• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

160 років від дня народження Івана Яковича Франка (1856-1916), видатного українського письменника, поета, філософа, вченого і громадсько-політичного діяча

 «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його.»

Iван Франко

 В культурi кожного народу є постатi, якi найбільш концентровано втiлюють духовну сутнiсть нації, її внутрiшнй потенціал, особливотi менталітету.  Серед таких постатей, в українськiй культурi та історії, Іван Якович Франко, генiальна творчість якого з роками все більш доводить свою невичерпність, можливість розвиватись, набувати новi смисловi гранi сучасностi.

 Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-енциклопедист і крупний політик, перекладач. Іван Якович був  великим українцем і  європейцем, якого визнав сам Відень, де він здобув ступiнь  доктора філософії.

 Іван Франко розпочав літературну діяльність у 12 років, а перший твір опублікував у 18. Він прожив неповних 60 років, а написав близько шести тисяч творів — літературних, публіцистичних, наукових. Його доробок — єдиного з українських письменників і вчених — видано в 50-ти томах.

 Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі  Сходу,  античної доби, Ренесансу. Вiн був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

 Франко був ніжним ліриком, витонченим літературним майстром і вченим –енциклопедистом. Його проза це понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів, а вірші «Каменярі», «Вічний революціонер» стали класикою за життя. П'єса «Украдене щастя» ось уже друге століття є окрасою репертуарів найкращих театрів України. Поема «Мойсей» своєю філософією захоплює тисячі дослідників — літературознавців, філософів, істориків.

 Перекладацьку діяльність Франко не припиняв усе своє життя. Він перекладав з 14 мов, серед авторiв:  Гомер,   C офокл, Евр i пiд, Данте, Шекспір, Гете, Золя,  Б'єрнсон,  Пушкiн, Лермонтов, Герцен, Чернишевський, Некрасов, Мiцкевич, Неруда, Махара та iншi.

 Також серед його перекладів -  Біблійна «Книга Буття».  Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.

 Визначаючи місце Івана Франка у літературному процесі, слід у першу чергу, вказати на те, що після Тараса Шевченка Вин був найвидатнішою постаттю в українській літературі.

 Iван Франко у працях філософського та суспільно-політичного спрямування піднімав проблеми, актуальні не лише й не стільки для його часу, скільки для наступних поколінь українців, в успіх та щасливу долю яких він щиро вірив. Саме у вмінні І. Франка виокремити з безлічі аспектів громадського життя якраз ті, які матимуть вирішальне значення для майбутнього української нації, запропонувати реальні шляхи їхнього вирішення, полягала велич Івана Франка як мислителя та суспільно-політичного діяча.

 Франко на сьогодні єдиний український поет, який  номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури.

«Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі» - Євген Маланюк.

«…Титанічна діяльність Франка відбила національні воління розірваної між імперіями Романових і Габсбургів української землі… Шевченко народив, а Франко виховував українську націю…» ;  «Вон — геніальний поет. Саме як поета ми бачимо його поряд з найвидатнішими світовими майстрами, а в рідній літературі він чи не єдиний має право займати місце на недосяжній височині Шевченка»  - Дмитро Павличко.

«Iван Франко – це розум i серце нашого народу. Це боротьба, мука i передчуття щастя України. України i людськостi. … Франко живе в народнiй пам`ятi як великий Каменяр…» - Максим Рильський

«… Пiсля Шеченка не було в нас такої постатi. Отже не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко  i  Франко – насправді тi два могутніх крила, якi винесли українське  слово, українську культуру на простори свiтовi. Франко стоїть серед тих великих порадникiв, мислителів – гуманiстiв, до яких людство завжди зверталось…» - Олесь Гончар. 

« … Ми не можемо назвати, мабуть, жодної дiлянки людського духу, в якiй би не працював Iван Франко i в якiй вiн би не був великий…» - Павло Загребельний.

Помер Іван  Якович Франко 28 травня 1916 р., похований на Личаківському цвинтарі у Львові. 

За  творами Франка поставлено фільми:

  • «Борислав сміється» (1926)
  • «Якби каміння говорило» (1957)
  • «Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1984) і чотирисерійний стилізований фільм (2003)
  • Альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»)
  • Анімаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963)
  • Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971)
  • Два фільми «Для домашнього огнища» (один — 1970, другий — 1992)
  • Телесеріали Олега Бійми «Пастка» та «Злочин з багатьма невідомими» (обидва — 1993)
  • «Киценька» (1995) — 5-тий фільм серіалу Олега Бійми «Острів любові» (вказано: за сюжетами Івана Франка)
  • П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005)

 Біографії Івана Франка присвячено кінокартину Тимофія Левчука «Іван Франко» (1956, актор Сергій Бондарчук), його образ створив Ярослав Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).

 Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008).

 Анатолiй СЛАВУТА-ЛОГВИНЕНКО

КАМЕНЯР

Син коваля, по-древньому-Гефеста

Володар муз  i  на землi – трудар.

Високий дух народного протесту

I до знемог при скелi –Каменяр.

Таким він був. Й таким вiн завше буде:

Великий i заземлено простий.

Життя його ламало й било в груди,

А вiн свій хрест здобувся донести.

Вiн був, як шлях, мiж Заходом i Сходом –

Всеукраїнський мужній патріот.

I владникам не кланявсь на догоду,

I жив усім, чим жив його народ.

I хай гримить поета гнівне слово,

Як  i колись, i нинi хай гримить!

Хай провіщає правду i обнову,

Нехай пробуджує i з гiркоти болить.

Вже третій вiк, як вiн уже в дорозi.

До нас прийшов. Й до поколінь гряде.

Поет живий – чи в мармурi, чи в бронзi, -

Коли народ вiн кличе i веде.

серпень 2006р.

 

Franko (1)
Franko (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top