Календар подій

150 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського (1866 – 1934), українського iсторика, письменника, громадського i політичного діяча

«Завдяки історичній пам’яті людина стає

 особистістю, народ — нацією, країна — державою»

Михайло Грушевський

Михайло Сергійович Грушевський

(1866 – 1934)

—  вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю. Ним написано близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору, спеціальних історичних дисциплін, що збагатили європейську і національну науку. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної 10-томної «Історії України-Руси», справедливо названої метрикою нашого народу. Вiн розробив  концепцію, яка зводиться до того, що українці - корінне населення, яке існувало ще з часів стародавніх антів і, можливо, є нащадками ще давніших трипільців (так звана трипільська культура). Українці в Київській Русі були основним населенням, від якого походять росіяни - нащадки окультурених українцями диких народів північного сходу. Спадкоємцем державності Київської Русі є не Москва, а Галицько-Волинське князівство, а через нього - Велике Князівство Литовське;

 — талановитий  організатор наукового життя, голова Наукового товариства імені Шевченка, Українського наукового товариства, історичної секції Всеукраїнської Академії наук, керівник університетської та академічної кафедр, засновник львівської і київської наукових шкіл, які складають цілу епоху у вітчизняній історіографії. Член-кореспондент Всеукраїнської Академії наук (1923) та Академії наук СРСР (1929)  та Чеської Академії наук (1914);

- видатний громадський і державний діяч, визнаний лідер національно-демократичної революції. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу та гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Влада у державі має належати особам, обраних народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його більшості. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обгрунтована ним ідея суверенності українського народу, або, як казав Михайло Сергійович, «право самому порядкувати на власній землі». Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності.

«Колосальна праця, яку рік за роком викладає проф. Грушевський перед українську публіку, варта того, щоб прийняти її з належною увагою, тим більше, що вона на таких міцних і широких основах, яким не страшна ніяка критика» ;

«Проф. Грушевський належить, без сумніву, до найплодовитіших і найрухливіших письменників сучасної України, а, крім наукової та публіцистичної праці, змушений обставинами присвячувати багато часу та заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне місце.»;

«…діяльність Михайла Грушевського була головним осередком, коло якого згуртувалися відокремлені давні й нові сили. Українська історія, література, етнографія й етнологія, а за ними інші науки… перестали лежати облогом, або ледве примітивно обробленим полем, як було оси. В парі з науковим рухом пішов небувало доси зріст видавництв і видны піднесення освітнього рівня в суспільності, а вплив його відбився корисно на всім публічнім життю… Коли сьогодні справді почалося на українських землях весняне світання й нове життя розбуджує давно давлену надію кращої будучности народу найнещасливішого з нещасних — то історія колись згадає в тім переломові моменті ім’я Михайла Грушевського, як того, що вказував українській інтелігенції нові дороги й охороняв її від ідейної блуканини та повторення знаних історичних помилок

Іван Франко - письменник, учений, громадський та політичний діяч.

«М.С.Грушевський...- найвидатніший український історик, людина величезної ерудиції.»;

«Я вважав і вважаю, що Грушевський зробив величезну справу для відродження українського народу... Велика постать, щоб не казали, яка залишила глибокий слід у національній самосвідомості України».

Володимир Вернадський – академік.

«Ще за життя Грушевського всі в нас відчували, що між нами живе хтось великий. Всі в нас дивилися на нашого історика як на незвичайну людину, як на вченого, що сміло може стати поруч найбільших людей науки на світі, всі ми дивувалися його працьовитості, всі ми бачили в ньому одного з найкращих борців за єдність нашої нації»;

 «Грушевський перший поставив українство на Наддніпрянщині «на весь зріст» — вимагав, щоб українці не тільки розвивали все більше свою культуру, але й виступали як самостійна нація на європейському полі. І у своїх історичних працях, і у численних статтях він усе розбуджував національну свідомість і кликав до праці й організації. Коли ж прийшла революція, він став на чолі нової української держави і з своїми найкращими намірами старався вести її до розвитку та сили.

Та йому не довелося дійти до бажаної мети. Будова, якій присвятив так багато зусиль, упала. А проте ім’я першого Президента української Держави збережеться у вічній пам’яті нашого народу. Він ніколи не забуде Того, що так щиро любив Україну, так багато за неї вистраждав та ціле Своє життя присвятив для її добра»;

«Обов’язок кожного з нас пізнати всю невсипущу працю Грушевського для нашого народу, зазнайомитися з життям великого українця».

Іван Крип’якевич  - історик, громадський і освітній діяч, академік.

«Була це людина великого масштабу, бистрого розуму, надзвичайно широких розумових зацікавлень. Він мав подиву гідну ерудицію і почував себе дома в кожній ділянці східньо-європейської і взагалі світової історії. Працездатність мав колосальну. Ніколи ні при яких обставинах не залишався бездіяльним. У розпалі революційних подій 1917р. Писав книжки, брошури, статті, склав кілька шкільних підручників, як голова Центральної Ради — одночасно вів засідання, керував дебатами і справляв коректу. Мав глибоке замилування до світової літератури і, поруч безконечного числа статей українських письменників, писав цілі поправи про Альфонса Доде, про Золя, Чехова, Ожешкову та інших чужих письменників, повні глибоких та оригінальних думок. Любив мистецтво і глибоко розумів. Вічно зайнятий працею, коли мав вільну хвилинку, охоче переводив її в приятельскому гуртку. У Києві ішов звичайно до кавказької винарні і тут був душею товариства, сипав веселими жартами і влучними дотепами. Розмова з ним завжди була цікава, його слово блищало живим розумом та оригінальністю. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну органічну хибу: безмежне честолюбство. Він звик володіти і наказувати, і всі йому підпорядковувались, бо він мав в очах людей авторитет, придбаний його розумом і працею. Його ваги як ученого, культурного діяча не можуть заперечити і ті, хто до його політичної діяльности ставиться негативно».

Дмитро Дорошенко - історик, громадський і політичний діяч.

«Велика творча сила — це, в першу чергу, колосальна працездатність та відданість науці. Стояння довжелезними годинами за пюпітром у Львові та читання майже сліпим М.Грушевським документів — під кінець життя — у Москві. Далі авторитетність — та авторитарність. Безсумнівна висока авторитетність в питаннях історії України та суміжних країн, авторитетність широко визнана в тогочасній Європі — та в сучасній історичній науці. Авторитарність — у ставленні до своїх учнів, формальних та справжніх, тому підбір як співробітників не лише талановитих творчих (у цій ділянці він розумівся на людях), але й послушних. Ця слухняність охоплювала — в науковому плані — також ближчих та дальших родичів.»

Ярослав Дашкевич – видатний історик, громадський діяч.

«Михайло Грушевський був символом всеукраїнського національного єднання, що його він розумів як з’єднання всіх частин української нації в єдиному національно-державному і національно-культурному організмі».

Любомир-Роман  Винар – американський історик, засновник грушевськознавства.

«Грушевський, як і кожна людина, належав своїй добі. Вона – єдине мірило оцінки історичного діяча. Доба Грушевського цю оцінку зробила. Але творчість Грушевського – це вічна власність українства. І в історичній перспективі «Історія України-Руси» Грушевського завжди стоятиме поруч з Шевченковим «Кобзарем».

Олександр Оглоблин – історик, громадський діяч.

«Людей із такою роботячістю, з такою незломною силою волі, з таким широким знанням, із такою багатогранністю інтересів – на світі небагато»;

«…Грушевський – скрізь находить час на все і для всіх. Його пам`ять, яка допомагала йому не забувати не тільки найменших подробиць, таких не раз важних для історика, але й осіб, звичайних осіб – ця пам`ять була просто феноменальна».

Василь Сімович — український мовознавець

 «…ніхто з українських вчених не дорівняв Михайлові Грушевському числом своїх публікацій (майже 1800, у тому числі близько 180 книжок), ледве чи багато є вчених у світі, що могли б з ним рівнятися».

Омелян Пріцак – історик

«Грушевський сполучає в собі дві гігантські творчі постаті: найбільший дослідник тисячолітньої історії України і найбільший творець живої історії – великого відродження України XX століття.»

Юрiй  Лавріненко – історик.

Сам же Грушевський звертався до українців з такими словами:

«Я хочу жити, щоб працювати, страждати і боротись разом з вами». 

Grushevskij (1)
Grushevskij (2)
0001
0002
0003
0004
0005

Наші контакти

 

Go to top