• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

80 років від дня народження Миколи Степановича Вінграновського (1936-2004), українського поета, письменника, режисера, актора, сценариста, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1984)

 Щасливий той, хто, і зазнавши мук,

Життя прожив прозоро і натхненно.

Щасливий той, хто серця світлий звук

Проніс в трагедіях епохи недаремно.

Тепер з людьми дорогу простеляю —

Щасливий день мій, бо я серцем знаю,

В який народ мій перший плід впаде!

Микола Вінграновський

 Без Миколи Вінграновського не можна уявити українську літературу та кiнематограф другої половини ХХ століття. Це про нього Борис Олiйник сказав: «Такої могутньої постатi в сучаснiй українськiй культурi немає». Адже недаремно легендарний Олександр Довженко виокремив його з-помiж цiлого курсу студентiв Київського інституту театрального мистецтва. I все, що створюватиме далi Вінграновський, відповідатиме гуманістичній тезі свого видатного учителя: «…Митці покликані народом для того, аби показувати сві¬тові насамперед, що життя прекрасне, що саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».

 Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. в селі Богополі на Миколаївщині, в селянській сім'ї. Цей рік дав українській літературі цілу плеяду видатних творців, яких пізніше назвали поколінням шістдесятників. В мiстi Первомайську він здобув середню освіту.

 Вступив на акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять Вінграновського прослухав Олександр Довженко, який набирав власний курс у кіноакадемії в Москві і забрав його навчатися у ВДІКу. Однокурсниками Вінграновського були відомі кінодіячi - Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко. Через рік учителя не стало. Вiн присвятить йому кілька своїх поезій. Ще студентом вiн зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

 До Києва дипломований кінорежисер повернувся знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». За час роботи на кіностудії О. Довженка Миколі Вінграновському вдалося відзняти 6 художніх та 8 документальних фільмів. Серед них: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

 Перші вірші Миколи Вінграновського побачили світ у 1957 р. в журналі «Дніпро», чотири поезії було опубліковано в 1958 р. в «Жовтні», але справжній розголос принесла добірка віршів «З книги першої, ще не виданої», яка з'явилася в «Літературній газеті» 7 квітня 1961 р. Не часто трапляється, щоб перші газетні публікації віршів викликали такі гарячі відгуки та полеміку, як це сталося з Вінграновським. Багато читачів вітали їхню появу, влада ж зустріла новаторство негативно, звинувачуючи молодого поета в абстракціонізмі та сюрреалізмі.

 Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. Ця книга стала одним з головних побудників гарячих дискусiй навколо нової української поетичної генерації. Деякi iз критикiв говорили, що не потрібно видiляти їх в «якесь незвичайне явище» в літературі. Та історія потвердила, що «незвичайне явище» було, і полягало воно у тому, що покоління шiстдесятникiв у літературі заявило про своє право мислити й творити на власний розсуд. На захист Вінграновського виступив Максим Рильський, відзначивши обдарованість автора та виняткову національну виразність його лірики. За словами акдемiка Івана Дзюби, ця книжка, «вразила й багатьох окрилила своєю незвичайністю — масштабністю поетичної думки й бентежною силою уяви; діапазоном голосу, що вміщав у собі і громадянську патетику, і благородний сарказм, і щемливу ніжність; самостійністю громадянської позиції, тією гідністю і суверенністю, з якими говорилося про болі народу, проблеми доби, суперечності історії. Космос, людство, земля, народ, доба, Україна — ось який масштаб узяла поетична мова Вінграновського, ось у яких вимірах жив його ліричний герой».

 1967 р. вийшла друком друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 — «На срібнім березі». У 1982 р. побачила світ збірка «Київ», у 1984 «Губами теплими і оком золотим», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба. Далi прийшли до читача: «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійманих тобою днів» (1993), «Любове, не прощавай!» (1996). На вірші автора написано багато пісень, в тому числі — у бардівському жанрі.

 Микола Вінграновський — автор прозових творів: «Світ без війни» (1958), «Президент» (1960), «Гусенятко» (1978), «Літо на Десні» (1983), «Низенько пов’язана» (1985), «В глибині дощів» (1985), «П’ять повістей» (1987), «Чотирнадцять столиць України» (1996), «Манюня» (2003). Великим звершенням Вінграновського став історичний роман «Северин Наливайко» (1996), який за всіма підставами можна визнати явищем сучасної української літератури. Роман «Северин Наливайко» це не повернення до історії народу, а повернення йому майбутнього. Адже як сказав Михайло Грушевський: «Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою».

 У дитячу літературу Микола Вінграновський прийшов на початку шістдесятих років, коли в журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко» (1971). Вірші та прозові твори письменника для дітей виходили у збірках: «Мак» (1973), «Первінка» (1977), «Сіроманець» (1977), «Кінь на вечірній зорі» (1987), «У неквапи білі лапи» (1989), «Северин Наливайко» (1996), «Козак Петро Мамарига» (2001), «Іде кіт через лід» (2003). Твори для дітей Вінграновського мають виразне пізнавальне начало. Вони формують у дітей уявлення про основні цінності українського народу, дають відомості про світ і ті процеси, які в ньому відбуваються, виховують шанобливе ставлення до природи та сприяють усвідомленню справжніх радощів гідного життя. Герої Вінграновського власним прикладом виховують у своїх ровесників гостинність, сумлінність до навчання, прагнення допомогти іншим.

 У 1984 роцi за збірки творів для дітей «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979), «Ластівко біля вікна» (1981), «На добраніч» (1983) Микола Вінграновський став Лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка.

 Творчість Миколи Вінграновського різноманітна та дуже цікава. Поет, письменник, кiнорежисер вражає своєю цікавістю до життя... Його тонка духовна творча мелодія була відповіддю генiального митця цiй епосі. Проблеми щодення, земні печалі і радості — все проходить, «минає все у плині дорогому», «і ми поїдемо і щезнемо без сліду...» — не минає тільки сотворене у Красі. I він натхненно творив свою другу, божественну та красиву дійсність дарованим йому від народу словом, видобував з цього слова поколіннями накопичену енергію. Митець допогає кожному глянути на Красу цього світу, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі, живеш тут і тут будуть жити твої нащадки.

 Помер Микола Степанович Вінграновський 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі.

 За висловом письменника, літературного критика Тараса Салиги, поезія митця «…звучить як метафора, в якій уособлюється все найкраще, найсвітліше і найдобірніше, що вродилося на ниві красного письменства від початку шістдесятих років до сього часу».

Поет Валерій Бойченко писав: «Вінграновський – це висота. Чарівник слова, великий талант».

 «Вінграновський входив у поезію з гордою поставою, сильним голосом і «сто думною думою» про народ, про добу, про життя… Творчість його вже всіма визнана як одна із окрас нашої літератури, найяскравіших її здобутків» - написав літературознавець Іван Дзюба.

 Сьогодні творчість Миколи Вінграновського всіма визнана як одна з вершин нашої національної літератури, один з її найяскравіших здобутків. Вона відзначена Державною премією України імені Тараса Шевченка, літературною премією «Благовіст», премією Фундації Антоновичів (США) та премією імені В. Вернадського.

Микола Вінграновський

Золотi ворота

Совість моя! Говорити хочу!
В цю вересневу дозрілу ніч
Хочу від тебе я віч-на-віч
Вислухать тиху розмову пророчу.
Може, даремно не знаєш ти,
Як мені в долю тебе нести,
Як мені в світі з тобою жити,
Кров'ю живою тебе поїти.
Крізь посивілу міщанську слизь
Ти мені кажеш: вперед дивись!
Тільки величним хай серце вирує —
Час на красу і на людськість працює.
Підлість, шахрайство і грубість безчесна,

Різна убогість, душевна й тілесна, —
Все розлетиться! Пора їх остання!
Лишиться ревність, любов і страждання.
Силу знайди, щоб збороть своє “я”.
Ти — це земля, це Вітчизна твоя.

Що ти в собі можеш нині знайти,
Щоб освітити тривожні світи?
Ні! Ти бери в своє серце світи —
Ними із серця для них же світи!
Совість моя! Знаю — день мій новий.
Совість моя!. Не забудь — я живий!

Ти мене знаєш — тебе серед ночі
Віддав би за любі коліна дівочі,
Віддав би за те, що вона мене любить,
І так, як не можуть любити люди:
Мужчину кохає і чоловіка,
І незалежно від часу і віку…
А ти мені кажеш одне: неси !

Неси мене днем і вночі до краси!
Не покидай в тишину і грозовість,
Стверджуй мене, бо я твоя совість.
Навіть тоді, як людина згорить,
Совість людини продовжує жить. 

 Пропонуємо ознайомитись!

«Людина я – і день такий новий, обов’язок святий мій наближати»

(до 80 - річчя від дня народження М.С. Вінграновського (1936–2004), режисера, актора, сценариста, поета) - полички ювілярів в читальному залі ЗБIЦ

Vingranovskiy (1)
Vingranovskiy (2)
Vingranovskiy (3)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top