• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

110 років від дня народження Олени Іванівни Теліги (1906-1942), української поетеси, громадського і політичного діяча

«Життя - це боротьба,

а боротьба - це справжнє життя»

Олена Теліга

 Олена Теліга була непересічною особистістю: вольовою, емоційною, твердою в переконаннях, за визначен­ням одного з її сучасників, “ніжністю у силі". Літературні критики порівнюють її творчість із художнім доробком Лесі Українки, яких зближує і споріднює промете­ївський пафос, життєствердні інтонації, поєднані з жіночою ніжністю і відданістю. Поетесу називають найбільш значущою жінкою в українській літературі після Лесі Українки.

 Олена Теліга  народилася 21 липня  1906 року у  Петербурзі в родині відомого гідролога й українофіла  Івана  Шовгеніва. Коли Україна отримала шанс на незалежність, Іван Шовгенів всю родину перевіз до Києва і став міністром в уряді Української Народної Республіки.
 Три роки боротьби й надії завершилися поразкою. Урядовці УНР були вимушені виїхати за кордон. 1925—1929 рр. Олена разом  з матір’ю  і молодшим  братом  вирушає до Подєбрад (Чехословаччина), де батько, який емігрував раніше, працює ректором  Української господарської академії. Вона вступає на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова в  Празі. У Чехословаччині дівчина спілкувалася з емігрантами з більшовицької Росії, часто відвідувала їхні вечірки.На одному з таких заходів почали насміхатися з української мови. Дівчина піднялася, стукнула кулаком по столу і сказала: «Ви - хами! Ця собача мова - це мова мого батька і моєї матері. Я більше вас знати не хочу».Відтоді Олена розмовляла, а згодом й друкувалася у чеській газеті, виключно українською мовою. Для неї це питання було принциповим.Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

 Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, також емігрантом,  одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл.

 У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі.

 Коли за декілька років Гітлер почав наступ на СРСР, у молодого подружжя з'явилася надія, що саме німці допоможуть відновити незалежну Україну. Затьмарені цими ілюзіями, вони прагнуть повернутися на Батьківщину.

 У жовтні 1941 року, ризикуючи власними життями і без дозволу на повернення, Олена Теліга з чоловіком вирушають на Схід, до Києва.

 За чотири місяці в Києві, незважаючи на руїни і злидні, Олені вдається згуртувати довкола себе небайдужу молодь.

 У 35 років Олена стала головою столичної Спілки письменників і журналістів, була редактором єдиного на той час україномовного журналу «Літаври» - тижневика про літературу й мистецтво.

 В лютому 1942 року Київ окупували німецькі війська. Гітлерівці одна за одною громили редакції українських газет. На черзі була й українська Спілка письменників. Про можливу засідку Олену попередили друзі, вони радили щонайшвидше виїхати з Києва. Але Олена про втечу навіть і слухати не хотіла. «Коли мене заарештують, і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця і скажіть про це іншим», — сказала Теліга колегам у Спілці письменників. Вона добровільно обрала свій шлях на Голгофу.

 Гестапо заарештувало не лише Олену, а й чоловіка. Михайло навмисно казав,  що він поет, адже це був єдиний шанс залишитися разом з коханою. Далі - допити, тортури, знущання. У камері №34, де утримували Олену Телігу, на стіні вона залишила останню згадку про себе. Цвяхом на стіні був викарбуваний напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
А зверху викарбувано стилізований під меч тризуб.

 Вирок голові Спілки письменників та журналістів Олені Телізі оголосили без суду і слідства. Достеменно невідомо, коли відбувся розстріл і де конкретно вона похована разом з чоловіком та соратниками.Кажуть, що один з катів після смерті О.Теліги казав, що не бачив мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка.

 Відомий лише сорок один вірш з написаних Оленою Телігою.Поетеса у своїх творах звертається не до широких мас, а до конкретної людини, посвячуючи її у вир власних почуттів, роздумів, моральних цінностей, її поезія наскрізь автобіогра­фічна. Характер О. Теліги багато в чому зумовив основні мотиви її творчості - непереборне життєлюбство, віру в здійснення мрій, заперечення сірості й нудних буднів. Головним життєвим та естетичним орієнт­ром поетеси стала «романтика нації, романтика змагань, ро­мантика життя».

«Була вона поеткою вогненних меж, на порозі нової епохи нашої цивілізації, епохи, яку вона викликала і в боротьбі за яку наложила головою... Жадоба блискучого і сильного життя, глибока свідомість її нації та її самої призначення, згораючи світити в віки Божим смолоскипом — ось що виріжняло цю поетку, іноді ніжну й жіночу, а як треба, тверду і горду. Такою була вона, такою була її творчість».Дмитро Донцов, літературний критик

«Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Творче життя і героїчна смерть Олени Теліги спричинилася до того, що вона стала символом невмирущості української нації». Надія Миронець, нарис «І злитися зі своїм народом».

 «Це поезія високої ідейної напруги, «настояної» на гострому усвідомленні появи в її долі такої миті остаточного вибору, яку не можна не відчути, яку не можна оминути. Інакше буде втрачена будь-яка доцільність життя». Микола Жулинський, «О краю мій…».

 «У ті часи Київ був голодний, холодний і досить малолюдний, але деякі середнього віку громадяни, які могли його порівнювати з дореволюційними часами, вказували на те, що ще ніколи Київ не був таким українським містом, як саме тоді, восени 1941-го року. Навіть на улицях загально панувала українська мова. Найчастіше ми бачилися ввечері, коли всі приходили додому, бо ж у Києві тоді була поліційна година від смеркання до світання. У цілому помешканні була єдина тепла, або, може, краще сказати, не дуже холодна, кімната — кухня, і там ми їли спільну вечерю, яка день-у-день складалася лише з однієї страви: гороху, звареного на воді, без соли й товщу,- а все ж таки це була основна наша їжа на день. Там, за теплим гороховим супом, якщо ту страву можна було так назвати, обговорювалися щоденні переживання, різні зустрічі, справи. І хоч Олена Теліга була найстарша між нами — їй тоді було вже понад тридцять, — вона виявляла себе дуже добрим товаришем, порадником, рішуче протестувала проти того, щоб ми брали під увагу те, що вона жінка, й давали їй якісь пільги в тих, до речі, не надто вибагливих господарських обов’язках». Марко Антонович, «Жмут спогадів про Олену Телігу».

«Особисто вона мала незаперечну чарівливість, що підкреслювала ще більше її, сказати б, столичні манери, елеганцію справжньої варшав’янки. Інші жінки майже завжди її критикували, а жінок нецікавих інші жінки не критикують». Святослав Гординський, «Зустріч з Оленою Телігою».

Олена Теліга виринула із забуття лише через 50 років після загибелі, коли у лютому 1992 р. в Бабиному Яру було встановлено пам’ятний хрест на її честь, а вулицю, що пролягає поруч, назвали її іменем.

 Окремі видання творів О.Теліги

  • Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.
  • Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
  • Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.

Вшанування Пам'яті

  • з 1992 року у Києві є вулиця Олени Теліги, розташована неподалік Бабиного Яру, місця її смерті;
  • у Києві на території сквера біля навчального корпусу № 12 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі. Автором проекту є Володимир Щур. Споруджений монумент на кошти, зібрані громадськістю. Частину коштів пожертвував меценат і випускник КПІ Дмитро Андрієвський, ще частина зібрана студентами та педагогічним колективом ВНЗ;
  • у Києві за адресою вулиця Олени Теліги, 5 є школа імені Теліги — спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови № 97 ім. О. Теліги. В ній, на четвертому поверсі, відкрито музей;
  • ім'я поетеси носять також вулиці у місті Житомир, в Дніпропетровську, Ковелі (Волинська область), Конотопі (Полтавська область), у Львові, містах Рівне та Ужгород;.
  • Пам'ятна дошка на будинку в місті Заліщиках Тернопільська область, де вона проживала в серпні 1936, встановлена у 2006 році;
  •  ім'я Теліги носить 20-й курінь юнацької організації «Пласт»;
  • у липні 2007 року Національним банком України випущена монета із зображенням Олени Теліги номіналом 2 гривні в рамках серії «Видатні особистості України».

 З метою вшанування пам'яті видатної української поетеси, громадської діячки, борця за незалежність України і пошанування визначних діячів літератури та мистецтва Всеукраїнським жіночим товариством імені О. Теліги було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги. Першим її лауреатом 2000 року стала всесвітньовідома поетеса Ліна Костенко.

Олена Теліга

ВІДПОВІДЬ
О, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань — тиха і ясна,
Де кораблями — ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва наш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук —
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Спиває ніжність легендарний крук —
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі,
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч — блискучий і дзвінкий —
Відчує знову ваш рішучий дотик,
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть ... Ніжність і турботи.

Teliga
Teliga1
Teliga3

Використано матеріали мережі Інтернет

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top