«Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його.»
Iван Франко
В культурi кожного народу є постатi, якi найбільш концентровано втiлюють духовну сутнiсть нації, її внутрiшнй потенціал, особливотi менталітету. Серед таких постатей, в українськiй культурi та історії, Іван Якович Франко, генiальна творчість якого з роками все більш доводить свою невичерпність, можливість розвиватись, набувати новi смисловi гранi сучасностi.
Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-енциклопедист і крупний політик, перекладач. Іван Якович був великим українцем і європейцем, якого визнав сам Відень, де він здобув ступiнь доктора філософії.
Іван Франко розпочав літературну діяльність у 12 років, а перший твір опублікував у 18. Він прожив неповних 60 років, а написав близько шести тисяч творів — літературних, публіцистичних, наукових. Його доробок — єдиного з українських письменників і вчених — видано в 50-ти томах.
Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Вiн був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.
Франко був ніжним ліриком, витонченим літературним майстром і вченим –енциклопедистом. Його проза це понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів, а вірші «Каменярі», «Вічний революціонер» стали класикою за життя. П'єса «Украдене щастя» ось уже друге століття є окрасою репертуарів найкращих театрів України. Поема «Мойсей» своєю філософією захоплює тисячі дослідників — літературознавців, філософів, істориків.
Перекладацьку діяльність Франко не припиняв усе своє життя. Він перекладав з 14 мов, серед авторiв: Гомер, C офокл, Евр i пiд, Данте, Шекспір, Гете, Золя, Б'єрнсон, Пушкiн, Лермонтов, Герцен, Чернишевський, Некрасов, Мiцкевич, Неруда, Махара та iншi.
Також серед його перекладів - Біблійна «Книга Буття». Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
Визначаючи місце Івана Франка у літературному процесі, слід у першу чергу, вказати на те, що після Тараса Шевченка Вин був найвидатнішою постаттю в українській літературі.
Iван Франко у працях філософського та суспільно-політичного спрямування піднімав проблеми, актуальні не лише й не стільки для його часу, скільки для наступних поколінь українців, в успіх та щасливу долю яких він щиро вірив. Саме у вмінні І. Франка виокремити з безлічі аспектів громадського життя якраз ті, які матимуть вирішальне значення для майбутнього української нації, запропонувати реальні шляхи їхнього вирішення, полягала велич Івана Франка як мислителя та суспільно-політичного діяча.
Франко на сьогодні єдиний український поет, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури.
«Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі» - Євген Маланюк.
«…Титанічна діяльність Франка відбила національні воління розірваної між імперіями Романових і Габсбургів української землі… Шевченко народив, а Франко виховував українську націю…» ; «Вон — геніальний поет. Саме як поета ми бачимо його поряд з найвидатнішими світовими майстрами, а в рідній літературі він чи не єдиний має право займати місце на недосяжній височині Шевченка» - Дмитро Павличко.
«Iван Франко – це розум i серце нашого народу. Це боротьба, мука i передчуття щастя України. України i людськостi. … Франко живе в народнiй пам`ятi як великий Каменяр…» - Максим Рильський
«… Пiсля Шеченка не було в нас такої постатi. Отже не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко i Франко – насправді тi два могутніх крила, якi винесли українське слово, українську культуру на простори свiтовi. Франко стоїть серед тих великих порадникiв, мислителів – гуманiстiв, до яких людство завжди зверталось…» - Олесь Гончар.
« … Ми не можемо назвати, мабуть, жодної дiлянки людського духу, в якiй би не працював Iван Франко i в якiй вiн би не був великий…» - Павло Загребельний.
Помер Іван Якович Франко 28 травня 1916 р., похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
За творами Франка поставлено фільми:
Біографії Івана Франка присвячено кінокартину Тимофія Левчука «Іван Франко» (1956, актор Сергій Бондарчук), його образ створив Ярослав Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).
Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008).
Анатолiй СЛАВУТА-ЛОГВИНЕНКО
КАМЕНЯР
Син коваля, по-древньому-Гефеста
Володар муз i на землi – трудар.
Високий дух народного протесту
I до знемог при скелi –Каменяр.
Таким він був. Й таким вiн завше буде:
Великий i заземлено простий.
Життя його ламало й било в груди,
А вiн свій хрест здобувся донести.
Вiн був, як шлях, мiж Заходом i Сходом –
Всеукраїнський мужній патріот.
I владникам не кланявсь на догоду,
I жив усім, чим жив його народ.
I хай гримить поета гнівне слово,
Як i колись, i нинi хай гримить!
Хай провіщає правду i обнову,
Нехай пробуджує i з гiркоти болить.
Вже третій вiк, як вiн уже в дорозi.
До нас прийшов. Й до поколінь гряде.
Поет живий – чи в мармурi, чи в бронзi, -
Коли народ вiн кличе i веде.
серпень 2006р.