• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

110 років від дня народження Івана Багряного (1906-1963), українського письменника, художника, громадського діяча

«Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами»

Iван Багряний 

 Постать Івана Багряного - одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві першої половини і середини XX ст. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомий читачам на батьківщині. Іван Багряний – автор світових бестселерів «Тигролови» та «Сад Гетсиманський», які давно знали і шанували на заході. В Україні  твори письменника довгий час були заборонені. Тільки після проголошення незалежності України творчість письменника «розсекретили»: вийшли друком його романи, а на 95 – ліття Багряного йому було присуджено найвищу відзнаку держави - Державну премію України імені Тараса Шевченка  (посмертно). Твори письменника включені до шкільної програми з української літератури.

 Народився Іван Павлович Багряний (справжнє ім'я: Лозов'ягін Іва?н Па?влович (також: Лозов'яга); 2 жовтня 1906 року на Полтавщині в родині муляра. Пізніше жив і виростав  у м. Охтирка Харківської (тепер Сумської) області). Вчився Багряний спершу в церковноприходській школі в Охтирці, а потiм у початковій школі. Літературні здібності у Багряного виявились ще з дитячих років, коли він вчився ще в школі, де, маючи 11 -12 років, редагував шкільний, писаний від руки, журнал «Надія».

 1920 року Іван вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. 1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. 

 Літературну кар'єру розпочав у 1925 році в Києві. Тут, у журналі «Глобус» було видрукувано його перший вірш «В місто». Вступаючи в літературу, за звичаєм тих часів, обрав собі промовистий псевдонім: Багряний. Того ж 1925 року під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».

 1926 року Іван Багряний вступив до Київського художнього інституту.  Через упереджене ставлення керівництва, отримати диплом йому не вдалося. Навчаючись в КХІ, він виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова») де зближується з Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими. 

 Перша книга поезій Багряного «До меж заказаних» вийшла друком 1929 року і відразу привернула увагу читача.  По-перше, поетичним даром автора, а, по-друге, відчайдушною сміливістю, з якою він нещадно критикував поетів, котрі вихваляють радянську владу і за ордени продають національну честь: «Родившись з крилами, не вчились ви літати, родившись гордими, навчились плазувати». Звичайно, радянська цензура не змогла пройти повз це. Неприємності з владою у І.Багряного     посилюються після спроби опублікувати поему «Аве Марія», під заголовком якої була присвята: «Вічним бунтарям і протестантам, хто родився рабом і хоче бути ним, всім скривдженим і моїй матері крик свого серця присвячую». Поема була заборонена. Така ж участь очікувала і книжку поезій «У поті чола» та написаний прозою роман «Марево». 

 1930 року побачив світ історичний роман у віршах «Скелька». У ньому розповідається про повстання в селі Скелька у ХVIII ст. проти свавілля московських ченців монастиря, що знаходився поряд. Селяни спалили монастир, протестуючи проти національного гноблення.

 1932 року Івана Багряного заарештовують за «політичний самостійницький український ухил в літературі» і засуджують на заслання до Далекого Сходу.

 Далi втеча в Україну та арешт у дорозі, на новий термін 3 роки.

 16 червня 1938 року письменник повторно заарештований. У Харківській в’язниці у нього відкрився туберкульоз, хворого письменника 1940 року звільняють під нагляд. Автобіографічні подробиці про  п'ять років життя − арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на Батьківщину − письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

 Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, згодом передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агiтаційного призначення. Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературу працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів− роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).   

 1945 року письменник емігрував до Німеччини. 1946 Іван Багряний написав брошуру  − програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу  − батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 

 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років  − до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

 На чужині виходить збірка його поезій «Золотий бумеранг», сатирична поема «Антон Біда – герой труда», повість «Огненне коло», твори для українських дітей, яким письменник надавав особливого значення, - «Казка про лелек та Павлика – мандрівника», «Телефон». Готує іншу – «Людина біжить над прірвою», яка була видана вже після смерті письменника. Критики за кордоном схвально відгукувалися на всі його твори. У творчій спадщині Івана Багряного – сотні публіцистичних статей, доповідей, памфлетів.

 Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Західна Німеччина). 

 Іван Багряний є єдиним українським письменником в еміграції, хто мав широке визнанняння своєї творчості. Його «Тигролови» вийшли в США, Канаді та Англії  англійською мовою. З англійського перекладу було зроблено переклад «Тигроловів» на німецьку, голландську та данську мови, і вийшли вони в тих країнах кількома накладами. Роман «Сад Гетсиманський», який вважається критиками  найкращим з його творів, був перекладений на французьку мову і виданий у Парижі.

Премії

  • 1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду .
  • 1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Шевченківську премію за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Вшанування пам'яті

  • 1996 року засновано Фундацію імені Івана Багряного.
  • 1996 року, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, засновано літературну премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів — літературознавець i громадський дiяч Іван Дзюба.

                                                          Іван Багряний 

М о в о  р і д н а!
                  Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, —
Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово — крик любови,
Сміх і радість немовляти —
Неповторне слово “М а т и” —
Про життя найперше слово…

Друге слово — гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлій, —
Звук “В і т ч и з н и” неповторний
І простий, і предковічний…

Ну, а третє слово — “М и л а” —
Буря крози, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна…

Перейшов усі світи я —
Є прекрасних мов багато,
Але п е р ш о ю, як Мати,
Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, р і д н а  м о в о
Мово — пісня колискова.

                                                                          Мова — матері уста.                                                                           

                                                                           Хабаровськ, 1937

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top