• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

175 років від дня народження Михайла Петровича Драгоманова (1841-1895), публициста, історика, фольклориста, фiлософа, культурно-громадського діяча

«..лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на

 частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа»

Михайло  Драгоманов

 Ім’я Михайла  Драгоманова — одне з найславніших серед великої кількості українцiв, що в усі часи прославляли українську науку, письменство, мистецтво. Він увійшов в історію української культури і літератури як видатний літературний критик і публіцист, історик і фольклорист, патріот і непохитний борець за свободу своєї вітчизни. І. Франко і М. Павлик називали його своїм учителем. Ним він був і для Лесі Українки. За 30 років наукової, літературно-критичної і публіцистичної діяльності М. П. Драгоманов написав понад дві тисячі праць. Лише фольклористика складає майже 10 томів. Громадська діяльність М.Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки України.  Славився він і як пряма, чесна, принципова людина на поприщі громадського і політичного життя. 

Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 року в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. 

 Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, у Полтавській гімназії. Восени 1859 року М.Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Етапним у становленнi М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Тараса Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», — виявилися пророчими.

 У 1863 році Драгоманов стає членом Громади i близько сходиться з Володимиром Антоновичем. Ці об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до вивчення української літератури, історії, культури,народного побуту, права. Незабаром Михайло Драгоманов стає одним із лідерів цієї організації. 

 Після закінчив навчання, його залишають в університеті на викладацькій роботі. Від 1864 р. він починає читати лек­ції з всесвітньої історії, обіймаючи посаду приват-доцента.

 Із середини 1860-х рр., М.Драгоманов співробітничає з ліберальними загальноросійськими пе­ріодичними виданнями, друкуючись у «Санкт-Петербургских відомостях» і «Вестнике Европьi». Це сприяє тому, що його ім'я стає відомим освіче­ній публіці в усій імперії. Писав він переважно про становище селянства і і проблеми поміщицького землеволодіння, про національне питання в Ук­раїні; піддавав критиці російський державно-бюрократичний централізм, обстоюючи ідеї автономії і федералізму, а також право народів Росії на здо­буття освіти і літературну діяльність рідною мовою, зокрема й українською.

 У 1871 році Київський університет відряджає М.Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів. 

 Повернувшись до Києва, М.Драгоманов обіймає посаду штатного до­цента кафедри античної історії й активно занурюється в діяльність Старої Громади. Під впливом В.Антоновича він захоплюється українознавством, головним чином фольклористикою. Разом з іншими громадівцями він здійснює велику роботу збирання й систематизації українських народних пісень. За доносом  в 1875 р. Драгоманова було звільнено з Київського університету за «неблагонадійність».

Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М.Драгоманова посідає Галичина. Він був одним з перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості.

 Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. У 1876 р. Стара громада на власний кошт делегує М.Драгоманова в Європу. Після нетрива­лих зупинок у Львові та Відні він оселяється в Женеві, де й розгортає бурх­ливу видавничу діяльність: засновує журнал «Громада». Упродовж 1878—1883 рр. вийшло друком п'ять томів альманаху "Громада", який став першим українським громадсько-політичним періодичним виданням. Побачили світ чимало творів видатних українських і російських мислителів, зокрема Т.Шевченка (без цензурних виправлень) та О.Герцена, погляди якого були особливо близькими М.Драгоманову. Сам Михайло Петрович також активно друкується в різних європейських виданнях, видає книжки українською, російською та кількома західноєвропейськими мовами.

 В еміграції Михайло Драгоманов не припиняє наукових досліджень у цари­ні фольклористики. Публікуються його «Нові українські пісні про гро­мадські справи. 1764—1880» (1881) і двотомник «Політичні пісні україн­ського народу XVIII—XIX ст.» (1883—1885). Завантаженість видавничими справами й публіцистичною діяльністю практично не залишали часу на науково-дослідницькі заняття, тому та­лант Драгоманова як ученого-гуманітарія найширшого профілю і глибо­кого соціального мислителя розкрився далеко не повною мірою. Однак багато в чому завдяки зусиллям М.Драгоманова Європа знову (після XVII—XVIII ст.) заговорила про Україну.

 Про видатне місце М.Драгоманова у суспільно-інтелектуальному жит­ті останньої чверті XIX ст. свідчить той факт, що по смерті О.Герцена ді­ти письменника-демократа саме Михайлові Петровичу передали архів свого батька. 

 У 1889 році Михайла Петровича Драгоманова запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету Болгарії. Тут прой­шли останні роки його життя. Виснажлива робота, постійні матеріальні нестатки, розбіжності у погля­дах зі старими друзями остаточно підірвали і без того слабке здоров'я Ми­хайла Петровича. 20 червня 1895 р. зупинилося серце цієї видатної людини. Поховали його у Софії. 

 У відозві групи українців-студентів у Кракові, написаній і виголоше­ній у зв'язку зі смертю Драгоманова В.Стефаником у 1895 р., йшлося про спадщину М.Драгоманова як невід'ємну складову української культури, що «має велику вагу не лише в теперішності, вона буде мати рішуче актуальне значення і на майбутнє». 

 Ще ширше означив різнобічну діяльність Михайла Драгоманова на користь українського суспільства Іван  Франко, називаючи його «духовним батьком», «великим критиком і бистрим, історично вишколеним умом», «найбільшим публіцистичним талантом нашої нації», «могутньою постаттю» і «правдивим учителем». 

 «Своїм писанням, зарівно як і прикладом свого життя, він дав нам високий взірець неустрашеного і незламного борця поперед усього за свободу думки, досліду, критики та розвою людської одиниці й народів і через те все буде предметом гордості і честю для народу, що видав такого чоловіка», — писав І.Франко, не зайво нагадуючи українському народу про його великого сина. 

«…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно».

Михайло  Драгоманов

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top