• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

175 років від дня народження Елізи Ожешко (1841 -1910), польської письменниці

 Еліза Ожешко народилася 6 червня 1841 рокуу с. Мілковщизна поблизу міста Гродно(нині Білорусь). Походила вона із заможної шляхетської родини. її батько, Бенедикт Павловський, був людиною передових поглядів, брав активну участь у національно-визвольному русі. Він помер, коли Елізі виповнилося три роки, і далі її долею опікувалися мама і вітчим.

 У 1857 р. Еліза закінчила пансіонурсулінок (монастирський орден) у Варшаві, а наступного року вона вийшла заміж за місцевого поміщика Петра Ожешко і перебралася у його маєток — с. Людвинів Гродненської губернії. Після поразки повстання 1863 р. багато друзів і знайомих Ожешко були ув'язнені, а Петро Ожешко та його брат заслані у Сибір. Маєток було конфісковано. Еліза переїхала до батька у Мілковщизну і, незважаючи на важкий душевний стан, зайнялася там самоосвітою, почала писати. У 1869 p., після продажу їхнього маєтку, вона переїхала у Гродно, де прожила до кінця життя і де активно зайнялася суспільно-громадською та літературно-художньою роботою. 

 Першим опублікованим твором Ожешко стало оповідання «Малюнок з голодних літ» (1866), у якому письменниця змалювала білоруське село 1854—1856 pp., напередодні аграрної реформи. 

 Із 2-ї пол. 60-х pp. Ожешко звернулася до жанру роману. У її романах 60—80-х pp. можна виділити кілька головних проблем, які вона розробляє і до яких неодноразово повертається. Насамперед, це доля жінки в буржуазно-шляхетському середовищі. Ця тема порушується у цілій низці її романів: «Пан Граба», «Пізнє кохання», «Щоденник Вацлави» , «Марта» та інших. Друга тема — це життя «низів» суспільства — тобто білоруського і польського селянства, якому присвячений «селянський» цикл романів та повістей Ожешко — «Низини», «Дзюрдзі», «Хам», «Над Німаном». Ще одна важлива для творчості письменниці тема — це єврейське питання, яке вона ставить в романах «Елі Маковер», «Меїр Езофович», «Сильний Самсон». Крім того, у багатьох творах Ожешко звертається до проблем польської інтелігенції, її національного буття, аналізує розклад і занепад аристократії та шляхти в нових суспільних умовах. 

 До соціального роману Ожешко приходить не відразу. Основу фабули перших творів складає історія кохання, за якою соціальний фон майже непомітний, а центральним образом виступає людина праці — інженер, директор фабрики, лікар, учений-хімік і т. д. Проте вже з кінця 60-х pp. Письменниця починає еволюціонувати від побутового роману до роману соціального. Своєрідним проміжним етапом цієї еволюції став у її творчості роман «У клітці» (1870). 

 Поворотним етапом у зверненні до соціальної проблематики став роман Ожешко «Пан Граба» (1870). Вона й сама пізніше означувала «Пана Грабу» як «перший роман із широким соціальним задумом», як широку картину звичаїв провінційної шляхти. Роман цікавий також тим, що на прикладі трагічної долі дружини Граби — Камілли — Ожешко ввела у творчість жіночу тему. Орієнтація на соціальну проблематику характеризує і наступний роман Ожешко «Щоденник Вацлави» (1871). Це великий тритомний твір, в основі якого історія молодої дівчини, пізнання нею життя і пошуки свого місця у суспільстві. 

 Найзначнішим досягненням Елізи Ожешко у жанрі соціального роману 70-х pp. стали її романи «Марта» (1875), «Елі Маковер» (1874), «Родина Брох-вичів» (1876), «Пани Помпалінські» (1876), «Меїр Езофович» (1878). 

 80-ті pp. XIX ст. умовно виділяють як другий етап творчості Ожешко. Він насамперед характеризується подальшою розробкою жанру соціального роману. На початку 80-х pp. вийшов друком цикл романів під загальною назвою «Примари», куди увійшли «Примари» (1880), «Сільвек із кладовища» (1880), «Зигмунт Лавич та його товариші» (1882), «Мильні банки» (1882), «Первісні» (1884). У цих творах письменниця намагалася відгукнутися на нові віяння, пов'язані з першими проявами робітничого руху і поширенням соціалістичних ідей. 

 Упродовж 1883—1888 pp. Ожешко створила «селянський» цикл творів, який вважається вершиною її творчості. До цього циклу входять повісті «Низини» (1885), «Дзюрдзі» (1885), «Хам» (1888). Найвизначнішим твором циклу є роман «Над Німаном» (1887—1888). Реагуючи на нові суспільні настрої та тенденції, письменниця у романі «Над Німаном» стає на бік тієї ідеології, яка намагалася утвердити в суспільній свідомості національно-патріотичні переконання та ідеї визвольної боротьби. Новою силою нації, на яку покладає надії Ожешко, виступає у романі покоління поляків, представлене вихідцями з середніх і нижчих прошарків польського суспільства. 

 90—900-ті pp. складають третій і останній етап творчості Елізи Ожешко. Цей період загалом характеризується ослабленням соціальної проблематики і досить відчутним зниженням художнього рівня її творів. У тогочасних збірках оповідань («Humки», 1890; «Меланхоліки», 1896 «Іскри», 1898; «Момент», 1901) вона ідеалізує дрібну шляхту, а також закликає до єднання польське суспільство. Життя шляхти складає основний предмет зображення і романів Ожешко цього періоду. Одна із головних проблем, до яких у той час зверталася письменниця, — це проблема альтруїзму, моральної і матеріальної самопожертви. В останніх творах Ожешко посилюється національно-патріотична проблематика: повість «І пісня нехай заплаче» (1905) та збірка оповідань «Слава переможеним» (1910).

 Ще з 1869 р. Ожешко оселилася у Гродно, де активно займалася літературою та громадською роботою. Поставивши собі за мету «пробудити духовне та суспільне життя» поляків білорусько-литовського краю, вона з допомогою друзів і знайомих у 1873 р. організувала у Вільно видавництво польських книжок. Упродовж 90-900-х pp. Ожешко майже безвиїзно жила у Гродно, звідки лише кілька разів виїжджала за кордон для лікування. У Гродно вона й померла.

 Еліза Ожешко після Адама Міцкевича була другим письменником, котрі принесли польській літературі світову славу. Творча спадщина письменниці величезна і становить 60 художніх творів, у тому числі 30 великих романів, не беручи до уваги значного масиву публіцистичних і літературно-критичних статей. Вражає різноманітність тематики й проблематики творів Ожешко, які охопили всі сфери життя польського суспільства другої половини XIX ст., наполегливий пошук найбільш виразних художніх засобів.

 На ювілеї з нагоди сорокаріччя авторки «Над Німаном» М. Конопніцька говорила: «Не було такої прекрасної живої і благородної думки, якої б вона не зігріла своїм натхненням. Не було такої суспільної неправди, проти якої вона б не боролася. Не було недолі, якої б вона не зрозуміла і не притулила до свого серця. Не було рани, хвороби, для яких би вона старанно не шукала ліків. Не було несправедливості, якої б вона не засудила з обуренням... Геніальна альтруїстка... великий майстер у сфері солодких звуків рідного слова, володарка, що вгору і вглибині опанувала величезну спадщину людської думки, - хіба вона не проста, як дитина, і не добра, як мати? Хіба вона не мужня, як саме життя, і не вірна, як смерть, на своєму непохитному солдатському посту?».

 Еліза Ожешко була переконаною інтернаціоналісткою. Вона активно вивчала українську літературу, захоплюючись творами Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Франка. Авторові «Захара Беркута» вона писала 8 квітня 1886 р.: «Чим більше читаю, тим міцніше чую дивну насолоду й поезію цієї літератури. Чиста вона, мов кришталь, тепла, мов літній вечір, несподівано оригінальна, до жодної іншої відомої мені не подібна». Письменниця рішуче виступала проти великодержавної політики польської шляхти і католицького клеру по відношенню до українського народу і його культури, сприяла популяризації українського художнього слова в Польщі.

 Твори Елізи Ожешко перекладені багатьма європейськими мовами.

Українські переклади

  • Вибрані твори. — Київ, 1950.

  • Оповідання та повісті. — Київ, 1956.

  • Аргонавти. — Київ, 1966.

Вшанування

  • Вулиці у містах Львові, Гродно носять ім`я Елізи Ожешко.

Eliza Ozheshko (1)
Eliza Ozheshko (2)

Матеріали використані із мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top