• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

65 років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра (1951), українського письменника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (2011)

«…я пишу читабельні речі. Я хочу,

 щоб читали українську книжку.»

Василь Шкляр


 Василь Миколайович Шкляр
— письменник, журналіст, політик, непохитний у своїх переконаннях, політичною позицією якого є популяризація української літератури, автор бестселерів, які принесли йому визнання, популярність та літературні премії в Україні та за кордоном. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників.

 Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року у Холодному Яру (село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області). 1963 року родина переїхала до міста Звенигородка, де 1968-го закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.

 Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. 1988–1998 — займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі«Елементал» (2001).

 Завідував відділом прози в журналах «Ранок» та «Дніпро». Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва «Дніпро» та заступника голови Національної спілки письменників України.

 Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. У 70-ті – 80-ті роки видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

 Популярність як до письменника прийшла з виходом роману «Ключ» (1999), який зібрав низку нагород і був  навіть висунутий на здобуття Шевченківської премії. Роман неодноразово був виданий в Україні (станом на 2009 р. — 12 разів)  та за кордоном (перекладений зокрема  шведською,  російською, вірменською).Постійно перевидаються романи «Елементал», «Кров кажана».

 Роман Шкляра «Чорний Ворон»побачив світ наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ), і майже одночасно під назвою «Залишенець» – у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (Харків).

 Про історію написання роману автор розповів в одному інтерв`ю : «Роман «Залишенець.Чорний ворон» жив у мені давніше. Я з того краю, який описую. Це жило в мені, як ще був малим, на рівні скупих переказів. Пересічні селяни повстанців називали «бандитами». Тих, хто думав інакше, – винищували. Мій дід був у радянській армії, потім в УНР старшиною, а тоді пішов у повстанці. «Бандити», лісові розбійники хвилювали дитячу уяву. Було у цьому щось романтичне. Потім прочитав спогади Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Ця книжка справила на мене глибоке враження. Почав шукати усі можливі джерела про той час. Збереглися спогади учасників. Уся хроніка тих часів зафіксована у чекістських архівах. На документальному рівні про це писав Роман Коваль, він став моїм літературним редактором, консультантом. Хотів вивчити все про той час. Який тютюн тоді курили, яка зброя була, що їли, що носили дівчата... Мені весь час здавалося – почекай, надійде ще час писати. Настав момент, коли сказав собі: «Сідай і пиши, інакше – ніяк». На збирання матеріалу і написання роману пішло 13 років».

 В основу сюжету «Залишенця» покладено війну Холодноярської республіки – чотирирічного державного утворення, що стало осередком спротиву радянській владі на Лівобережній Україні. Цей роман про одну із найгероїчніших і найтрагічніших сторінок українського народу – відважну й нерівну боротьбу останнього повстанського загону Холодного Яру, очолюваного Чорним Вороном. Сюжет оповіді розгортається у межах 1921-1924 років із остаточною фінальною проекцією на 1964 рік

 Роман «Залишенець. Чорний ворон», крім номінації на найпрестижнішу в Україні Шевченківську премію, здобув перемогу в конкурсі «Книга року 2009», Всеукраїнському рейтингу Костянтина Родика та премію «Айстра». На конкурсі «Ярославів вал» роману було віддано першість у номінації «Кращий історичний роман.Тираж «Чорного Ворона» уже сягнув за 150 тисяч. Книга викликала неабиякий резонанс у суспільстві, розділивши літературних критиків: одні звинувачували письменника у ксенофобії, а інші (їх була більшість) вбачали в «Чорному вороні» свідчення нового відродження української літератури. Сьогодні літературні оглядачі називають Василя Шкляра «батьком українського бестселера».

 Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», за що «удостоївся» брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.

 Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман «Золотий бабай» та «Коронація слова», лауреат премії «Золоте перо», міжнародної премії «Спіраль століть», австралійської премії «Айстра», премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра – «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

 Про останню книгу «Чорне сонце. Дума про братів азовських» ВасильШклар сказав: «Чорне сонце” фактично написали самі «азовці». Своїми характерами і вчинками. Мені залишалося тільки відтворити те, що я побачив і відчув, у художній формі. Це перший мій твір, написаний фактично з натури.Так, це все реальні герої, написані, як я вже казав, з натури. Я навіть не змінював позивних, імен. Волонтери також під своїми реальними іменами. Єдиний, кому я змінив позивний, це головний герой “Маляр”. Насправді він “Художник”. Можна зняти унікальний художній фільм, де живі персонажі зіграють самих себе. Всі вони дуже красиві і талановиті хлопці.» («азовці» - бійці полку «Азов» АТО).

 Про майбутній роман  із робочою назвою «Золотий перстень» письменник розповів: «Це тема тієї війни, яка триває і досі. Роман буде про Українську Повстанську Армію. 1948 рік. Про вірність, про любов і зраду. Про ту зраду, яку можна зрозуміти, але не можна виправдати.»

Твори Василя Миколайовича Шкляра  перекладено багатьма мовами, зокрема: англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін.

Твори

  • Перший сніг (1977)
  • Живиця (1982)
  • Праліс (1986)
  • Ностальгія (1989)
  • Тінь сови (1990)
  • Ключ (1999)
  • Елементал (2001)
  • Кров кажана (2003)
  • Декамерон (українська версія твору Дж. Боккаччо, 2006)
  • Репетиція сатани (2006)
  • Черешня в житі
  • Залишенець. Чорний ворон (2009)
  • Маруся (2014)
  • Чорне сонце. Дума про братів азовських (2015)

Переклади

Українською Василь Шкляр переклав:

  • Віктор Єрофєєв «Енциклопедія російської душі»
  • Микола Гоголь, «Тарас Бульба» «Ревізор»
  • Джованні Бокаччо «Декамерон»

Нагороди

  • 1995 — «Золоте перо», Спілка журналістів України;
  • 1999 — «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман (роман «Ключ»);
  • 2002 — «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» — за роман «Елементал»;
  • 2003 — «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику» (КиївКон-2003, роман «Ключ»)
  •  2011 — Національна премія України імені Тараса Шевченка, за роман «Залишенець. Чорний ворон» (Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка визначив її лауреатом В.Шкляра в середині лютого).

4 березня2011 року В.Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».

 У невдовзі потому оприлюдненому указі Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка», Василь Шкляр не згаданий. Подальша доля премії залишається невідомою.

 17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України, на заклик Юрія Андруховича.

 Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра «Холодноярська Республіка»», головна мета якої – здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором Василя Шкляра «Чорний Ворон» (саме в цей фонд письменник і переказав свою Народну Шевченківську премію,грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн.). До екранізації роману приступив канал 1+1. 

Shklyar (1)
Shklyar (2)

Використані матеріали із мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top