• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

80 рокiв вiд дня народження Вацлава Гавела (1936 – 2011), дев'ятого та останнього президентом Чехословаччини (1989–1992), а також першого президентом Чехії (1993–2003), громадського діяча, дисидента, драматурга та есеїста

Полiтика не є мистецто можливого;

полiтика – мистецтво неможливого.

Вацлав Гавел

  В історії кожної держави зустрічаються постаті, так звані моральні авторитети, які своєю громадсько-політичною діяльністю вносять неоцінений вклад в розвиток батьківщини, що стає прикладом для наслідування багатьма поколіннями. Завдяки цим людям можна переконатись, що в такій непростій, навіть не завжди чесній, справі, як політика, слова «честь», «совість», «добропорядність» не втрачають свого глибинного змісту, а навпаки свято сповідуються й є непорушними моральними законами. Таких людей ще називають моральними авторитетами та обличчям нації, завдяки їм країну й її народ поважають у світі, з них беруть приклад.

 Серед таких фігур виділяють Папу Римського Іоана Павла Другого та Вацлава Гавела – екс-президента Чехії.

 Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 року в одній з найвідоміших празьких сімей. Його дід по батьковій лінії побудував знаменитий празький палац Люцерна, найвідоміший в Празі палацовий комплекс у стилі модерн, який був перед Першою світовою війною найбільшим і найсучаснішим архітектурним центром та заснував кінокомпанію Люцернафільм.

 Дядько розвивав кінематографічний напрям сімейного бізнесу: побудував кіностудію Баррандов, відновив і очолив діяльність кінокомпанії Люцернафільм, яка під час війни була практично єдиним виробником чеських фільмів. Дід Гавела по материнській лінії, Гуго Вавречка, був редактором Народної газети, послом в Угорщині та Австрії, в 1938 році обіймав посаду міністра пропаганди. Від нього до Гавела перейшли літературні та дипломатичні таланти.

 Заслугою батька Вацлава було будівництво передмістя Праги Баррандова. Виховуючи свого сина та даючи йому блискучу освіту, батьки з самого раннього дитинства прищепили йому повагу до людей, прагнення до свободи та ліберальних цінностей.

 Уже в ранньому віці Вацлав демонстрував літературні та поетичні здібності і горів бажанням стати письменником.

 У 1947 році Вацлав Гавел закінчив середню школу. Одразу після того його відправили в школу-інтернат в місті Подєбради. А у 1948 році його виключили зі школи, як «противника комуністичного режиму». У 1950 році майбутній президент почав працювати лаборантом в хімічній лабораторії, а також одночасно навчався у вечірній гімназії у Празі. Уже в 15 років він вступив в неформальний гурток, в якому регулярно обговорювалися питання політики, економіки та літератури.

 Потім було навчання на економічному факультетi політехнічного інституту, але через два роки вiн покинув його. Гавел здавав іспити на вступ до Академії кіно та музичного мистецтва, але не пройшов комісію. Надії на вступ до пристойного гуманітарного вузу у нащадка «буржуазного роду» не було.

 У 1955 році Вацлав Гавел поступив у Чеське вище технічне училище за спеціальністю «економіка транспорту». Тодi ж вiн вперше виступив як літературний критик. І швидко став доволі відомим в літературних колах. В 1956 р. Гавел вперше виступив з доповіддю на зборах письменників-початківців, яка до глибини душі вразила слухачів сміливими та лаконічними висловами про свободу творчості, що розцінювалось на той час як виклик тогочасному режимові.

 З 1957 до 1959 року проходив військову службу.

 В 1960 році він почав працювати у театрi Na z?bradl? («На парапеті»). В цьому театрі в грудні 1963 року була поставлена перша п'єса Гавела – «Свята в саду». Прем’єра її була настільки успішною, що на всі наступні вистави квитки розкуповувалися в день їх появи у продажі. Через рік цей спектакль був поставлений в Західному Берліні, в театрі Шиллера. «Свято в саду» до сьогодні залишається найпопулярнішою та найвідомішою п’єсою Гавела, а дотепні вирази з твору стали крилатими.

 У політику майбутнiй президент включився у 1965 році, ставши членом редакції літературно-художнього журналу «Тварж» (Особа), який вирізнявся демократичною спрямованістю, за що й був заборонений комуністичною владою.

 У 1966 році Гавел здобуває омріяну гуманітарну освіту на театральному факультеті в Празькій Академії Мистецтв. Вiн відкрито висловлював свої антикомуністичні настрої і в своїх творах, і під час виступів на з’їздах письменників. В 1966 р. вийшла його книжка «Протоколи», куди ввійшли популярні «Свято в саду», «Повідомлення», «Про діалектичну метафізику», «Анатомія гега» Ця книга викликала шалений резонанс в суспільстві.

 Несподіване вторгнення до Праги військ країн-учасниць Варшавського договору в серпні 1968 р. спричинило надзвичайну активізацію демократичних сил Чехословаччини, які були готові протистояти комуністичній верхівці в боротьбі за свої права та достойний рівень соціального й політичного життя. Цей рух увійшов в історію як «Празька весна», яка, незважаючи на придушення, мала величезне значення для подальшого формування засад чехословацького державотворення.

 Під час подій «Празької весни» Гавел вів активну пропагандистську роботу, а після придушення демократії, закликав людей сприймати радянські танки як природну стихію. Він порівнює радянську російську агресію до урагану чи землетрусу. Після придушення «Празької весни» твори Гавела були заборонені, а п’єси вилучені з репертуарів чеських театрів. Та закордоном починають активно ставити його п’єси. У 1969 році драматург отримав австрійську державну премію з літератури.

 В 1974 р. п’єса «Змовники», в якій автор намагається відобразити свій погляд на стан справ в Чехословаччині, була поставлена в Західній Німеччині (цікавим фактом є те, що на батьківщині автора її змогли побачити тільки в 1992 р.).

 У період з 1970 по 1989 рік Вацлав Гавел був тричі засуджений. У перший раз його заарештували в 1977 році після підписання Хартії 77, що стала маніфестом інтелігенції, яка вимагала дотримання Гельсінського Заключного акту.

 У жовтні 1977 року за звинуваченням у «замаху на інтереси республіки за кордоном» Галева засудили до 14 місяців в’язниці. Востаннє його засудили у січні 1989 року – за покладання вінка до місця самоспалення празького студента в 1968 році. У загальній складності Вацлав Гавел провів у в’язниці близько 5 роков. За мотивами спогадів про в’язничне життя Гавел пише п’єсу «Помилка».

 Восени 1978 року Гавел натхненно працює над філософсько-політичним текстом, який став програмним і найвідомішим серед написаного ним «Сила безсилих». У цьому тексті він пояснює, хто такі дисиденти і що таке дисидентський рух, він говорить про поняття «тоталітарна», та «посттоталітарна» система. Тоталітарними він вважав режими Сталіна та Гітлера, а посттоталітарною системою – комуністичну Чехословаччину, в якій не було відкритих політичних репресій, але при цьому людей змушують жити в брехні. Гавел активно розвиває два поняття, які були популярними у дисидентському середовищі: «життя у правді» і «Другої культури». «Друга культура» – це андеґраундна культура, яка можлива тільки в умовах «Паралельного полісу». «Паралельний поліс» – ще один дуже популярный на той час в дисидентському середовищі термін. В «Паралельному полісі» можна робити те, чого не можна робити в офіційному світі посттоталітарної Чехословаччини, в якій це вважатиметься злочином. До таких дій входив самвидав, Хартія 77, тощо.

 «Силу безсилих» Вацлав Гавел пише і читає для своїх друзів на дачі у Градечку. Цей текст поширюється і згодом виходить за кордоном і виходить у самвидаві.

 З 1989 року починаються бурхливі процеси у Чехословаччині, відбувається «оксамитова революція» і Гавел стає більше політиком, ніж драматургом. Він уже майже не пише п’єс, активно включається в громадське життя, разом з товаришами засновує Громадянський форум.

 29 грудня 1989 після «оксамитової революції» депутатами Федеральних зборів був обраний президентом Чехословаччини, а 5 липня 1990 переобраний на дворічний термін в ході перших вільних виборів. Одним з прикладів, що засвідчує благородність і порядність Гавела вже на посту президента є офіційне публічне вибачення перед судетськими німцями, які після війни були депортовані з території Чехословаччини.

 20 липня 1992 Гавел подав у відставку у зв’язку з дезінтеграцією ЧСФР.

 Заявивши про свій намір балотуватись на пост президента незалежної Чеської Республіки, він проводить зустріч з професорами та студентами Карлова університету і замість очікуваного оголошення положень своєї передвиборної програми веде мову про необхідність відродження моральних цінностей, співіснування в взаємоповазі та взаєморозумінні, підтримання в душах людей впевненості в завтрашньому дні та віри в те, що той день буде щасливим, пробудженню громадянської самосвідомості та політичної культури. Крім того, він постійно підкреслював, що в демократичному суспільстві одна людина не може бути гарантом благополуччя, а тільки спільні зусилля можуть принести позитивний результат. І 26 січня 1993 року його знову заслужено обрали президентом вже незалежної Чеської Республіки.

 Наступні президентські вибори в Чехії в 1998 р. теж принесли перемогу Вацлаву Гавелу. Термін його президентських повноважень закінчився 2 лютого 2003.

 Це був гарний час для створення держави – розпався Радянський союз, зникла загроза агресії з його боку, в цей же час Чехословаччина отримує велику підтримку Заходу. Ці два фактори допомогли Чехословаччині, а згодом Чехії зробити великий сивок вперед. I цьому також сприяла полiтика Вацлава Гавела. Голова російської опозиційної партiї «Яблуко» Григорiй Явлинський сказав про президента Гавела: «Ви доказали, що моральність може бути основою державної полiтики».

 Як правило, таких людей як Вацлав Гавел визнають й вшановують після їх смерті, присвоюючи звання героя, йому ж пощастило бути народним лідером ще за життя.

 Після того як Гавел відійшов від політики, він пише свою останню п’єсу «Відхід». Літературознавці говорять про її біографізм, але в Гавела всі п’єси такі. Це історія старого канцлера, яка дуже перегукується з «Вишневим садом» П.Чехова. За п’єсою було знято фільм, який так і називається «Відхід».

 Вацлав Гавел – автор шістнадцяти п’єс, книг, статей, есе. У червні 2010 року вiн отримав літературну премію імені Франца Кафки.

 Вiн став лауреатом премій різних міжнародних організацій, у тому числі премії ЮНЕСКО в галузі прав людини за 1990 рік. У 1989 році був удостоєний премії німецької премії Квадрига.

 Останні роки життя Вацлав Гавел присвятив себе проблематиці дотримання прав людини у світі та літературній праці. Як співзасновник Фонду Дагмар і Вацлава Гавлових Vize’97 він підтримував багато гуманітарних, медичних та освітніх проектів.

 5 жовтня 2011 Гавел відзначив 75-річний ювілей і отримав численні поздоровлення як від своїх співвітчизників, так і від світових лідерів.

 18 грудня 2011 екс-президент Чехії Вацлав Гавел помер через ускладнення після тривалої хвороби.

 Вшанування памя`тi

  • 2013 Празькому Аеропорту присвоїли ім'я Вацлава Гавела.

  • 2013 за участі Парламентської асамблеї Ради Європи, Бібліотеки Вацлава Гавела та організації Charta 77 Foundation було засновано премію імені Вацлава Гавела з прав людини, першим лауреатом якої став білоруський правозахисник Олесь Бiляцький

  • У листопаді 2009 року Вацлав Гавел став почесним громадянином столиці Словаччини – Братислави. Влада Братислави вирішила таким чином відзначити видатні заслуги Гавела в падінні тоталітарного режиму в Чехословаччині, а також допомогу Словаччини в інтеграції до європейських структур.

  • Чеські режисери разом з акторами Київського театру імені Івана Франка підготували прем’єру п’єси Вацлава Гавела «Санація», що відбулася у вересні цього року.

  • Невдовзі на книжкових полицях мають з’явитися «Сила безсилих», «Листи до Ольги», збірка есе Гавела та п’єси у перекладі Юрія Винничука та Тетяна Окопної, а також книжка друга і директора Бібліотеки Вацлава Гавела Міхаеля Жинтовського, яка розповідає про Гавела політика, про те, яким він був президентом і що зробив для Чехії.

  • Гавел стане першим чеським письменником, повне зібрання творів якого вийде українською мовою.

 Людина повинна заново відкрити в своїй душі глибокий сенс відповідальності перед світом, що означає відповідальність перед чимось вищим, ніж сама людина.

Вацлав Гавел

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top