• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

75 років від дня народження Івана Васильовича Миколайчука (1941-1987), кіноактора, сценариста і режисера, заслуженого артиста України (1968), виконавця головної ролі у фільмі «Тіні забутих предків»

«Він був особливий, справжній, самий кращий.

Я не знаю більш національного народного генія…

До нього це був Довженко»

Сергій Параджанов

 Іван Васильович Миколайчук— український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії1988 (посмертно).

 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи – творчий доробок Івана Миколайчука. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим  самородком,  а фільм «Тіні забутих предків» був визнаний однією з двадцяти найкращих картин світу. В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

 Іван  Миколайчук народився 15 червня 1941 р. в с. Чортория (нині Чер­нівецької області) у багатодітній селянській родині— одним із 13 дітей. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу

 З 12 років  Іванграв у сільському самодіяльному театрі.Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука). 1957-го — закінчив Чернівецьке музичне училище.1961 — закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.

 1963–1965 — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).

 Ще студентом, Іван Миколайчук  вперше дебютував в кіно в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики під назвою «Двоє». В гарному обличчі, тонкій усмішці та притишеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь притягуючої особливості, таємниці, глибини — тих рис, які ляжуть через  декілька літ, в основу феномену особистості геніального актора.

 Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі інституту. Стрічка «Тіні забутих предків» здобула 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука.У 70-ті роки цей фільм було оголошено «небезпечним». Хоча картина й отримувала призи на кінофестивалях за кордоном, але інформація про це приховувалася.

 Далі були ролі у фільмах «Гадюка», «Анннчка», про які по­чала писати зарубіжна преса. У час політичної задухи  режисер Ю. Ілленко запропонував Миколайчукові створити фільм про його батьківщину. Так з'явилася стрічка «Білий птах з чорною відзнакою», в якій Іван Миколайчук мав зіграти роль Ореста Дзвонаря — силь­ну й волелюбну людину. Та за вказівкою ЦК КПУ  йому не дали цієї ролі. В результаті він зіграв другу роль. На VII Московському міжнародному фестивалі стрічка отримала золоту медаль, її закупили 57 країн. А в Україні  фільм згодом був знятий з прокату за «націо­налістичний душок».

 Іван Миколайчук завжди відзначався допитливістю, прагненням до акторських досконалості. Ці риси допомогли акторові стати самобутнім митцем. Так, у фільмі «Комісари» він зіграв роль комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражає глядачів, примушує співпереживати і вірити. Картина ця стала помітним явищем у нашому кіноматографі, вона ж довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

 Пізніше на кіностудії О. Довженка було створено фільм «Пропаща грамота» (1972), в якому Іван Миколайчук зіграв  колоритний образ козака Василя, де виступив і режисером своєї ролі. Йому належить і музичне оформлення картини. У цьому фільмівін дав нове життя звучанню бандури, — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструменту. Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.Та чорне тавро на­ціоналізму відіграло свою роль і тут — фільм зняли з прокату.Лише в роки краху радянської імперії вийшла ця кінострічка на екрани.

 У 1972 р. І.Миколайчук у співавторстві з Б. Івченком напи­сав сценарій за твором Г. Хоткевича «Кам'яна душа», проте втілити його заборонила цензура. І. Миколайчук створив образи Любомира («Захар Беркут»), Русина («Народження людини»), Олексія («Коли людина посміхнулася»), Гната («Тривожний місяць вересень»), Руснака («Спокута чужих гріхів»), князя Володимира («Легенда про княгиню Ольгу»), Мотузки («Бур'ян»). Усі вони позна­чені тонким психологізмом, глибоким розумінням людської душі та високою майстерністю актора.

 Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана Миколайчука. Поступово його починають відлучати від творчого процесу. Протягом п'яти років чиновницька рука за вказівкою партійних «босів» викреслювала  прізвище Миколайчука з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своїх фільмах.

 Й досі залишається загадкою, як у 1979-му Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію — зняти свій фільм. «Вавілон ХХ» прозвучав як вибух в українському кінематографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. Хтось із кінокритиків назвав «Вавілон ХХ» трагіфарсом, хтось кваліфікував його стилістику як народне барокко. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з'являлося дуже давно. У 1979 році на Міжнародному фестивалі «Молодість» фільм отримав Головний приз і в 1980 р. картина завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

 Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як «націоналістичний ухил» у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка «Така пізня, така тепла осінь» вже не мала такого успіху, як «Вавілон ХХ». Одна з основних причин,  що під час зйомок Миколайчуку доводилось раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань.

 У 1983-му Миколайчуком був  написаний сценарій «Небилиці про Івана», а у 1984-му він, як режисер готувався до роботи над фільмом та постановку «Небилиць…» було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

 Без геніально талановитого актора, сценариста, режисера Івана Миколайчука не обійшовся жоден знаковий український фільм 1960-1980 рр. Проте, як режисеру, йому дозволили зняти тільки дві картини.  

«Вавілон ХХ» та «Така пізня, така тепла осінь» є зовсім несхожими, більше того - цілком протилежними за характером стрічки. Динамічний, наповнений фантастичними образами та алегоріями фільм «Вавілон ХХ». І спокійна й романтична стрічка «Така пізня, така тепла осінь» розповідає про пізнє, щире, сумне кохання, та напоєна живописною карпатською природою і ліричними піснями тріо Мареничів. Ці картини відмічені великим талантом його автора - Івана Миколайчука.

 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало. Він похоронений на Байковому кладовищі в Києві.

 Вірна дружина, солістка тріо «Золоті ключі»  Марічка Миколайчук свій сольний альбом «Прощаюсь, Ангеле, з тобою» присвятила Івану Миколайчуку.

 В особі Івана Васильовича Миколайчука українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок — «націоналіст». Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно.

Фільмографія

Відзнаки

Заслужений артист Української РСР (1968р.)
Лауреат премії комсомолу України (1967р.)
Лауреат «Хрустального кубка» СК України на I Всесоюзному тижні — огляді робіт молодих кінематографістів в Києві (1979р., за фільм «Вавілон ХХ»)
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в Душанбе в номінації  «Премії за     режиссуру» (1980р., за фильм «Вавілон ХХ»)
Лауреат Диплому ВКФ в Баку за видатний внесок  в радянське кіномистецтво (1988р., посмертно)

Лауреат Шевченківської премії 1988р. (посмертно).

Вшанування пам'яті

 В Києві  та Львові названі вулиці іменем Івана Миколайчука, в місті Полтава є провулок Івана Миколайчука.

8244 Миколайчук — астероїд, названий на честь митця.

23.02.2016 року на сайт Президента України подана петиція "Присвоїти Івану Миколайчуку почесне звання "Герой України"

            Ада Роговцева

                                          І.Миколайчуку

Іван умер…Що ж бо нам робити?

«Похукайте на серце, розпаліть

В мені життя, а смерть забороніте».

Так  він сказав би, але він мовчить.

І вже його свідомість не кориться

Буття законам. Він пішов з межі.

Та як на тебе, мертвого, дивиться,

Поки живий, порадь, допоможи.

Шевченків син. Іван, хай стане диво,

Проскачеш на гарячому коні,

З коня всміхнешся зверхньо,незлосливо

Усім, усім на світі. І мені.

Іще живий, говоримо востаннє.

Ти, незбагненний, ти, такий простий,

Лиши нам головне своє зізнання,

Де сили брав самотньо хрест нести.

Тепер доніс, складаєш світлі крила

І віддаєшся вічності в глибінь…

Ми не змогли, чужі, то й не зуміли

Тебе добром утримати в тобі.

І цілу ніч періщить дощ

Сумний та сірий, небо плаче.

Проскоч, Іване, смерть, проскоч,

Устань, миленький, встань, козаче.

Використані матеріали мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top