Він також далі малював акварелі, серед яких декілька натюрмортів та зображень тварин, зокрема «Зайчик» 1502 року та «Великий шматок торфу» 1503 року (обидва твори виставлено в Альбертіні).

 У 1505 Дюрер знову їде до Італії. Там він повернувся до малярства. Серед цих робіт портрети й зображення для вівтарів, зокрема Паумгартнерський вівтар та «Поклоніння волхвів». На цей час гравюри Дюрера здобули популярність, і їх стали копіювати. У Венеції Дюрер отримав цінне замовлення від місцевої німецької громади для церкви Сан-Бартоломео — зображення для вівтаря «Поклоніння Діві» або «Учта в Трояндовому саду». Дюрер зобразив членів німецької комуни Венеції, але картина виконана під сильним італійським впливом. Згодом її придбав імператор Священної Римської імперії Рудольф II і забрав до Праги.

 Дюрер повернувся до Нюрнберга влітку 1507 і працював у Німеччині до 1520 . У 1513-1514 рр.. він створив три графічних листа, що увійшли в історію мистецтва під назвою «Майстерні гравюри»:«Лицар, смерть і диявол»,«Святий Ієронім у келії»і«Меланхолія».

 Його слава поширилася всією Європою, він підтримував дружні стосунки з більшістю видатних майстрів того часу включно з Рафаелем, Джованні Белліні та, через Лоренцо ді Креді, з Леонардо да Вінчі.

 Останні роки життя багато часу Дюрер став витрачати на написання теоретичних робіт, присвячених геометрії, перспективі, пропорціям людини та коней, а також фортифікації.

 Помер Альбрехт Дюрер 6 квітня 1528 року на 56 році життя від малярії, на яку заразився під час подорожей до Італії.

 Окрім видатних образотворчих робіт Дюрер залишив низку значних праць з питань теорії живопису: трактати «Керівництво до вимірювання» (1525) та «Чотири книги про пропорції» (1528), фрагменти незакінченої праці «Книга про живопис». Також збереглись праця «Настанови до укріплення міст, замків і фортець», присвячена темі фортифікацій, та інші начерки. Теоретичні праці Альбрехта Дюрера перегукуються з працями іншого визначного художника доби Відродження, Леонардо да Вінчі, порівняно з якими мають більш прикладний характер.

Магічний квадрат Дюрера

 Дюрер склав перший у Європі так званий магічний квадрат, зображений на його гравюрі «Меланхолія»). Заслуга Дюрера полягає в тому, що він зумів так вписати в розкреслений квадрат числа від 1 до 16, що сума 34 виходила не тільки при додаванні чисел по вертикалі, горизонталі та діагоналі, але і у всіх чотирьох чвертях, в центральному чотирикутнику і навіть при додаванні чотирьох кутових клітин. Також Дюрер зумів укласти в таблицю рік створення гравюри «Меланхолія» (1514).

 «Магічний квадрат» Дюрера залишається складною загадкою. Якщо розглядати середні квадрати перших вертикалі, кидається в очі, що в них внесено зміни - цифри виправлені: 6 виправлена на 5, а 9 отримана з 5. Безсумнівно, Дюрер не випадково збагатив свій «магічний квадрат» такими деталями, які не можна не помітити.

 Зоряна і географічна карти Дюрера

 У 1515 році Дюрер виконав три знамениті гравюри на дереві, з зображенням карт південного і північного півкуль зоряного неба і східної півкулі Землі. Ці твори мистецтва є одночасно найціннішими пам'ятками науки. Незважаючи на традиційні риси, карта містить багато нових особливостей, що відображають рівень розвитку географічних знань в епоху Відродження. У географічній карті Стабия-Хейнфогеля-Дюрера для передачі кулястості Землі була застосована перспективна проекція з точкою зору, що знаходиться поза глобуса на відстані потроєного діаметру, з якої точки земної поверхні спроектовані на площину креслення. Розробкою методів проектування Дюрер цікавився вже як художник. Карта є, крім того, і безсумнівним зразком мистецтва гравюри.

 Творчість Альбрехта Дюрера мала величезний вплив на розвиток німецького мистецтва 1-ї половини XVI століття. Крім того, творчість художника визначила більшість провідних напрямків мистецтва німецького Відродження, а вплив на сучасників був настільки великий, що проник навіть до Італії та Франції.  

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top