• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

135 років від дня народження Стефана Цвейга (1881-1942), австрійського письменника

Хто  одного разу знайшов самого себе, той вже нічого на цьому світі не може втратити.

І хто одного разу вiдчув людину в собі, той розуміє всіх людей.

Стефан Цвейг

 Стефан Цвейг належав до того покоління європейських письменників, літературна популярність яких почалася разом з XX століттям. Цвейг рано почав бачити в літературі своє справжнє і єдине покликання. Сорок років тривала активна літературна діяльність цього австрійського письменника.

Стефан Цвейг народився 28 листопада  1881 у Відні в багатій єврейській родині, власника текстильної мануфактури. Про своє дитинство розповідав мало, бо вважав його «типовим для людей свого кола». Здобувши освіту в гімназії, Стефан в 1900 р. стає студентом Віденського університету, де на філологічному факультеті поглиблено вивчає германістику і романістику.

 Першу збірку своїх віршів «Срібні струни» (1901) молодий автор опублікував ще під час навчання на власні кошти. Цвейг ризикнув послати перший збірник віршів своєму кумиру — великому австрійському поетові Райнеру Марії Рільке. Той надіслав у відповідь свою книжку. Так зав'язалася дружба, яка тривала до самої смерті Рільке. У ці ж роки почалася і літературно-критична діяльність: берлінські та віденські журнали друкували статті молодого Цвейга. Після закінчення університету та отримання докторського ступеня в 1904 роцi  Цвейг опублікував збірку новел «Любов Еріки Евальд». Молодий Цвейг багато перекладає, в його перекладацькiй діяльності проявляються риси, які згодом будуть відзначені усіма біографами письменника: живий інтерес до культури різних країн і народів і невтомна працьовитість.

 Закінчивши Віденський університет, Цвейг вирушає до Лондона, Парижа (1905), подорожує Італією та Іспанією (1906), відвідує Індію, Індокитай, США, Кубу, Панаму (1912). Під час Першої світової війни Цвейг був службовцем архіву Міністерства оборони, мав доступ до документів і не без впливу доброго друга, великого французького письменника Ромен Роллана перетворився в пацифіста, складав статті, п’єси, новели антивоєнної спрямованості. Самого Роллана він назвав «совістю Європи». У ці ж роки він створив ряд есе, головними героями яких були вiдомi  письменники М. Пруст, Т. Манн, М. Горький та іншi.    

 Останні роки Першої світової війни Цвейг мешкав у Швейцарії (1917—1918), а після війни оселився поблизу Зальцбурга. Протягом 1920-1928 рр. виходять біографії відомих людей, об’єднані назвою «Будівельники світу» (Бальзак, Достоєвський, Ніцше, Стендаль і іншi).  Стефан Цвейг любив не тільки покопатися в біографіях знаменитостей, але і вивернути їх навиворіт. Письменник вважав, що в  історичних романах не гріх домислювати історичний факт силою творчої фантазії. Де бракувало документів, там починала працювати уява письменника. Натомість Цвейґ завжди віртуозно поводився з документами, виявляючи у будь-якому листі чи мемуарах очевидця психологічне підґрунтя.

 Паралельно С. Цвейг займався новелами, і твори саме цього жанру перетворили його в популярного письменника не тільки у себе в країні і на континенті, а й в усьому світі. Новели Цвейґа вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують замислитися над колізіями людських доль. Письменник невтомно переконує читача у тому, що людське серце надто беззахисне, що пристрасть штовхає люпину не лише на подвиги, а й на злочини. Цвейг є автором багатьох новел, серед яких найвідоміші – «Лист незнайомки», «24 години з життя жінки», «У присмерку», «Вкрадені рукописи», «Примус».

 Цвейґ нерідко писав на межі документалістики та мистецтва, створивши захопливі біографічні розповіді. Цi твори також користувалися неабияким успіхом. Особливо це стосувалося написаних в 1934 р «Тріумфу і трагедії Еразма Роттердамського» і виданої в 1935 р. «Марії Стюарт». У своїй творчості Цвейг невтомно досліджував психологію і дух людини, вимірюючи глибини і прірви душі. Цвейга-історика цікавили зоряні години людства і «фатальні миті», герої і лиходії, але при цьому він завжди залишався м'яким моралістом, найтоншим психологом. Він умів захопити читача з першої сторінки і не відпускати до кінця, водячи стежками людських доль.

 У жанрі роману письменник пробував сили лише двічі, оскільки розумів, що його покликанням є новели, а спроби написати масштабне полотно обертаються невдачею. З-під його пера вийшли тільки «Нетерпіння серця» і залишився незавершеним «Шалені перетворення», який опублікували через чотири десятки років після смерті автора.

 У 20—30-х pp. у багатьох західних письменників посилився інтерес до СРСР. Вони вбачали у країні Рад єдину реальну силу, здатну протистояти фашизму. Цей інтерес не оминув i Цвейґа. Вiн відвідав СРСР у 1928 p., прибувши на cвяткування сторіччя від дня народження Л. Толстого. Загалом же, його тодішнє ставлення до СРСР можна охарактеризувати як доброзичливо-критичну цікавість. Проте з  часом доброзичливість почала зникати, а скептицизм зростав. Цвейґ не міг зрозуміти і погодитися з обожненням вождя. Він категорично не приймав ідеї диктатури пролетаріату, яка узаконювала будь-які акти насильства і терору.  Ось чому таким  настроєм пронизана його остання книга мемуарів «Вчорашній світ»: вчорашній світ загинув, а в сучасному світі письменник скрізь почував себе чужинцем.

 Останні роки життя Цвейґа сповнені поневірянь. У 1935 р. письменник переїжджає в Лондон, але і в столиці Великобританії не відчуває себе в цілковитій безпеці, тому залишає континент і в 1940 р. опиняється в Латинській Америці. У 1941 р. він тимчасово переїхав до США, проте потім повернувся до Бразилії, де влаштувався в невеликому місті Петрополіс.

 Літературна діяльність триває, Цвейг друкує літературну критику, есе, збірник промов, спогади, художні твори, проте його душевний стан дуже далекий від спокою. В уяві він малював картину перемоги гітлерівських військ і загибель Європи, і це приводило письменника у відчай, він занурився в найсильнішу депресію. Перебуваючи в іншій частині світу, він не мав можливості спілкуватися з друзями, відчував гостре почуття самотності, хоча жив в Петрополісі з дружиною.

 22 лютого 1942 р. Стефан Цвейг і його дружина прийняли величезну дозу снодійного і добровільно пішли з життя. Перед смертю подружжя написало 18 листів, зокрема і бразильському уряду із подякою за гостинність. «Я вітаю всіх своїх друзів, — писав Цвейґ. — Нехай вони побачать світанкову зорю після довгої ночі! А я надто нетерплячий і йду раніше від них». 

 Про цей трагічний епізод у своєму романі «Тіні в раю» написав Е. М. Ремарк: «Якби того вечора в Бразилії, коли Стефан Цвейґ і його дружина скоїли самогубство, вони могли щиро поговорити із ким-небудь бодай по телефону, то нещастя, можливо, не сталось би. Але Цвейґ опинився на чужині серед чужих людей». Проте смерть письменника була не просто наслідком відчаю. Стефан Цвейґ покинув цей світ, бо категорично не приймав його, почувався у ньому зайвим.

 Понад 10 творів письменника були екранізовані.

Cveyg (1)
Cveyg (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top