• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

105 років від дня народження Віктора Платоновича Некрасова (1911-1987), російського письменника України

"Бог ты мой, как трудно

быть русским писателем.

Как трудно жить по совести…"

Віктор Некрасов

 Віктор Платонович  Некрасов— письменник, публіцист, журналіст, громадський діяч.

 Віктор Платонович Некрасов – особистість  дивовижна і значуща в російській літературі. Його перший твір відразу ж отримав величезну популярність і схвалення Сталіна. Однак через три десятиліття письменник опинився в еміграції і вже більше не повернувся на Батьківщину.

 Віктор Некрасов  народився 17 червня 1911 року в м. Києві, в сім`ї інтелігентів. Раннє дитинство з 1911—1915 роки пройшло в Парижі та Швейцарії, де спочатку навчалася в медичному, а потім працювала Зінаїда Миколаївна, мати письменника. Платон Федосійович, батько, був службовцем банку. Батьки Некрасова були в дружніх стосунках  Леніним і Луначарським.

 У 30-му році він вступає наархітектурне відділення будівельного інституту і вчиться у відомого в країні і за кордоном І. Каракіса.Віктор  Некрасов дуже любив Київ, особливо його архітектуру. Це було не просто захоплення.Однак диплом, за фахом архітектора,  Некрасов не отримав. Керівництву інституту не сподобався його проект, розроблений  на основі ідей конструктивіста Ле Корбюзьє.

 Не менше архітектури майбутнього письменника цікавили театр і література - ще в школі він з товаришами видавав журнал «Зуави». Одночасно  навчанням на архітектора В.Некрасов навчається в театральній студії при театрі російської драми, яку закінчив 1937. Він працюває актором і театральним художником у театрах Києва, Владивостока, Кірова та Ростова-на-Дону.

 З початком радянсько-німецької війни відмовився від «броні», пішов на фронт, отримавши призначення в інженерні війська. Пройшов усю війну: у Сталінграді (нині м. Волгоград, РФ) був лейтенантом саперів, потім — командиром батальйону.  Бійці, що служили з ним разом, згадували, що він завжди поводився з ними на рівних і не ховався від куль. У 43-му отримав медаль «За відвагу». Після Сталінградської битви, як він сам говорив, «с чистым сердцем и помыслами» вступив у ВКП(б). Тричі був поранений, востаннє йому перебило праву руку. Так майбутній письменник Некрасов опинився в госпіталі. За порадою лікарів почав розробляти руку з допомогою олівця. Результат - записи у формі щоденника про пережите на фронті. Отримана травма була несумісна з подальшою службою, і Некрасова демобілізували в чині капітана. Він почав працювати журналістом в газеті "Радянське мистецтво".

 Для В.Некрасова події 1941 -1945 років стали не просто частиною особистого досвіду, а остаточно сформували  його світогляд.Перші сумніви щодо комуністичної партії у нього з'явилися вже 1946 року після відомої постанови про журнали «Звезда» і «Ленинград».

 Фронтові рукописи Некрасова волею долі потрапили  до літературного критика Володимира Олександрова.  Той побачив, що цього може вийти цікава повість, якщо записи скоротити і переробити. Що і робив майбутній письменник. Повість потрапила до головного редактора журналу «Знамя» Всеволода Вишневського. Так в 1946 році вийшла повість Некрасова «В окопах Сталінграду», яка і принесла йому популярність.

 Це був фронтовий щоденник автора, в якому Некрасов описав тяжкі бої і трудності, в яких опинились солдати під час війни. В цьому творі немає генералів, політпрацівників і «керівної рої партії», а є тільки солдати та їхні командири, є сталінградський окоп, мужність, героїзм і патріотизм народу. Масова загибель товаришів, розчарування й надії на те, що жертви ці не марні ...

 Повість одразу зайняла особливе місце серед військової прози того часу. Її виключне значення признали Твардовський і Еренбург.  Симонов, Гроссман і Платонов вважали, що ця повість стоїть в першому ряді кращих творів про війну і, що це одне із самих високих досягнень вітчизняної літератури. Але керівництво Спілки письменників СРСР віднеслось до повісті негативно. Від запланованого розгрому повість спасла Сталінська премія. Хоча за день до нагородження Фадєєв викреслив твір зі списку. Не важко уявити, завдяки кому вона з'явилося в ньому знову вже до ранку. Потрібно сказати, що більшу частину премії Некрасов віддав на придбання колясок для інвалідів війни.

 Некрасов був одразу прийнятий до Спілки письменників України. Книга швидко вийшла в Москві та Ленінграді, її перевидавали великими тиражами чимало видавництв Радянського Союзу, перевівши на мови народів СРСР.

 В 1954 році  була опублікована повість «В родном городе» про драматичну долю фронтовиків при їхньому поверненні в мирне життя, яке виявилася важким і бездушним,   з партійно-бюрократичною байдужістю. За публікацію повісті було піддано критиці журнал «Знамя», а головного редактора знято з  роботи.

 Некрасов по особливому любив Київ і завжди показував своїм гостям улюблені місця. Це саме він знайшов будинок Булгакова на Андріївському узвозі і розказав про це. Сам він добивався приведення в порядок виявленої їм могили Невідомого солдата, розшукував документи з історії білої гвардії в Києві.

 В 1959 році була опублікована повість «Кира Георгиевна»  і Некрасов написав в «Литературной газете» про необхідність увіковічнити  пам'ять людей розстріляних фашистами в 1941 році в Бабиному Яру. Все це накликало звинувачення автора в дегероїзації радянської людини і радянського життя.

 Некрасова вирішили задіяти на «міжнародному рівні» і відправили у відрядження в США, Італію і Францію. Туди направляли тільки обраних. Для закордону особистість Некрасова була ідеальною кандидатурою – із дворянської сім`ї, з дитинства жив в Парижі, володіє мовами, автор-фронтовик, член партії. Очікували, що письменник покаже всі негативи капіталізму. Він поїхав і написав. Не памфлет, як очікувалося, а трохи іронічні дорожні нариси. В бібліотеках на цей номер журналу «Новый мир» читачі записувались в чергу і тому, що це були чесні свідчення про інше життя.

 Збірка нарисів про подорожі до Західній Європи і США («По обе стороны океана», 1962) була різко засуджена офіційною критикою за відсутність у ній «образу ворога». 1963 почалося тотальне цькування Некрасова як відступника від соціалістичного реалізму і «дьогтемаза» (М.Хрущов). Тоді ж розглядалася персональна партійна справа Некрасова, яка закінчилася суворою доганою.

 1966 —  він підписав листа 25 діячів науки та культури Генеральному секретареві ЦК КПРС із протестом проти реабілітації Сталіна, що стало початком його опозиційної громадської діяльності.Восени  того ж року підписав колективний лист до Верховної Ради РРФСР з протестом проти нових статей кримінального законодавства (190-1 і 190-3 КК РРФСР), введених для боротьби з інакодумством.

 1969 — нова персональна партійна справа за лист на захист Вячеслава  Чорновола і виступ у день 25-річчя розстрілу євреїв у Бабиному Яру.

 Віктор Некрасов завжди любив кіно. За його сценаріям  знято фільми: «Солдати» (художній); «Невідомому солдатові» (документальний фільм з багатьох частин; дістав почесну нагороду на Лейпцизькому фестивалі документальних фільмів), «58 хвилин в Італії» (хронікальний).

 В 1970 твори Некрасова вперше опубліковано за кордоном (журнал «Грани», № 74).У червні 1972 співробітники КГБ провели в нього обшук, під час якого виявили самвидав. Тоді ж його виключили з КПРС, після чого він одразу попав у «чорний список» ЦК КПУ. А словами самого ж Некрасова - це був самий щасливий день в його житті.

 Тиск на письменника посилювався. В ході другої хвилі репресій проти української інтелігенції з 1972 по 1973 роках,  від багатьох діячів культури  вимагали публічно засудити Некрасова, а тих хто відмовлявся переслідували.

 Пізніше в самвидаві з`явилася стаття  Віктора Некрасова «Кому это нужно?» про його переслідування на протязі 11 років і, що з відома влади його ізолюють від читачів, заставляючи виїхати в еміграцію. Він писав про це: «Лучше пусть читатель обойдётся без моих книг... Я никогда не унижу своего читателя ложью».

 17 січня 1974 після проведення обшуку в Некрасова вилучено 7 мішків рукописів, книг, журналів, газет, листів, фотографій та ін. Його позбавили всіх нагород, у тому числі бойових. 12 березня 1974 Віктор Некрасов дав інтерв'ю кореспонденту газети «Нью-Йорк таймс», в якому заявив, що йому відмовлятимуть у публікації робіт, доки він не візьме участі у засудженні Олександра  Солженіцина. 15 липня того ж року перший секретар ЦК КПУ Щербицький особисто інформував ЦК КПРС про «антирадянську діяльність» письменника В. Некрасова та його дружини Г. Базій.

 Після тривалої конфронтації з режимом письменник 1971 був виключений зі Спілки письменників України, 1972 — з комуністичної партії України; позбавлений 1974 радянського громадянства, був змушений проти свого бажання назавжди виїхати до Швейцарії, а потім — до Франції.

 В еміграції письменник працював на радіо «Свобода» і продовжував писати. В одній із таких передач він говорив: «… Ни о чем не жалею, ни на что не жалуюсь, – говорил он. – Вот и живу… Милый, милый Киев! Как я соскучился по твоим широкими улицами, по твоим каштанам, по желтому кирпичу твоих домов, темно-красными колоннам университета… Умру – отвезут на Сен-Женевьев-де-Буа».

 Ним було випущено збірку оповідань «Сталинград» в 1981 році і «Как я стал шевалье» в 1986 році. Останнім твором Некрасова стала «Маленькая печальная повесть». Всього за кордоном ним було видано 6 книг (проза, подорожні нариси, замальовки, есе), але відсутність свого читача дуже пригнічувало письменника. До 1966 року книги Віктора Некрасова були видані за кордоном 94 рази більш як 20 мовами.

 Понад двадцять років книги письменника не видавались на батьківщині, надруковані книги були вилучені із бібліотек, його ім`я було заборонено згадувати в пресі.

 Віктор Некрасов Лауреат премії ім. В.Короленка (1993, посмертно).

 Помер Віктор Платонович Некрасов 3 сентября 1987 года у Парижі, похований на кладовищі Сен-Женев’єв-де Буа.  На могильному надгробку письменника покладено ржавий осколок чи від снаряду, чи від міни, який двічі пролив на війні його кров.

 В 2010 році про Віктора Некрасова було знято документальний фільм «Вся жизнь в окопах».

Твори

  • Повість «В окопах Сталінграда».
  • «У рідному місті»
  • «Перше знайомство»
  • Спогади.
  • Нариси.

Александр Галич - Когда я вернусь

Когда я вернусь...
Ты не смейся, когда я вернусь,
Когда пробегу, не касаясь земли по февральскому снегу,
По еле заметному следу - к теплу и ночлегу -
И вздрогнув от счастья, на птичий твой зов оглянусь -
Когда я вернусь.
О, когда я вернусь!..

Послушай, послушай, не смейся,
Когда я вернусь
И прямо с вокзала, разделавшись круто с таможней,
И прямо с вокзала - в кромешный, ничтожный, раешный -
Ворвусь в этот город, которым казнюсь и клянусь,
Когда я вернусь.
О, когда я вернусь!..

Когда я вернусь,
Я пойду в тот единственный дом,
Где с куполом синим не властно соперничать небо,
И ладана запах, как запах приютского хлеба,
Ударит в меня и заплещется в сердце моем -
Когда я вернусь.
О, когда я вернусь!

Когда я вернусь,
Засвистят в феврале соловьи -
Тот старый мотив - тот давнишний, забытый, запетый.
И я упаду,
Побежденный своею победой,
И ткнусь головою, как в пристань, в колени твои!
Когда я вернусь.

А когда я вернусь?!..

Viktor Necrasov (1)
Viktor Necrasov (2)
Viktor Necrasov (4)
Viktor Necrasov (5)

Використані матеріали мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top