• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

110 років від дня народження Святослава Ярославовича Гординського (1906-1993), українського поета, перекладача, художника, графіка, мистецтвознавця, (літературний псевдонім Юрій Буревій)

…Люби свою коротку неповторність;

І не гаси ні полетів, ні мрій –

Умій збагнути крізь щоденну сірість

Те, що тремтить в безодняві твоїй –

Твоїх спромог нечувану безмірність…

С. Гординський

 Вiн один із плеяди найвизначніших творчих особистостей в українському мистецтві ХХ столiття. Ним оздоблено 50 храмів у 12 країнах світу, у тому числі п’ять великих кафедральних соборів — у Вінніпезі, Мельбурні, Мюнхені, Римі.  Його мозаїки — окраса собору Святої Софії в Римі. Він –  талановитий графік ( у тому числі книжковий), майстер станкового і монументального малярства, поет, перекладач, сценограф, науковець - автор численних монографічних праць, і, врешті, успішний організатор художнього життя, – спочатку на Батьківщині, а по війні – у країнах Західного світу, де він, за висловом відомого письменника та мистецтвознавця Богдана Певного, був «невсипущим захисником українського мистецтва та речником його політики». Ця різнобічність робить Святослава Гординського справді унікальним явищем в нашій культурі.

 Майже половину свого життя прожив він у далекій Америці, не перестаючи водночас бути українцем у кращому значенні цього слова. I як стверджують фахівці, по-справжньому в Українi  ще в повнiй мiрi не усвідомили всієї величі цієї людини, яка завжди долучала Україну до світових духовних і мистецьких надбань.

 У Львові кілька років тому запроваджено премію імені Святослава Гординського в галузі культури і мистецтв із врученням диплома «Львівська слава», причому отримати цю нагороду переможець може лише один раз у житті, — такі умови присудження премії.

 Святослав Ярославович Гординський (літературний псевдонім Юрій Буревій) народився 30 грудня 1906 року у місті Коломия, в сім’ї Ярослава Гординського, професора української мови і літератури, знаного літературознавця і педагога. На той час родина вже переїхала до Львова, де Гординський-молодший паралельно з гімназією відвідував з 1924 по1927 роки мистецьку школу Олекси Новаківського, що забезпечило йому і добру мистецьку освіту.  

 У 18-річному віці закінчив із відзнакою класичну гімназію, хоч мав істотну фізичну ваду — був майже глухим через перенесену в дитинстві хворобу і тому в основному спілкувався з людьми листуванням. Це, звичайно, ускладнювало йому життя. Але при всьому тому він завжди був переможцем в житті, сповненим енергії, зацікавлень культурою, мистецтвом, усім новим, так що ніхто дуже i не відчував його проблем.

   Далі  у 1927 був Берлін, де як вільний слухач Гординський студіював рисунок у Берлінській Академiї мистецтв і відвідував лекції з історії української культури професора Володимира Залозецького в Українському науковому інституті. Продовжив навчання в Парижі в Академії Жульєна (1928-1931), Модерній академії всесвітньовідомого кубіста Фернана Леже і Амеде Озанфана (1929-1930). Святослав Гординський відтоді починає виставлятися в дуже престижних салонах Парижа, де має великий успіх. Його графічні роботи-ілюстрації друкуються в ексклюзивних французьких і німецьких журналах. Німецький мистецтвознавець Вольфганг Борн  відзначав, що Гординський у своїй творчості зумів майстерно поєднати  ментальність українського народу з модерною графічною пластикою.

 У 1931-1944-у роках Святослав Гординський мешкав у Львові, де став ініціатором заснування Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). Вiн стає редактором високопрофесійного журналу «Мистецтво», що його видавала АНУМ. Бере участь у виставках української графіки у Львові (1932), Берліні (1933), Римі і Празі (1938). Водночас редагує разом із Михайлом Рудницьким літературний часопис «Назустріч». І це не випадково, бо він уже тоді був знаним не тільки як художник, а і як поет.  Разом з Богданом-Ігорем Антоничем та Богданом Кравцівим він увійшов до трійці провідних поетів передвоєнного Львова.

 Як поет Святослав  Гординський дебютував збіркою «Барви і лінії» (1933) у двадцятисемирічному віці. Те, що Товариство українських письменників та жур­налістів, яке дотримувалось високих естетичних принци­пів, відзначило Гординського за книжку «Барви й лінії», свідчить, що вона була помітним явищем у тогочасній лі­тературній Галичині. За першою збiркою вийшли друком у Львові книжки поезій «Буруни» (1936), «Слова на каменях» (1937), «Вітер над полями» (1938), поема «Сновидів» (1938), «Легенди гір» та «Сім літ» (І939) та в Кракові «Сурми днів» і «Перший вал» (1941) – обидві збірки під псевдонімом Юрій Буревій. Так само у Кракові вийшли друком і «Вибрані поезії» Святослава Гординського у 1944 році.

 В 1936 роцi  він здійснив свою художню інтерпретацію давньослов’янського епосу «Слово про Ігорів полк», переклав також поему К. Рилєєва «Войнаровський».

 Гординський багато зробив i як організатор видавничого життя у Львові під час Другої світової війни. Завдяки йому з’явилися друком десятки книг репресованих письменників. «Українське видавництво» оприлюднило  твори тоді прибулих до Львова  Т.Осьмачки, С.Любченка, I.Багряного. І в цьому також не остання заслуга літературно-мистецького редактора Святослава Гординського. Cаме він воскресив для читача Олексу Влизька, впорядкувавши й видавши 1942 року у Львові том його поезій.

 Війна (1941-1945) закінчилась, і на Західній Україні розпочалися сталінські репресії. Почали один за одним зникали і з літератури, і з життя діячі української культури.

 1944 року Святослав Гординський виїжджає  до Німеччині, де стає одним із організаторів Спілки Українських образотворчих мистецтв (СУОМ)  та її виставок у Мюнхені, Реґенсбурзі, Карлсфельді (1947); співредактором журналу «Українське мистецтво» (Мюнхен, 1947).

 З 1947 року  вiн оселяється у США та  обирається Головою Об’єднання Митців Українців Америки (ОМУА) (Нью-Йорк, 1956-1963). Відразу після створення організації проводить велику виставку з оглядом усіх творчих українських сил, які тоді зібралися в США, випускає каталог виставки, пише вступну статтю.

 У США Святослав Гординський  активно займається перекладацькою діяльністю. В 1961 року митець звітує великою перекладною книгою «Поети Заходу. 60 перекладів з поезії латинської, італійської, французької, латинської, італійської, французької, англійської, американської, німецької, польської». С. Гординський пропонує українському читачеві власну художню версію творів Овідія, Горація, В. Гюго, Ш. Бодлера, Г. Аполлінера, Е. Верхарна, Дж. Байрона, Й. В. Гете, Ф. Шіллера, Р. Рільке, Ю. Словацького та інших. Згодом виходить  і книга «Франсуа Війон. Життя і твори» (переклад, передмова, примітки). На думку лiтературних експертів, Гординський відтворив і неповторний інтонаційний регістр Війона, і його парадоксальність, i при тому продемонстрував багатство лексичної партитури.

 В 1981 Гординський  пише надзвичайно глибоке дослідження «Українська ікона XII—XVIII століть» і перекладає свою працю — спочатку англійською мовою, а потім — німецькою. Створює грунтовні монографії про українських художників — Глущенка, Шевченка, Ковжуна, Крука, Павлося, Мухіна, Цимбала, Андрусіва, Галину Мазепу, яких в Україні фактично забули або не знали зовсім.

 Як мистецтвознавець працює і в царині художньої критики, рецензування. При тому не полишає активної творчої роботи як художник-митець. Досить сказати, що Гординський художник-монументаліст оздобив 50 храмів у 12 країнах світу Європі, Америки, Австралії. На замовлення Йосипа Сліпого Гординський покриває мозаїкою храм Софії у Римі, який вважається однією з найпрекрасніших сучасних святинь «вічного міста». Вiн автор численних екслібрисів.

 Поетична спадщина Гординського налiчує чотирнадцять книжок. Повоєнна збірка «Вогнем і смерчем» (1947) —безпе­речне досягнення поета, не лише митця, а й громадянина, перейнятого болями й надіями українського народу, на терені якого велося найстрашніше в історії людства про­тиборство між двома імперіями зла. Далі впродовж десятиліть лише вряди-годи в періодиці з’являлися його нові вірші.

 Дві поетичнi збiрки Святослава Гординського  – «І переливи барв, і динамічність ліній» та «Колір і ритми» – з’явилися друком уже в Україні. Перша – 1990-го, друга – 1997-го. Роман Лубківський так визначав місце митця в українській поезії: «Воно там, близько від сузір’їв Богдана-Ігоря Антонича, Миколи Зерова, Олекси Влизька. Скільки б йому не дорікали і в 30-х, і в 60-х за «стилеву строкатість» (порівнюючи його при цьому з Леопольдом Стаффом), Святослав Гординський вирізняється своєю внутріш­ньою цільністю, котра, наче горно, переплавляє впливи, віяння, запозичення і витворює нову мистецьку якість...».

 Святослав  Гординський  до останніх днів писав і не розлучався з книгою.

 Помер 20 травня 1993 року на вулиці, майже на ходу, у Вероні (штат Нью-Джерсі, США) на вісімдесят сьомому році життя. Похований він на українському цвинтарі святого Андрія у Бавнд-Бруку під Нью-Йорком.

 Свій архів, бібліотеку та колекцію мистецьких творів  митець заповів  Національному музеєві у Львові.

 Твори Святослава  Гординського  зберігаються у державних музеях та приватних колекціях в Україні, Чехії, Польщі, Німеччині, Австрії, США, Канаді.

 «Цей поет, митець, громадянин вартий того, щоб посісти належне по праву місце в пантеоні нашої культури трагічного, буремного, але надзвичайно яскравого XX століття» - писали про великого українця науковцi  Віталій Пономарьов та Максим Стріха.

 Святослава Гординського, без перебільшення, можна назвати справжнім європейцем у нашому українському мистецтві, як справедливо сказав про нього поет Ігор Качуровський. І робив це, поєднуючи свою європейськість, якою наповнився на Заході, з неповторними українськими традиціями.

 

З «КНИГИ СКИТАЛЬЦЯ»

Прокинулися всі ми  окрадені,
Без рідних, дому. Горе нам, зрадженим,
Нам,  обеззброєним  підступно
Воїнам Правди,  жадібним  волі!

Нас голос кликав. Ніч не жахала нас.
Аж мить прийшла та: в бурях узріли ми –
Вогонь  священний Прометея
Згас,  і серця  огорнула темінь.

З віків забутих, у підсвідомості,
Виття озвалось.  Душі  зв’ялило  нам
Гарчання  хиже,  вовкулаче:
Знову  пустиня  розкрила  пащу.

На бій останній вийшли герої. Бив
Їх, непокірних, час, щоб скорити. Вже
Не повернулися з виправи –
Крик бойовий їх замовк у хузі.

Кругом руїна, дике  пустарище...
Вбогі вигнанці, юрби ізгоїв ми.
Лишень ідея ще нам світить,
Віра ще кличе: не піддавайся!

В усе бо в світі, все найдорожчеє,
Могли навік ми гірко зневіритись –
У Правду, в Бога і в Людину,
Лиш в Україну ще вірим твердо.

В чужі країни, в землі безрадісні,
Її з собою винесем, зранену,
Вогнисту мрію, що її ми
Кров’ю своєю споїли щедро.

                                       Святослав Гординський

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top