• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

95 років від дня народження Дмитра Олексійовича Міщенка (1921 - 2016), українського прозаїка, лауреата Шевченківської премії (1993)

«Життєві принципи Дмитра Міщенка – стояти на охороні правди і краси, почувати себе відповідальним за все, що діється на світі, пам’ятати: честь і совість кожного – у тісному зв’язку з честю роду, а честь і совість роду – із честю і совістю народу»-

Академік Петро Кононенко

 Його творчість без перебільшення, є одним з найкращих здобутків української літератури другої половини XX століття. Дмитро Міщенко з тих письменників, чия доля - то доля його народу в XX столітті. Вiн створив цілу бібліотеку – шість збірок оповідань, дванадцять романів, дванадцять повістей, які не раз перевидавалися. За збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991)  удостоєний Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1993).

 Дмитро Олексійович Міщенко народився 18 листопада 1921 року в селянській родині. Дитинство і юність минули в с. Степанівка Перша, тепер Приазовського району Запорізької області. Малий Дмитрик залишився без батька в два роки. На руках у його мами було п’ятеро малолiтнiх дітей. З гірким щемом, уже з відстані років, напише про той час прозаїк у повісті «Хліб наш насущний», що вийде в 1991 році і буде номінована на Шевченківську премію. Але лише номінована...

 Після закінчення середньої школи 1941 р. був зарахований студентом Дніпропетровського університету, та замість навчання у вищому навчальному закладі змушений був йти на війну. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги.

 З 1946-го до 1951 роки навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, а з 1951-го до 1954 р. – в аспірантурі того ж університету. Захищає кандидатську дисертацію «Розвиток реалізму в творчості М.Коцюбинського» (1954). Та, попри наукову роботу, пише художні твори. Кандидат філологічних наук. Член Національної Спілки письменників України (з 1956).

 Дмитро Міщенко був на видавничій роботі, зокрема 1956—1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964—1973 — головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 — «Український письменник»).

 Перші друковані твори Д. Міщенка прийшли до читача в 1949 р., а перша збірка оповідань «Сини моря»  1955-го.  В 1959-му побачив свiт історичний роман «Сіверяни». Критика прихильно відгукнулася про збірку оповідань «Сини моря», та ще прихильніше — про роман «Сіверяни». Це спонукало  письменника й надалі працювати в художньому освоєнні історичного минулого, але обставини не посприяли здійсненню тих намірів. Орієнтація тодішньої літературної громадськості на сучасність і тільки на сучасність не могла не позначитись на подальших творчих пошуках письменника.

 Якийсь час Дмитро Міщенко працює в жанрі оповідання ( збірки «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники»). Лише згодом у його доробку з'являються повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя».  1963 р. з’являється роман «Чому не сходяться дороги», 1967 р. – «Вітри приносять грозу». Останнй роман про щоденні будні школи-інтернату, про проблеми  виховання молодого покоління, «важких підлітків».

 Тоді ж публікується на сторінках журналу «Вітчизна» і повість «Батальйон необмундированих», яка набула  широкого розголосу, а пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Д. Міщенка Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка.

 Тема війни — особлива у творчості Дмитра Олексійовича тому, що правду вiйни вiн винiс iз своїх життєвих «окопiв Сталiнграду», переживши  жорстокi фронтовi поневiряння, втривши багато бойових побратимiв.  Ця повість, написана в часи ще Хрущова, донесла до читачiв художню правду про жителів сіл Південної України, котрих кинули в бій зі словами: «Зброю добудете в бою». І, неозброєні, необмундировані сільські хлопці та дядьки форсували Дніпро, закріпилися на плацдармі, героїчно відбивали атаки, а потім викликали вогонь на себе. І коли було взято правий берег, не знайшли навіть списків батальйону - з чотирьохсот залишилось дванадцять чоловік.

 Не залишилися поза увагою читачів і романи «Найвищий закон» та «Честь роду» про торжество людського і людяного в умовах війни i перших повоєнних літ. Повісті «Особисто відповідальний», «Батальйон не обмундированих», роман «Найвищий закон» були відзначені літературною премією ім. О. Фадєєва.

 У 80-х роках письменник знову повертається до художнього освоєння історичного минулого свого народу. У 1983-1987 рр. виходить у світ його знакова трилогія – романи «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», котрій немає аналогів у тогочаснiй літературі. У своїх творах Дмитро Міщенко прагнув розкрити внутрішні закономірності історичного процесу, спільні для всього слов’янського світу. Він простежив передумови соціально-економічного й політичного розвитку, якi вели до створення держави східних слов’ян – Київської Русі. Цi твори письменника органічно поєднують  історичнi джерела  та художню інтерпретацію етнографічних та культуро-історичних документальних матеріалів з авторською вигадкою, елементами пригодницьких романів, любовною романтикою.

 Далi прийшли до читача: 1990-го – «Полювання на жар-птицю», 1993-го – «Бунтівний князь», 1997-го – «Згубні вітри над оазою» (журнальний варіант – між «Сціллою і Харибдою»), «Не полишу тебе самотньою», в журналах друкуються повісті «Sic volo ceasar», «Відлуння Лисої гори», історичні повісті «Останній подвиг невольника», «Дике поле», роман «І станеш ти шукать її сліди».

 В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.

 Проза Дмитра Міщенка відзначається історичною детальністю і достовірністю, що, проте, не знижує художньої вартості творів, не перетворює в документальну літературу. Письменник виявив себе великим знавцем не лише історії, а й психології. Змальовані ним образи правителів характеризуються реалістичністю. Він вдало зміг розділити  в одних людину і державця, а в інших, навпаки, показати цю єдність. Ввівши до роману велику кількість внутрішніх монологів героїв, автор зробив історичний роман почасти ще й психологічним.

 Як написала дослідник О.Заболотня: «Наскрізь пронизані гуманістичними ідеалами, твори Д.Міщенка вчать добру, любові до рідної землі, в них об’ємно і колоритно відтворено історичне минуле слов’ян, дано по суті народну оцінку як історичним подіям, так і окремим історичним постатям. Саме тому романи «Сіверяни», «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата» сприймаються як частина нашої спільної пам’яті про витоки історії давніх слов’ян».

 4 квiтня цього  року перестало битися серце Дмитра  Олексійовича Міщенка, один із найстаріших сучасних українських письменників.

 Відомий критик і літературознавець Леонід Коваленко в одному з листів писав Дмитрові Міщенку: «Вірю непохитно у Твою мистецьку і людську обдарованість, завжди радію Твоїй чесності, мужності, чисто народній делікатності, доброті, Твоїм книгам, яким може позаздрити багато хто з наших саморобних класиків».

 «…Літ п’ятнадцять чи й більше тому виступали ми з Міщенком перед школярами. І впала мені в око його совісність, фундаментальність, його бажання докопатися до всього самому… А ще скромність, істинний письменник. Я читав і насолоджувався, читав і радів, що маємо такого Дмитра Міщенка» - згадував письменник Станіслав Тельнюк.

 Письменник Віктор Міняйло  зазначив у листі до Дмитра  Олексійовича: «Дорогий мій думаючий блискучою «Синьоокою Тивер’ю». Думаю, не помилюся, коли скажу, що це не тільки твоя вершина, а й класика української літератури. Принаймні з української історичної муже! Ну й приголомшив же ти мене своєю чарівною, мудрою і прози (та й у Росії) я не читав чогось подібного, як «Людолови» Зинаїди Тулуб (а це твір геніальний) та твоєї «Тивері». І уяви собі, «Тивер» видається мені поетичнішою, «незапрограмованою». Ходжу, як у чарівному сні. Щемить душа і радість лоскоче серце – через диво і злет високої душі людської. І дав же Бог тобі талант отак розтривожувати й підносити людські душі!.. Блискуче розроблений сюжет (як для іншого, його вистачило б на дві-три книги), відсутність будь-якої фальші (а хотів я, он як хотів спіймати тебе на гарячому), атмосфера натхненної, а не вимученої поетичності, правда усіх без винятку характерів роблять твій роман на голову вище від усього, написаного нашими заздрісними хохлами».

 Окремі  твори Дмитра  Олексійовича Міщенка перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами.

1 (1)
1 (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top