• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

85 років від дня народження Анатолiя Ігнатовича Приставкіна (1931 - 2008) російського письменника, громадського дiяча

«Поганих народів» не буває.

Бувають лише погані люди»

Анатолiй  Приставкiн

 Анатолій  Приставкін – письменник, більша частина творів якого була видана в радянські часи. Його книги отримали світове визнання- були видані більш ніж в сорока країнах  і перекладені на тридцять мов. Головною ідеєю в його творчості є твердження, що світ не має права на існування, якщо у ньому гинуть діти.

Анатолій Ігнатович Приставкін  народився 17 жовтня 1931 року в місті Люберці Московської області. Під час війни хлопчик залишився сиротою (мати померла від сухот, батько був на фронті). Йому судилася важка доля безпритульного. Він став одним із багатьох дітей, яких війна зробила сиротами. Як і інші хлопчаки, позбавлені батьківського піклування, Анатолий Приставкін   поневірявся по країні, його закидало у найрізноманітніші куточки Батьківщини. Він бував на Уралі, об’їздив все Підмосков’я. І нарешті опинився на Північному Кавказі, куди в останній роки війни були виселені безпритульні. I звiдки в 1944 роцi, за наказом Сталiна,  депортували чеченців.

 У 1952 році він закінчив Московський авіаційний технікум, працював електриком, радистом, приладником. Після демобілізації  з армії  Анатолій Гнатович вирішив отримати літературну освіту і в 1959 році поступив в Лiтературний інститут імені Горького. Будучи студентом, він навчався на поетичному курсі у одного із знаменитих авторів тих років Льва Ошаніна. Викладачі оцінили літературний дар Приставкіна тоді ще, коли він навчався на першому курсі. Однак талант його, як вважали професіонали, полягав не в написаннi віршів, а в  створеннi творів малої прози. Перші оповідання були опубліковані в літературному журналі  «Юнiсть», в 1959 році. Ці твори через роки були переведені на безліч мов. Тема їх – дитячі долі, покалічені війною.

 Справжній літературний успіх прийшов до Анатолія Приставкіна в 1988 році, після публікації повісті, на створення якої пішло майже десять років. «Ночувала хмаринка золота» – твір, який автор почав писати на початку вісімдесятих.  Його поява  викликала великий суспiльний резонанс i   відразу привернула увагу широкого кола читачів. Повість автобіографічна, вона розповідає про сиріт, які пізнали гіркоту життя раніше, ніж навчилися розуміти це життя. Золота хмаринка – це душа дитини, її чистота i назихищенiсть перед жахами вiйни.  «Хмаринка» допомогає читачам  побачити «виворіт» війни, адже кожний рядок повiстi  сповнений трагізму і страшної правди.

 Цей  твір зачіпає тему депортації чеченського народу в 1944 роцi. Адже в ту ж пору з Північного Кавказу злочинною волею Сталіна виганяли в довічне заслання цілі народи.  Корінні жителі, які не знали за собою ніякої провини і просто не розуміли того, що відбувається, відчайдушно чіплялися за дідівську землю, за рідний край. Солдати виконували наказ, впевнені, що карають ворогів Батьківщини. Депортованi чеченцi,  у вiдповiдь зненавиділи російських хлопчаків, які мимоволi опинилися в епiцентрi ворожнечi та ненависті. I в цьому братовбивчому божевіллі закрутило, дітей з Підмосков'я, сиріт та напівсиріт, бідних «звірят» страшної війни.

 Та автор показує, що діти війни виявилися мудрішими дорослих, щедріше душею, далекогляднішим. Головний герой одинадцятирічний Миколка Кузмьониш  незважаючи на пережитий жах не озвірів, а намагався зрозуміти, чому чеченці вбили його брата. Так він, не по дитячому мудро, над цим розмірковував : «Їдуть чеченців вбивати. І того, хто тебе розіп'яв, теж уб'ють. А от якщо б він мені попався, я, знаєш, Сашко, не став би його вбивати. Я тільки в очі подивився б, звір він або людина? Чи є в ньому живого чого? А якщо б я живе побачив, то спитав би його, навіщо він розбійничає? Навіщо всіх довкруги вбиває? Хіба ми йому що зробили? Я б сказав: «Слухай чечен, осліп ти, чи що ? Хіба ти не бачиш, що ми з Сашком проти тебе не воюємо? Нас привезли сюди жити, то ми і живемо, а потім ми б поїхали все одно. А тепер бачиш, як виходить. Ти нас з Сашком вбив, а солдати прийшли, тебе вб'ють ... А ти солдатів станеш вбивати. Хіба не можна зробити, щоб ніхто нікому не заважав, а всі люди були живі, он як ми в колонії поряд живемо».

 Якщо діти могли бути добросердими, мудрими, безкорисливими, то в дорослому світі ці риси людини війна знищувала безжально. Повість «Ночувала хмаринка золота»  - це заклик  автора до Правди, Добра, Справедливості, який повинен почути кожен. «Моя повість, - доповнює автор, - є факт опору безжалісності, нелюдяності». Ось чому Анатолiй Приставкін відчував себе зобов'язаним пред'явити рахунок минулому. Він запитує з тих, хто сліпо виконував накази про виселення чеченців. Приставкін вважав своїм обов'язком вивести таких людей на громадський суд: «Адже якщо ми до кінця не розберемося зі своїм давнім і недавнім минулим, то як же ми будемо виховувати своїх дітей. Неправдиві дорослі не можуть виховувати правдивих дітей».

 У 1988 році повість «Ночувала хмаринка золота»  була відзначена Державною премією СРСР.

 У 1989 році з'явилася повість «Зозуленята», потім виходили інші його твори – «Рязанка» (1991), «Радіостанція` Тамара» (1994), «Долина смертної тіні» (2000), «Золотий кат» (2005). Взагалi Анатолій Приставкін — автор більше 25 художніх і документальних книг.

 У 2008 році, незадовго до смерті, письменник встиг закінчити роман «Король Монпасье Мармелажка Перший». Це, багато в чому автобіографічний твір, був задуманий  ним ще в кінці 1980-х, проте в 1991 рукопис роману пропав з готельного номера  під час народних заворушень у Ризі, коли туди увійшли радянські війська.

 Анатолій Приставкін, крім літературної діяльності, багато займався громадською роботою.  Він був членом Союзу кінематографістів, з 1961 року - членом Союзу письменників СРСР (у 1991—1992 роках співголовою Секретаріату Правління Союзу письменників СРСР). З 1981 року викладав в Літературному інституті, вів семінар прози; був доцентом кафедри літературної майстерності. У 1991 році вiн очолив раду незалежного письменницького руху «Квітень »при Московській письменницькiй організації Спілки письменників РРФСР. У той же час увійшов до керівного комітет міжнародного руху за скасування смертної кари. Був секретарем Спілки письменників РФ, членом Спілки кінематографістів Росії, членом виконкому російського Пен-центру.

 З 1992 року Анатолій Приставкін - Голова Комісії з помилувань при президенті РФ, а з грудня 2001 року - радник президента РФ з питань помилування. За десять років, що проіснувала Комісія з помилування, керована Приставкіним, 57 тисячам ув'язнених був пом'якшений вирок, а майже 13 тисячам смертна кара була замінена довічним ув'язненням.

 За повість «Зозулята» (1989р.) Приставкін отримав Загальнонімецьку національну премію з дитячої літератури. У 2002 році він став лауреатом міжнародної премії імені Олександра Меня - за внесок у розвиток культурної співпраці між Росією і Німеччиною на користь мирного будівництва Європейського дому. Три книги письменника були екранізовані – «Голубка», «Ночувала хмаринка золота», «Вагончик мiй дальнiй».  .

 Помер Анатолiй Iгнатович  Приставкiн 11 липня 2008р.  в Москвi i похований Троєкурiвському цвинтарi.

 В  серпні  2008   в місті  Гудермесі  (Чеченська республіка,  Росія) вулиці було присвоєно ім'я Анатолія Приставкіна.

 «При Сталіні про беззаконня  мовчали, тому що за спробу сказати правду саджали і вбивали. За Брежнєва про Сталіна мовчали, бо не було зацікавленості в гласності і яких-небудь змінах. Є одна-єдина причина, за  якої про механізм сталінщини говорити необхідно, якщо ми хочемо побудувати демократичне, правове, гласне суспільство, ми повинні сказати всю правду про самих себе ".

Анатолiй  Приставкiн

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top