• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

120 років від дня народження Ельзи Тріоле (1896 – 1970), французької письменниці

«…можливо,очі любовi більш проникливi, чим очі

затуманені печаллю, ненавистю, розчаруванням?»

Ельза Тріоле 

 Творчість Ельзи Тріоле є малодослідженою, незважаючи на той факт, що вона є однією з найяскравіших представників французької літератури другої половини ХХ століття, першою жінкою, яка здобула звання лауреата Гонкурівської премії. Вона була надто чутливою до проявів справжнього таланту, уміла вгадувати воістину обдарованих, неординарних чоловіків та пiдкоряти їх серця. Володимир Маяковський, Роман Якобсон, Віктор Шкловський, Анрі Матісс, Ів Сен-Лоран, Луї Арагон...

 Ельза Тріоле  (при народженні Елла Юріївна Каган) народилася 24 вересня 1896 року у сім'ї московського адвоката. Молодша сестра Лілії Брік - музи Володимира Маяковського. Батьки, великі шанувальники творчості Ґете, назвали обох дочок на честь героїнь улюбленого письменника. Ельза, так само як і її старша сестра знала кілька європейських мов і, звичайно ж, з раннього дитинства грали на фортепіано. Ельза успішно закінчила Московський архітектурний інститут. Влітку, 1915 року, на одному з творчих молодіжних вечорів вона затоваришувала з поетом футуристом Володимиром Маяковським, який потім стане коханим її сестри, Лілії Брік. «Його генільність була для мене очевидною», — напише Ельза у своїх спогадах. 

 Родина Каган приймає помета досить прохолодно, але молодша дочка продовжує бачитися з ним. Йому 18, він старший за неї, її захоплення поступово переростає в першу чи то ще підліткову, чи то все юнацьку закоханість. Він читає їй свої перші поезії, і дивно, як ця дівчинка, вихована на класичній російській літературі ХІХ століття, зрозуміла й оцінила незвичайну творчу манеру Маяковського. Вона будь-що намагається відстояти його талант, прагне довести оточуючим його поетичну унікальність. 

 В неї були закоханi лінгвіст Роман Якобсон, поет-футурист Василь Каменський  і Віктор Шкловський — майбутній відомий російський прозаїк і літературознавець, але, незважаючи на велику дружбу, вона відхилила пропозицію кожного з них вийти заміж. Після її відмови з’явився роман Віктора Шкловського з дивною назвою «Zoo» — роман, з яким ім’я Ельзи, разом з її листами автору, уперше увійшли в історію літератури. Книга зіграла в житті дівчини важливу роль: прочитавши в романі її листи, Максим Горький порадив їй зайнятися літературною творчістю. 

 У 1918 році вона виходить заміж за французького офіцера Андре Тріоле і переїжджає з ним у Францію. Невдовзі молода пара направилася до Гаїті, де вони прожили близько двох років. На Гаїті Ельза написала свої перші твори. У 1920 році  повернувшись до Парижа вони розлучаються. Ельза залишила прізвище чоловіка, під яким вона й увійшла спочатку в російську, а потім у французьку літературу.

 У 1922 році Ельза зайнялася літературною творчістю. У 1920-х роках Ельза пише декілька романів російською: «На Гаїті» (1925), «Полуничка» (1926), «Камуфляж» (1928).

 У 1925 році, на одній з зустрічей французьких поетів-сюрреалістів, Ельза познайомилася з Луї Арагоном. Луї Арагон ще ні про що не здогадувався, але вона вже зрозуміла: саме цей чоловік повинен її покохати! Причому Ельзу не зупинило навіть те, що в його житті в цей період була інша. Вона знайомить Маяковського й Арагона — двох поетів одного покоління й одного напряму, але різної національності, і саме вона стає сполучною ланкою — спочатку між Арагоном і Маяковським, потім між Арагоном і Росією — країною, яка заворожує його своєю історією, революцією, багатою культурою: класичний Пушкін, якого він обожнює в цей період, і нове модерністське мистецтво — абстракціонізм Кандінського, російський балет Дягилєва, незвичайна музика Стравінського і футуризм Маяковського. Ельза стала для нього уособленням цієї культури. Так поступово народжувалося кохання Арагона. Це не було кохання з першого погляду, початок цього кохання не збігся із закоханістю Ельзи, вона вміла чекати, залишаючись у тіні. Ельза домоглася свого, розбудивши в чоловіку не просто почуття кохання. Вона одухотворяє його талант, ставши його музою. 

 Ельза отримала той емоційний поштовх, який вона чекала вже багато років: любов розбудила в неї бажання писати. Вона пише репортажі для російських газет; вона також перекладає російських та французьких авторів. У 1938 році Ельза почала писати свій перший роман французькою, «Доброго вечора, Терезо!». 

 У роки Другої Світової війни  Ельза Тріоле та Луї Арагон перебувають в окупованій Франції на нелегальному становищі у Русi опору. Одночасно вона продовжує писати: в цей час нею написані роман «Білий кінь» та новели. Роман  має величезний успіх у критиків та читачів. «Ваша книга, — поділився своїми думками з авторкою Альбер Камю, — залишає по собі враження безперервного феєрверку вражаючих щедрот дарування — найпрекраснішої з благодатей». Об'єднані під назвою «За зіпсоване сукно штраф 200 франків»,  новели у 1945 році отримали престижну Гонкурівську премію. Збірка була видала під псевдонімом Даніель Лорен. Пізніше, звичайно, відкрилося, що нагороду отримає вперше за 40 років жінка, та до того ж не француженка.   

 У 1950-х роках, будучи членом генерального комітету Національного комітету письменників (CNE), вона взялася за пропаганду читання та продаж книг. 

 У травні 1957 року за роман «Незвані гості» («Побачення чужоземців») Ельзі Тріоле присуджено премію «Фратерніте», засновану організацією з боротьби проти расизму, антисемітизму та захисту миру. Ельза Тріоле написала книгу про Чехова, перекладала його оповідання французькою, вона один зі співавторів сценарію відомого фільму «Нормандія-Неман». Також письменниця перекладала Володимира Маяковського та пропагувала його творчість у Франції. У 1963 році Тріоле брала активну участь у перекладанні та виданні у Франції роману Олександра Солженіцина «Один день Івана Денисовича». 

 У січні 1970 року був опублікований останній роман Ельзи Тріоле - «Соловей замовкає на зорі». У червні цього ж року вона померла від серцевої недостатності. Луї Арагон пережив дружину на кілька років. Вони стали міфічною парою 50–60 років ХХ століття, їх портрети та інтерв’ю друкувалися в найпрестижніших журналах. Завжди разом!.. У декого це викликало захоплення, у декого — іронію та нерозуміння. Так, наприклад, у Пабло Пікассо якось вирвалося: «Ох уже ці росіяни! Ця Ельза! І ця її вірність!» 

 Вони разом спочивають у садку свого заміського будинку. На могильній плиті — цитата з роману Ельзи: «Мертві беззахисні. Та сподіваємося, що наші книги нас захистять».

 З квартири, де подружжя провело останні роки, вiдкритий музей.

Triole (1)
Triole (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top