• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

135 років від дня народження В'ячеслава Костянтиновича Прокоповича (1881 -1942), українського історика, публіциста, громадського діяча

 В’ячеслав Костянтинович Прокопович - український громадсько-політичний діяч, публіцист, педагог, історик

 В’ячеслав Прокопович народився 10 червня 1881 р. у сім’ї священика Чигиринського повіту Київської губернії. Сім`я батька походила з давнього козацького роду. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, працював учителем історії у державній київській гімназії, звідки був звільнений за »українофільство». Учителював у приватній гімназії, працював бібліотекарем у Київському міському музеї. На початку ХХ століття приймав активну участь в політичному житті: з 1905 року член Української радикально-демократичної партії. Після революції 1905— 1907 рр. брав активну участь у створенні й діяльності Товариства українських поступовців, був редактором українського педагогічного журналу »Світло», автором статей в українській пресі, зокрема в »Раді», де виступав під псевдонімом »С. Волох».

 Після Лютневої революції, з березня 1917 - голосний Київської губернської земської управи і член Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій.У 1917 р. В. Прокопович — член ЦК Української партії соціалістів-федералістів, від якої був обраний до складу Централь­ної ради. У січні — квітні 1918 р. був міністром освіти в уряді Всеволода  Голубовича,активний прихильник « українізації »школи, чим заслужив велику прихильність населення.7 квітня разом з іншими міністрами - членами УПСФ - подав у відставку через незгоду з діяльністю лівої більшості уряду. У той же час відмовився працювати і в уряді, сформованому після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. Після повалення режиму Скоропадського був одним з керівників дипломатичної місії УНР у Польщі. У січні 1919 - квітні 1920 керував дипломатичним представництвом в Королівстві сербів, хорватів і словенців.

 26 травня 1920 очолив уряд УНР. Став прем'єром у важкій політичній ситуації, коли армія УНР і значна частина українських політиків висловлювали невдоволення умовами військово-політичного союзу з Польщею, укладеної в квітні 1920. Тоді уряд УНР погодився на приєднання до Польщі Східної Галичини, Західної Волині та частини Полісся і перехід української армії під польське командування в обмін на визнання незалежності України.Після відступу польських військ з території України у липні 1920 уряд Прокоповича евакуювався до Тарнова, під Краків.

 Восени 1920 уряд Прокоповича прийняв «Постанову про ведення переговорів з урядом генерала Врангеля» на умовах визнання урядом Півдня Росії самостійності УНР і її нинішнього уряду. Сама можливість союзу з білими викликала невдоволення з боку лівої частини українських політиків та керівництва армії УНР. 12 жовтня 1920 Польща підписала з РРФСР і УРСР «Договір про перемир'я та прелімінарних умовах миру», згідно з яким заборонялося перебування «на території Польщі урядів, організацій і військ, ворожих Радянській Росії». Таким чином, керівництво УНР виявилося у дипломатичній ізоляції. 14 жовтня голова Директорії УНР Симон Петлюра задовольнив прохання Прокоповича про відставку (офіційно він перебував на посаді прем'єра до 10 листопада 1920).

 З 1921 р. і до кінця життя  В'ячеслав Прокопович був однією з найпомітніших постатей української політичної еміграції.  У 1921 Прокопович  міністр освіти в емігрантському уряді УНР Андрія Лівицького, потім жив у таборах для інтернованих осіб у Польщі. В еміграції став одним з найближчих сподвижників Симона Петлюри, в 1924 переїхав разом з ним до Парижа, супроводжував його під час поїздки в Угорщину, Австрію, Швейцарію, а також по Франції. У 1925 сприяв створенню у Празі Українського академічного комітету. У 1925-1940 - редактор журналу «Тризуб»,де опублікував кілька публіцистичних статей, зокрема »Заповіт Орлика». Його перу належить також низка науково-історичних праць, зокрема »Київська міліція» (»Наше минуле», ч. 1, 1918), »Під золотою корогвою» (Париж, 1943).

 Після вбивства в 1926 Симона Петлюри став головою емігрантського уряду (1926-1939). У жовтні 1939 - травні 1940 - заступник голови Директорії і головного отамана УНР.

 В. Прокопович написав змістовну передмову до виданої в Парижі 1934 р. книги О. Шульгина: »Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині». Високу оцінку фахівців з допоміжних історичних дисциплін дістали його праці зі сфрагістики: »Сфрагістичні анекдоти» (Париж, 1938); »Печать Малороссий-ская» і »Сфрагістичні етюди» (обидві вміщені у »Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка», т. СІ-ХІІІ, 1954).

 Помер 7 червня 1942 р. в Бесанкурі (поблизу Парижа), де й похований.

 У романі Юліана Семенова «Третя карта» Прокопович є одним з епізодичних персонажів. Автор згадує про його відмову співпрацювати з нацистами в 1941 («маріонеткою бути не вмію, я Прокопович, а не Лаваль »).

У 2006 році  Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні з портретом В'ячеслава Костянтиновича Прокоповича.

Pheophan Prokopovych (1)
Pheophan Prokopovych (2)
Pheophan Prokopovych (3)
Pheophan Prokopovych (4)
Pheophan Prokopovych (5)

Використані матеріали із мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top