• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

День слов’янської писемності і культури

 В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указу Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня, «на підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне та просвітницьке значення спадщини слов’янських первоучителів у здобутку національної культури».

 День слов'янської писемності й культури відзначається саме в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, що заклали основу слов'янської писемності. Праці цих великих просвітителів стали спільним надбанням усіх слов'ян.

 Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі не розв’язана. Протягом багатьох років учених цікавлять, коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка й чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

 Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте в багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили на кам’яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим і нині.

 Перший історик давньої слов’янської писемності, болгарський книжник, учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книжці «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший — коли слов’яни ще були язичниками, отож писали за допомогою рисок і зарубок. Другий етап — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. Але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов’янської мови.

 Так було до тих пір, поки великі просвітителі слов’ян Кирило та Мефодій не створили алфавіт. Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

 Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого вчителя) і глаголиця. У науці тривалий час вважалося, що будь-яке письмо є культурним наслідуванням. Спираючись на це, учені ХІХ–ХХ століть намагалися вивести глаголицю з якогось ще більш давнього письма: давньоєврейського, готського, рунічного, грузинського... Але всі ці трактування були непереконливими. Обриси літер глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає. Нарешті вчені змушені були визнати, що глаголиця не схожа на жодне інше письмо й, скоріш за все, цілком винайдена солуньськими братами Кирилом і Мефодієм, як про це свідчить і давній слов’янський список «Похвала святим Кирилу та Мефодію».

 Рукописи Х та ХІ століть написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші — глаголицею. Але яка з них давніша?

 Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі «Київські листки») створені саме глаголицею, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов’ян. На те, що глаголиця більш давня, вказують також палімпсести (рукописи на папірусі, пергаменті, з яких стерто первинний текст, щоб звільнити місце для нових записів). На всіх палімпсестах, які збереглися до наших днів, зішкребено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, написаного навпаки. Найдавніші книжки, написані глаголицею, дійшли до нас з ХІ століття. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — «Остромирове Євангеліє» 1057 року. Це Євангеліє зберігається в Санкт-Петербурзі, у бібліотеці Російської академії наук.

 Після смерті Кирила та Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, а їхніх учнів вигнано до Болгарії.

 Болгарія прийняла християнство у 865 році, наприкінці ІХ – у Х століттях стала центром слов’янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено, в кінці Х століття, до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою, якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською (раніше називали церковнослов’янською).

 Старослов’янська мова мала багато спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому вона була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Так, під впливом старослов’янської мови в Київській Русі почала розвиватися давньоруська літературно-писемна мова на кириличній графічній основі. Старослов’янська й давньоруська писемні мови в Київській Русі співіснували, доповнюючи одна одну.

  Вони виконували різні функції: старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері, давньоруською мовою укладали державно-юридичні закони (наприклад, «Руська Правда»), вели ділові документи й писали художні твори («Слово о полку Ігоревім»).

 В історії кириличного періоду розрізняють такі періоди: устав, напівустав, скоропис. Уставне письмо характеризувалося чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд. Уставом виконані найстаріші давньоруські рукописи. Одним із найдавніших і найкрасивіших зразків уставного письма є шрифт першої, що збереглася, руської датованої рукописної книги «Остромирове Євангеліє». Цю книгу написав дяк Григорій в 1056–1057 роках для Остромира, посадника київського князя у Великому Новгороді.

 З середини ХІV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалося скорочення слів. Такий тип слів називався напівуставом. З пам’яток, написаних напівуставом на Україні, можна назвати «Пересопницьке Євангеліє» (1556–1561).

 Рукописна книга, як відомо, завжди служила наснагою для першодрукарів. Так було й із виданнями Івана Федорова. Вони відтворюють напівустав, що був поширений у рукописних пам’ятках. Шрифт книжок, виготовлених Іваном Федоровим, є кращим зразком напівуставного друкарського шрифту.

 Третім за часом еволюції письма є скоропис. Але елементи скоропису трапляються з ХІ століття, особливо часто — з другої половини ХІV століття, а у ХV столітті скоропис поступово поширюється та витісняє напівустав. У скорописі букви округлені, окремі з них виносилися понад рядком. Розвиток українського скоропису був пов’язаний із діловодством. Зразком українського скоропису є, наприклад, універсал Богдана Хмельницького.

 Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з виданням «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році. Відома поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою.

 Із прийняттям християнства на світовій арені з’явилась нова мова, яка об’єднала слов’ян на значній території. Двадцятирічна просвітня діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення. 

 З 1953 року 24 травня почали святкувати як день слов’янської писемності і культури спочатку в Болгарії, а потім і в інших слов’янських країнах, зокрема в Україні, Росії, Білорусії.

 Олександр Трибушний

 Ми - орії. Ми – скіфи. Ми – слов`яни.

Нас Космос українцями нарік

І дав нам Слово, сонце осіянне,

І душу зачаровану навік.

 

Наш – хист як май,

барвистий і духмяний,

У ньому бродить калиновий сік –

І пісня наша у віках не в’яне,

І вічні русла духотворних рік.

 

Йордань, Купала, Трійця, Колодій…

Легенд і дум серпанки сумовиті,

Хміль вечорниць, забави молоді,

Козацькі жарти – ладні й оковиті…

 

Ми – з праджерел.

Ми – незнищенний світ.

Пильнуй наш неперецвітний цвіт.

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top