• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

140 років від дня народження Спиридона Феодосiйовича Черкасенка (1876 – 1940), українського письменника, поета, драматурга, громадського і культурного діяча

       Я — вгорі, я на дзвіниці!
        Я—на варті. — стережу!
       Серце маю я із криці,
       Як ударю — розбужу.

Спиридон Черкасенко

 Помітним явищем в  українськiй культурi початку ХХ ст. стала творчість письменника, поета, драматурга, журналiста, публіциста, педагога, громадського і культурного діяча першої половини ХХ століття на теренах України і Європи - Спиридона Черкасенка.

 Його літературна спадщина нараховує понад 30 збірок поезій, оповідань, драм, романів, а також чимало літературно-критичних статей, наукових розвідок, фейлетонів тощо. Блискучий лірик, поет української весни й осені, співець весняних ранків і літніх ночей,  творець ніжних акварельних малюнків. Вся поезія його мелодійна й пісенна. Багато його віршів стали народними піснями i не сходили з репертуарів українських співаків та хорових капелл.  На слова поета писали музику К.Стеценко, Я. Ярославенко, М. Гайворонський, Я. Батюк та інші українські композитори.  

 Талановитий  драматург, чиї п’єси ставилися на сценах Києва, Харкова, Катеринослава. У трудових школах діти вчились за складеною ним читанкою. Ім'я народного вчителя та письменника Спиридона Черкасенка в радянські часи було викреслено з літературного життя й заборонено на території України від початку 1920-х років. Тодiшня влада зараховала його, як і багатьох інших відомих письменників, до ворогів, якi не сприйняли нової диктатурної  влади. Творчість  лiтератора повернулася до читачiв тільки після проголошення незалежності України.

 Спиридон Феодосiйович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг Херсонської губернії (нині Миколаївська область) у селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію, з 1895 року працював учителем народних шкіл Катеринославщини та Донеччини. Навчався в російськомовній семінарії, тому перші його вірші були російською мовою. Але українська мова захопила його після прочитання «Кобзаря» Т.Шевченка та «Збір­ника поезій» М. Чернявського. Двох книг вистачило, аби серце українського се­лянського сина почало знову битися ритмом його наро­ду.

 Перша поетична збірка Спиридона Черкасенка носила назву «Хвилини» (1909). Вона засвідчила, як автор шукає власні шляхи, задля поетичного відтворення довколишнього світу. Поетичною родзинкою стала його лірика, у вигляді музично «озвучених» замальовок: «Симфонія ночі», «Серенади», «Романси», «Тихої ночі».

 З 1910 року письменник переїздить до Києва, працює в газеті «Рада», в редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа», а пізніше — в журналі «Дзвін». Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, колишній учитель пішов працювати в  театр М. Садовського, де займав різні адміністративні посади, допомагав головному режисеру організовувати українське театральне життя в Києві.

 У 1917 – 1918 роках Черкасенко укладає читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», «Граматка»,»Найпотрібніші правила правопису»).  1919 року поет виїздить до Австрії і Чехословаччини вивчати стан народної освіти і замовляти для української школи підручники.

 З 1923 року по 1929 рік проживав в Закарпатті. Деякий час працював в Ужгороді в місцевому театрі разом з Миколою Садовським. В цей час разом з Марійкою Підгірянкою він брався видавати й упорядковувати популярні журнали для шкільної молоді: «Пчілку», «Віночок», «Наш рідний край»; був постійним дописувачем багатьох періодичних видань краю, активно трудився в закарпатському Пласті – він писав для пластунів статті, оповідання, п’єси і навіть пісні. Серед них славнозвісний гімн закарпатських пластунів: «Гей, пластуни! Гей, юнаки!..» та кілька пластунських п’єс: «Вечірній гість», «Лісові чари» та iншi. Ці п'єси будувалися на матеріалі учнівського життя із залученням казкового елементу, мали виховне спря­мування, вчили дітей любити природу, допомагати бід­ним і слабким, бути добрими, кмітливими, загартову­вати своє здоров'я, — розробляли, отже, комплекс ви­ховних засобів для шкільної дітвори. Написані добір­ною українською мовою, вони мали велике значення для утвердження української літературної мови на За­карпатті.

 Спиридону Черкасенку  пропонували повернутися до радянської України, за умови публічної відмови від своїх ідейних та світоглядних позицій – так званого каяття. Непохитний у своїх поглядах та переконаннях, Черкасенко змушений був у 1929 році під тиском влади покинути Ужгород і ви?хати до Праги, де  вiн i прожив до кінця свого життя. Одержавши в березні 1939 року звістку про загибель єдиного сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів.

 Помер Спиридон Феодосiйович Черкасенко у Празі 8 лютого 1940 року, його поховали на Ольшанах, передмісті Праги. Поруч нього — могили відомих культурних діячів і поетів-емігрантів, зокрема, О. Олеся, С. Русової, В. Немировича-Данченка. За переказами, смерть Черкасенка символічна і несподівана – за робочим столом із пером у руці, над останнім твором.

Підсумком поетичної творчості Спиридона Черкасенка стали його «Твори», які він видав у Відні 1920—1921 роках під псевдонімом «Петро Стах». Ці «Твори» склали три томи оригінальної лірики. Більшість цих творів носили патріотичну спрямованість.

 З початку своєї літературної діяльності Спиридон Черкасенко працював і в жанрі прози, пишучи  оповідання,  нариси,  фейлетони. Більшість з них публікувалися в тодішній українській пресі, а згодом, ним була опублікована перша його прозова збірка — «На шахті». В цій збірці Черкасенко заявив себе яскраво змалювавши важку шахтарську буденність на початку XX століття.

 Невдовзі вийшла друга збірка прози — це був цикл оповідань про дітей, написаний 1910—1912 роках. «Маленький горбань та інші оповідання» були писані народним вчителем, який відобразив свої педагогічні напрацювання та спостереження. У малій прозі С. Черкасенка виявився великий пись­менницький хист. Йогов численні оповідання — це жи­ві малюнки народного життя.

 Універсалізм Спиридона Черкасенка підтвердила збірка «Жарти Сатира» (1913). Сатирично-бурлескна книга дошкульних оповідок торкалася різних сфер того часу.

 Шахтарська тема знову з'явилася у збірці «Вони перемогли», виданій в 1917 роцi. Основний лемотив  цих оповідань - шахтарська дійсность, яка вже дихає революційним передгроззям.

 Уже в еміграції бувнаписаний роман з козацьких часів початку XVII століття  «Пригоди молодого лицаря». Книга була видана у Львові, в 1937 році,  і стала тогочасним бестселером, здобувши широку популярність на Західній Україні (на Центральній і Східній його просто не друкували). Перевидання вийшло у Вінніпезі в Канаді в бібліотеці Клубу Приятелів Української Книги (1952).

 Найбільш голосною за життя була слава С. Черкасенка-драматурга. Якщо у поезії і прозі у нього були тривалі перерви, то драматургією він займався систе­матично, створив свій поетичний театр, яким намагав­ся утвердити новий напрям у драматургії, поєднати до­сягнення традиційного українського побутово-етногра­фічного театру XIX  ст. з театром новим.  С. Черкасенко — автор понад двадцяти оригіналь­них драматичних творів та драматичних переробок чу­жих сюжетів i стоїть у ряду з дра­матургією і поетичним театром Лесі Українки, Олександра Оле­ся, Володимира Винниченка.

Перші його драматичні спроби припадають на 1908 рік — ескіз «Жах», етюд «Повинен», які стали відлуння буремних подій 1905—1907 років. А через кілька років, про Спиридона Черкасенка знову заговорили в літературних колах, оскільки його драма «Земля» (1913) стала помітною подією в українському театральному житті.  З того часу, Спиридон Черкасенко постав, в очах інтелігенції, непересічним драматургом, далi підкоривши їх своєю п'єсою «Казка старого Млинка» (1913) та найвідомішою його трагедiєю — «Про що тирса шелестіла…» (1918). Ця п'єса написана віршованою мовою, містить чимало пісень, і своєю популярністю багато  чому завдячує музиці Кирила Стеценка.  

 Того ж таки 1918 року з'явилися друком п'єси: «Страшна помста. Драматична казка на 5 картин» і «Чорна Рада. Картина козацького життя XVII ст.». Перша є оригінальною переробкою однойменного твору Миколи Гоголя. Друга п'єса —  сценічна версія роману «Чорна Рада» Пантелеймона Куліша. Обидві ці драми, не набули широкого розголосу, але своїми творами, Спиридон Черкасенко ніби передрік  майбутні історичні події в Українi.

 В емiграцiї  були написанi п'єси «Вечірній гість» (1924), «Сміх» (1924), «Лісові чари» (1924), «Бідний Лесько» (1926), «Лібуша в таборі» (1925), «Хай живе життя» (1930), «Вигадливий бурсак» (1937), «До світла, до волі» (1937) — вони були адресовані, здебільшого, дитячо-юнацькій аудиторії, маючи пригодницький сюжет і привабливих героїв.

 На початку 30-х років Черкасенко звернувся до історичної драми,  зокрема — «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1930), «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» (1931).

 Тривалий час Спиридон Черкасенко виношував задум історичної  трилогії  iз назвою «Степ». І ось уже, у вересні 1928 року, він завершив роботу над першою її частиною — історичною драмою «Северин Наливайко» (надрукована — 1934 року); потім була друга частина трилогії — «Богдан Хмель», та вона так і залишилася неопублікованою; а ось про написання третьої частини достеменних свідчень так і немає.

 Останніми п'єсами Спиридона Черкасенка стали історичні драми «Коли народ мовчить» (1933) і «Вельможна пані Кочубеїха» (1936) присвячені добі гетьманування Івана Мазепи, тут відтворено стосунки старого гетьмана з  Мотрею Кочубеївною  і його намагання визволити Україну з-під російського ярма.

 Висвітленню освітніх, мовних, історичних політичних, психологічних, етичних і, звичайно, літературних та культурних проблем, Спиридон Черкасенко присвятив багато статей, нарисів, фейлетонів та досліджень. У різний час, він публікувався у знаних виданнях тогочасся.

 Важливими для сучасної національної освіти України залишаються педагогічні погляди С.Черкасенка як авторитетного знавця теоретичної і практичної педагогіки початку XX ст.

 Підтримував С.Черкасенко молодих талановитих письменникiв – Григорiя Чупринку, Леонiда Пахаревського, Христину Алчевську та інших, з розумійнням ставився до модерністських пошуків нового покоління  літераторів, вважав, що сучасне йому українське письменство має  незаперечні перспективи розвитку.

 Академік Олекса Мишанич вважає, що в літературній творчості С. Черкасенка «віддзеркалено трагічну долю України перших десятиліть нашого віку, її жертовну боротьбу за свої соціальні й національні ідеали. Поезія, проза, драматургія і публіцистика письменника повністю перебувають у силовому полі суспільно-політичних і революційних подій на Україні, відбивають основні етапи цих подій, їх злети і падіння».

 «Прозовий доробок С.Черкасенка може бути джерелом для філософського осмислення соціально-історичних шляхів розвитку української нації. Піднявшись на висоту громадського звинувачення і самодержавного, і радянського тоталітаризму, письменник утвердив думку про цінність конкретного людського життя і совісті як основи існування й узагальнив її до ідеї історичної цінності свого народу, спадкоємності його творчого і визвольного духовного потенціалу» -  написала літературознавець Галина Калантаєвська.

 В 1994 роцi за мотивами роману Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря» український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм «Дорога на Січ».

 Охоплюючи поглядом зроблене С.Черкасенком протягом неповних чотирьох десяткiв рокiв, можна лише дивуватись його працьовитостi, заповзятостi i практично невичерпнiй творчiй енергії.

 Пiсня на слова Спиридона  Черкасенка

 "Ой чого ти дубе" музика Кирила Стеценка

Ой чого ти, дубе

"Ой чого ти, дубе,
На яр похилився?
Ой чого, козаче,
Не спиш, зажурився?"

"Гей, мене чарують
Зорі серед ночі.
Не дають заснути
Серцю карі очі.

Гей, лети, мій коню,
Степом та ярами,
Розбий мою тугу
В бою з ворогами".

Cherkasenko (1)
Cherkasenko (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top