Календар подій

135 років від дня народження В'ячеслава Костянтиновича Прокоповича (1881 -1942), українського історика, публіциста, громадського діяча

 В’ячеслав Костянтинович Прокопович - український громадсько-політичний діяч, публіцист, педагог, історик

 В’ячеслав Прокопович народився 10 червня 1881 р. у сім’ї священика Чигиринського повіту Київської губернії. Сім`я батька походила з давнього козацького роду. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, працював учителем історії у державній київській гімназії, звідки був звільнений за »українофільство». Учителював у приватній гімназії, працював бібліотекарем у Київському міському музеї. На початку ХХ століття приймав активну участь в політичному житті: з 1905 року член Української радикально-демократичної партії. Після революції 1905— 1907 рр. брав активну участь у створенні й діяльності Товариства українських поступовців, був редактором українського педагогічного журналу »Світло», автором статей в українській пресі, зокрема в »Раді», де виступав під псевдонімом »С. Волох».

 Після Лютневої революції, з березня 1917 - голосний Київської губернської земської управи і член Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій.У 1917 р. В. Прокопович — член ЦК Української партії соціалістів-федералістів, від якої був обраний до складу Централь­ної ради. У січні — квітні 1918 р. був міністром освіти в уряді Всеволода  Голубовича,активний прихильник « українізації »школи, чим заслужив велику прихильність населення.7 квітня разом з іншими міністрами - членами УПСФ - подав у відставку через незгоду з діяльністю лівої більшості уряду. У той же час відмовився працювати і в уряді, сформованому після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. Після повалення режиму Скоропадського був одним з керівників дипломатичної місії УНР у Польщі. У січні 1919 - квітні 1920 керував дипломатичним представництвом в Королівстві сербів, хорватів і словенців.

 26 травня 1920 очолив уряд УНР. Став прем'єром у важкій політичній ситуації, коли армія УНР і значна частина українських політиків висловлювали невдоволення умовами військово-політичного союзу з Польщею, укладеної в квітні 1920. Тоді уряд УНР погодився на приєднання до Польщі Східної Галичини, Західної Волині та частини Полісся і перехід української армії під польське командування в обмін на визнання незалежності України.Після відступу польських військ з території України у липні 1920 уряд Прокоповича евакуювався до Тарнова, під Краків.

 Восени 1920 уряд Прокоповича прийняв «Постанову про ведення переговорів з урядом генерала Врангеля» на умовах визнання урядом Півдня Росії самостійності УНР і її нинішнього уряду. Сама можливість союзу з білими викликала невдоволення з боку лівої частини українських політиків та керівництва армії УНР. 12 жовтня 1920 Польща підписала з РРФСР і УРСР «Договір про перемир'я та прелімінарних умовах миру», згідно з яким заборонялося перебування «на території Польщі урядів, організацій і військ, ворожих Радянській Росії». Таким чином, керівництво УНР виявилося у дипломатичній ізоляції. 14 жовтня голова Директорії УНР Симон Петлюра задовольнив прохання Прокоповича про відставку (офіційно він перебував на посаді прем'єра до 10 листопада 1920).

 З 1921 р. і до кінця життя  В'ячеслав Прокопович був однією з найпомітніших постатей української політичної еміграції.  У 1921 Прокопович  міністр освіти в емігрантському уряді УНР Андрія Лівицького, потім жив у таборах для інтернованих осіб у Польщі. В еміграції став одним з найближчих сподвижників Симона Петлюри, в 1924 переїхав разом з ним до Парижа, супроводжував його під час поїздки в Угорщину, Австрію, Швейцарію, а також по Франції. У 1925 сприяв створенню у Празі Українського академічного комітету. У 1925-1940 - редактор журналу «Тризуб»,де опублікував кілька публіцистичних статей, зокрема »Заповіт Орлика». Його перу належить також низка науково-історичних праць, зокрема »Київська міліція» (»Наше минуле», ч. 1, 1918), »Під золотою корогвою» (Париж, 1943).

 Після вбивства в 1926 Симона Петлюри став головою емігрантського уряду (1926-1939). У жовтні 1939 - травні 1940 - заступник голови Директорії і головного отамана УНР.

 В. Прокопович написав змістовну передмову до виданої в Парижі 1934 р. книги О. Шульгина: »Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині». Високу оцінку фахівців з допоміжних історичних дисциплін дістали його праці зі сфрагістики: »Сфрагістичні анекдоти» (Париж, 1938); »Печать Малороссий-ская» і »Сфрагістичні етюди» (обидві вміщені у »Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка», т. СІ-ХІІІ, 1954).

 Помер 7 червня 1942 р. в Бесанкурі (поблизу Парижа), де й похований.

 У романі Юліана Семенова «Третя карта» Прокопович є одним з епізодичних персонажів. Автор згадує про його відмову співпрацювати з нацистами в 1941 («маріонеткою бути не вмію, я Прокопович, а не Лаваль »).

У 2006 році  Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні з портретом В'ячеслава Костянтиновича Прокоповича.

Pheophan Prokopovych (1)
Pheophan Prokopovych (2)
Pheophan Prokopovych (3)
Pheophan Prokopovych (4)
Pheophan Prokopovych (5)

Використані матеріали із мережі Інтернет
Go to top