• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

205 років від дня народження М, С. Шашкевича (1811-1843), українського письменника, поета, громадсько-освітнього діяча

Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
Дозволь — в той сумний тин
Най свободоньки сонічко заблисне:
Ти не неволі син!

Маркіян  Шашкевич

 У літературі Маркіян Шашкевич відомий як найпрогресивніший український романтик дошевченківської доби, талановитий поет, патріот і гуманіст. Його по праву називають «будителем української національної свідомості в Галичині» А ще він був першим українцем не тільки Галичини, а й всiєї України тому, що започатковані ним справи давно стали надбанням цілої України. Маркіян Шашкевич за своє коротке 32-річне життя встиг зробити стільки, що йому у Львові нащадки встановили пам’ятник, а премією на його ім`я нагороджують щороку найкращих львівських письменників.

 Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року  в селі Підлісся  на Львівщині в сім`ї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівські та Бережанській гімназіях. Але офіційна традиційна наука не цікавила його.

 Я. Головацький  згадував пізніше: «Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях».  У гімназійний період Маркіян Шашкевич почав писати вірші.   З 1829 року Маркіян навчається у Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу університету. У цей час у житті майбутнього священика сталася справжня драма – за порушення внутрішнього розпорядку  й «вільнодумство»  молодого семінариста виключають із семінарії та університету. Це було важким ударом для сім’ї. Батько зрікається сина…

 У ці роки Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується слов`янських культур, знайомиться з Енеїдою» І.Котляревського, граматикою О. Павловського, зі збіркою  народних пісень М. Максимовича.  Довгих чотири роки Маркіян намагався поновитися в семінарії, щоб закінчити студії. Та, коли нарешті домігся свого, – помирає батько. Маркіян не встигає попрощатися з ним і вимолити прощення. Ця внутрішня трагедія мучитиме його все життя.

 На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, які активно виступили на захист рідної української мови. Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, члени «Руської трійці» своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні «підняти дух народний, просвітити народ», максимально сприяти пробудженню його національної свідомості та гідності.

 Також це була їхня широкомасштабна народознавча діяльність, збирання і популяризація фольклору, створення словника і граматики живої української мови, реформування правопису (заміни етимологічного фонетичним), використання так званого гражданського шрифту замість кириличного, впровадження рідної мови у повсякденний вжиток інтелігенції та в церковні проповіді, виступи проти спроб латинізації українського письменства, утвердження живої розмовної мови як основи літератури, обстоювання її народності, національної своєрідності, високої громадянської місії.

 Перший опублікований вірш Шашкевича «Голос галичан» з`явився у 1835 році. У своїх спогадах Микола Устиянович зазначав, що цей один віршик «зробив цілу переміну на землі Галича, він збудив Русь із глибокого сну». Примірники вірша розійшлись по місту і провінції.

 Наступного року вийшла в Перемишлі польською мовою його полемічна брошура  «Азбука і абецадло». Це була відповідь українського патріота на намагання української шляхти ввести в українську мову й літературу польську абетку.  

 У 1833 році, гуртківці «Руської трійці» підготували перший  український рукописний збірник «Син Русі». Другий збірник – «Зоря» (1834) – уже планувалося видати, але цензура його не пропустила. Матеріали збірника загубилися.  Дещо із «Зорі» потрапило згодом до «Русалки Дністрової», яка  вийшла в 1837 році. Видання було здійснене в обхід цензури. Основну частину тисячного накладу видавець вислав до Львова, де жили автори книги, але тут пакунок перехопила й конфіскувала поліція. Уціліли тільки ті примірники, які потрапили з друкарні  – до Відня, Праги, Москви та інших міст, – усього 200 книг. Першопричина заборони – українська  мова збірника, адже до того в Галичині, на Буковині та Закарпатті книги й газети друкувалися тільки латинською, німецькою, польською та іншими мовами. Іван Франко назвав «Русалку…» «свого часу явищем наскрізь революційним». Ця книга на той час стала подією загальнослов’янського значення.

 Після виходу «Русалки Дністрової» М.Шашкевич, І.Вагилевич і Я.Головацький попали під слідство, їм заборони виїжджати зі Львова. У серпні 1837 року, за велінням «краєвої президії»,  їм оголосили суворі догани, із попередженням, що надалі за подібний вчинок можуть лишитися духовного стану. Гурток «Руська Трійця» фактично розпався.

 Наслідками існування «Руської трійці» було те, що після скасування у 1848 році панщини у Львові утворилася перша українська культурно-політична організація «Руська Рада». Всі члени цієї організації одноголосно вирішили, що їхньою мовою буде та, якою почав писати в Галичині Маркіян Шашкевич. У 1893 році після перепоховання Маркіяна Шашкевича, австрійська влада видала розпорядження, що в школі повинні вчити писати лише фонетикою. Це була по сутi  данина праці і пам'яті Маркіяна Шашкевича.    

 У літературі визначився Маркіян Шашкевич як поет-новатор, творам якого притаманні чітко виражені національні мотиви, любов до рідного краю, м’які, ніжні ліричні тони, нескладна символіка («Слово до чтителей руського язика», «Підлісся», «Руська мати нас родила», «Відкинь той камінь», «Розпука», «Туга», «Туга за милою», «Лиха доля», «Безрідний», «Думка», «Син любимому отцю», «Побратимові»). Перлиною ліричної поезії стала йогов «Веснівка». Серед творів поета - балади («Погоня»), перші в українській літературі сонети («До...», «Сумрак вечірній»). 

 Постать Богдана Хмельницького особливо захоплювала поета. У творах на історичну тематику Маркіян Шашкевич поетизував героїчне минуле народу, його давні державницькі традиції («Згадка», «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», «О Наливайку», «Хмельницького обступлення Львова», «Споминайте, браття милі»). Поетична спадщина Шашкевича  відносно невелика, але високо оцінена І. Франком та іншими дослідниками.

 Спробував М. Шашкевич свої сили і в художній прозі. У «Русалці Дністровій» він опублікував романтичне оповідання «Олена», яке автор назвав казкою. Цей єдиний прозовий твір Шашкевича відзначається соціальною гостротою і виразним антикріпосницьким спрямуванням. Оповіданням «Олена» вiн поклав початок опришківській темі в українській літературі.

 Посмертно Я. Головацький видав його «Читанку» для малих дітей (1850 р.), яка з успіхом використовувалась в початкових школах Галичини.

 Маркіян Шашкевич був одним із перших перекладачів українською мовою «Слова о полку Ігоревім», автором перекладів із сербської, чеської, польської, грецької, латинської, німецької мов.

 Багато зробив М.Шашкевич як фольклорист, причому не тільки як записувач, але й як організатор збирання і вивчення народної творчості. Пісні у його записах друкувалися в «Русалці Дністровій» та в різних пізніших виданнях, а окремо вийшли у 1973 році.

 Останні роки М.Шашкевича були особливо безрадісними. Влада подбала, щоб неблагонадійному священикові діставалися найбідніші парафії. За неповних п’ять літ вiн змушений був зі сім’єю тричі переселятися. Вмирає молодший син поета Святослав. Тяжкі переживання сприяли загостренню туберкульозу Шашкевича, на який він захворів ще в семінарії.  Починається напружена боротьба поета з хворобою. Весною того ж року він остаточно втратив зір і слух і 7 червня 1843 року помер. Поховали М.Шашкевича спочатку в Новосілках. Через 50 років прах поета урочисто перенесено до Львова на Личаківське кладовище. Церемонія стала справжньою демонстрацією українства в тодішній Австро-Угорській імперії.

 На 100 - рiччя народження письменника відбулася ще одна пам’ятна подія – спорудження на Білій горі, поблизу Підлісся, величного пам’ятника у вигляді хреста. 1959 р. у Підлiссі відкрито літературно-меморіальний музей, а 1962 р. там таки поставлено бронзове погруддя Шашкевича. У Вінніпезі (Канада) засновано Інститут Маркіяна Шашкевича (1961 р.), який з 1963 р. видає збірку «Шашкевичіяна» (до 1985 р. — 39 чч.) та «Бібліотеку Шашкевичіяни». Там таки поставлено бронзове погруддя Шашкевича і його ім'ям названо місцевий парк. У 2003 р. ім’я Шашкевича присвоєно Бродівському педагогічному коледжу.

 У літопис національного відродження на західних землях України середини XIX ст. золотими літерами вписане ім’я визначного письменника і громадсько-культурного діяча  Маркіяна Шашкевича. До нього ніхто з письменників нової української літератури не розцінював слова як політичну зброю.

 З нагоди 100-річчя від дня його смерті  митрополит Андрей Шептицький, зазначав, що він є «нашою славою», «великим апостолом», «чоловіком від Бога посланим, велетнем, що сам ішов вперед і провадив вперед весь нарід і збирати його буде біля неї (могили); велика ідея, що перед роками була могучим товчком цілого нашого відродження, а десь є для нас і навіки стане криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного й народного життя і все відсвіжує зелень надії на будуче…».

                   Маркiян Шашкевич

ВІРНА

Зашуміла дубровонька, листом зашуміла,
Затужила дівчинонька, серцем затужила.
Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий,
Бо із війни за три роки не вертає милий.
На могилі, верховині милого спращала,
Біле личко цілувала, слізьми проводжала.
«Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати,
До твоєї соколеньком я прилечу хати.
Не плач, не плач, голубонько, не плач, не журися,
Подай ручку біленькую, додому вернися».
Вдарив коник у копита, задзвонив станлями,
Лишилася сиротонька з журними гадками.
Вдарив коник у копита, на вітр пустив гриву,
За лісами, за горами лишив чорнобриву.
Край дуброви на горбочку сипана могила,
Там дівчина із зорями щодень виходила.
Виходила із зорями, стояла до ночі,
Свої чорні за миленьким видивила очі.
Ой ходила, ой бродила зимами, літами,
Витоптала биту стежку білими ногами 

Shashkevich (5)
Shashkevich (1)
Shashkevich (2)
Shashkevich (3)
Shashkevich (4)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top