• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

335 років від дня народження Феофана Прокоповича (1681 – 1736), українського церковного і громадського діяча, письменника, філософа

«Нехай просвітництво хвилює вік"

Феофан Прокопович

 Талановитий український вчений, просвітитель, культурний діяч Феофан Прокопович (Феофан (Єлеазар, Єлисей) Прокопович (також: Теофан Прокопович;)— автор багатьох літературно-публіцистичних, філософських, природознавчих та теологічних творів. Професор і ректор Києво-Могилянської академії, єпископ псковський та архієпископ новгородський, поет, неперевершений оратор, він був і чудовим викладачем філософії, риторики, логіки, етики, теології. Його вважають високоінтелектуальною людиною свого часу.

 Народився Феофан Прокопович (світське ім'я Єлеазар) 18 червня 1681 р. у Києві в родині купця. При хрещенні був названий Єлисієм. Юнак рано осиротів, і його забрав до себе дядько по матері (Феофан Прокопович (І)), котрий обіймав на той час посаду намісника київського Братського монастиря та виборного ректора Києво-Могилянської колегії. Треба зазначити, що «Прокопович» — це прізвище його матері, прізвище ж батька точно не встановлено.

 1684 р. семирічного Єлисія було віддано до початкової школи при Братському монастирі, де він навчався протягом трьох років. Восени 1687 р. вступає до Києво-Могилянської колегії. В роки навчання був одним з найкращих учнів, добре опанував церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів.

 Отримавши від митрополита рекомендаційні листи, вирушає в Рим, де у 1698 р. вступає до колегії св. Афанасія. У метрикулі студента-філософа другого року Самійла Церейського (деякі дослідники вважають, що це і є його справжнє прізвище, тобто прізвище батька) зазначено: «Великих здібностей та найвищого успіху. З відзнакою захистив прилюдно всю філософію».

 Продовжуючи освіту в Римі і мандруючи країнами Європи, Прокопович знайомиться з ідеями гуманізму, просвітництва й реформації, які проповідує потім усе своє життя, студіює риторику, поезію, філософію, вивчає церковні старожитності, уважно приглядається до організації та управління Ватіканом. Набутий досвід знадобиться йому в майбутньому при здійсненні реформ православної церкви.

 1704 року повертається в Україну. спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.1705 р. він вже професор поетики Києво-Могилянськоі академії. 1706 р. викладає риторику, а протягом 1707-1709 рр. філософію, фізику, геометрію — науки, які до цього не були включені в навчальну програму Академії. Водночас виконує обов'язки префекта київських училищ.

 У Києві 25-літній професор уперше пробує себе у творчості. 1705 р. пише віршований твір у жанрі «трагедокомедії» «Володимир», присвячений запровадженню християнства на Русі й боротьбі прогресивних, просвітницьких сил з реакційними. Твір привернув увагу Петра І. Автор змалював у ньому гетьмана Мазепу, звеличив Київ. Згодом, після подій 1709 р., Прокопович різко змінить своє ставлення до Мазепи і буде засуджувати його до останніх своїх днів.

 1706 р., влітку, у зв'язку з заснуванням Печерської фортеці, Київ відвідав Петро І. На його честь Феофан Прокопович виголосив проповідь, яка не тільки вразила Петра, а й зацікавила неординарністю особистості Феофана, глибиною мислення, аргументацією.

У наступні роки Прокопович поряд з педагогічною та науковою діяльністю займається військовою справою, бере участь у політичному житті України, оскільки добре знає її діячів та можливості державного керівництва.

 Після Полтавської битви, коли Петро І повертався через Київ, Феофан на честь переможця виголосив у Софійському соборі панегірик «Слово похвальное о преславной над войсками свейскими победе», який тоді ж був надрукований у Києво-Печерській типографії російською й латинською мовами. Вже тоді Петро І побачив у Феофанові людину, близьку йому за характером і за спрямованістю думок, людину, котра не лише могла зрозуміти й підтримати його зачинання, а й у майбутньому стати сподвижником

 1711 р. під час турецького походу Петро І викликав до себе Феофана, який 27 червня, у другу річницю Полтавської битви, виголосив проповідь у Яссах. Після повернення до Києва Прокоповича було призначено ігуменом Братського монастиря та ректором Києво-Могилянської академії.

 Він пропагує філософські теорії Декарта, Локка, Бекона, роз'яснює систему Коперніка і вчення Галілея. Визначаючи Бога як основу всього існуючого, Прокопович водночас вважав, що матерія розвивається на основі власних законів і що вона не створюється й не знищується.

 За період читання курсу богослів'я у Киево-Могилянській академії з 1712-го по 1716 р. Ф. Прокопович написав сім трактатів, в яких намагався викласти основні богословські догми. До пояснення природних явищ підходив з позицій наукового експерименту. Він один з перших у Росії почав використовувати мікроскоп, телескоп.

 На початку 1716 р. Петро І викликав Прокоповича до Петербурга. Відтоді закінчується київський і починається петербурзький період життя і діяльності Феофана Прокоповича.

Коли Прокопович прибув до Петербурга, Петро І перебував за кордоном. У жовтні 1716 року він уже виступав із проповідями в Олександро-Невській лаврі, вражаючи російську публіку красномовством, ерудицією та глибокодумними міркуваннями.На думку сучасників, вони більше походили на публіцистичні виступи державного діяча, ніж на церковні догмати.

 Майже за рік Феофан упорядкував генеалогічну таблицю російських правителів і підготував її до друку.  Сильна й обдарована натура Прокоповича приваблювала Петра, який розпізнав у цьому малоросіянинові далекоглядного й гнучкого політика, вольового й стійкого борця, людину, котра могла виступити виразником його починань і реформ. З цього часу колишній ректор Києво-Могилянської академії стає найближчим радником Петра І з питань освіти і церкви, науки, культури, права та ін..

2 червня 1718 року призначений на єпископа псковського і нарвського, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент» 1720.1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Російській імперії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.

 25 червня 1725 року Прокоповича призначено на архієпископа новгородського і бути першим членом синоду Російської православної церкви. Він брав участь в організації Російської академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.

 Єдиною розрадою старого Феофана залишалися книги.  Наприкінці життя він зібрав величезну на той час бібліотеку, що налічува­ла 3139 книг. З юності до останніх років життя Феофан писав вірші лати­ною та книжною українською, а в петербурзький період свого життя — книжною російською (що майже не відрізнялася від прийнятої в Києво- Могилянській академії). У створенні літературної мови часів Петра він брав найбезпосереднішу й найдіяльнішу участь. Ф.Прокопович створив канон для російського театру XVIII століття, розписуючи правила поділу спектак­лю на дії, виходи героїв на сцену, багато в чому спираючись на принципи класицизму й досвід французької поетики та драматургії доби Людовіка XIV. Але найбільший вплив на формування стилю і словникового запасу нової російської літератури справили проповіді Феофана Прокоповича.

 19 вересня 1736 року Феофан  Прокопович  помер, похований у Новгородському Софійському соборі.

 Творчий доробок

 В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф. Прокопович у Києво-Могилянській Академії в 1705—1709 рр. Раніше в радянські часи твори Ф. Прокоповича були опубліковані в Москві та Ленінграді (Ф. Прокопович. Сочинения, М.-Л., 1961). Ф. Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов'янських країнах.Твори Ф. Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською, старослов'янською, російською, німецькою, англійською, французькою, шведською, іншими мовами.

 Феофан Прокопович, один із найосвіченіших і найталановитіших людей свого часу, вирізнявся рідкісною різнобічністю обдарувань і колосальною працездатністю. Його внесок у розвиток культури і просвітництва — спо­чатку Києва й України, а потім і Росії — незаперечний.  Ідеї просвітництва, які відстою­вав Прокопович, були підхоплені і продовжені Татищевим, Кантеміром, Ломоносовим, Козачинським, Кониським, Сковородою, цілою плеядою мислителів-просвітителів другої половини XVIII століття.

 Феофан Прокопович відіграв першорядну роль у модернізації Ро­сії, перетворенні її з консервативної на європеїзовану, відкриту но­вітнім культурним віянням Російську імперію.

Вшанування  пам'яті

6681 Прокопович — астероїд, названий на честь філософа.

Pheophan Prokopovych (1)
Pheophan Prokopovych (2)
Pheophan Prokopovych (3)
Pheophan Prokopovych (4)
Pheophan Prokopovych (5)

Матеріали використані із мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top