• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

25 років тому (1992) Президія Верховної Ради України ухвалила указ про Державний гімн України «Ще не вмерла Україна» (затверджено музичну редакцію автором якої є М.М. Вербицький)

Державний Гімн України - національний гімн на музику

М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від

 конституційного складу Верховної Ради України.

                                                                                            Ст.20 Конституцiї України

 Неодмінним атрибутом кожної незалежної  держави є її державна символіка — прапор, герб, гімн. Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які відображають її суверенітет, а в деяких випадках сповнений певного історичного або ідеологічного змісту.

 Державний герб – це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках та деяких офіційних документах. Прапор – це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету.  Державний гімн – це музичнно – поетичний твір який разом з державним гербом і прапором є офіційним символом держави. Державний гімн лунає, як правило, в урочисті моменти духовної консолідації  нацiї або в моменти представлення країни міжнародному співтовариству.  У словах і музиці гімн розкриває зміст держави, її суть і устремління. Це фактично своєрідна програма, ідеологія та цілі нації, код держави i її візитна картка.

 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла iсторичний документ  — Акт проголошення незалежності України. На підтвердження цього Акту 1 грудня 1991 року було  проведено референдум. За результатами референдуму вже ні в кого не  було сумніву, що український народ  хоче мати свою самостійну державу.   Референдум ознаменував появу на геополітичній карті світу  нової самостійної держави — Україна.  Результати референдуму дозволили Україні утвердитися на міжнародній арені як повноправному суб’єкту міждержавних відносин.

 Утвердження нової державної символіки України протікало у гострій політичній боротьбі. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком з'явився національний синьо-жовтий прапор. Такий же стяг піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л. М. Кравчука до США і Канади у вересні — жовтні 1991 р. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором.

 15 січня 1992р. Президія Верховної Ради України ухвалила указ «Про Державний гімн України», яким затвердила мелодію національного гімну «Ще не вмерла Україна».

 Історія утвердження державного Гімну України має довгу історію.   Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні. З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту. До найпоширених видів старовинної гімнової пісні належать канти, які виконуються хором, псалми, похвальні кондаки в честь Богородиці та святих. У період козацької історії на перший план виходять пісні – гімни що прославляють козаків.

 У XIX ст. за браком гімну українці співали «Многая літа», пісні і вірші «Дай, Боже, в добрий час», «Мир вам, браття, всім приносим», «Заповіт» Тараса Шевченка, молитву «Боже, Великий Єдиний» та інші твори.

 1863 року у львівському часописі «Мета» з'явився вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Після того як він набув популярності, західноукраїнський композитор і диригент Михайло Вербицький (1816—1870) будучи враженим віршем поклав його на музику. М. Вербицький — яскравий представник національної композиторської школи. Його творчому стилю властиве поєднання загальноєвропейських музичних традицій із суто національними. За таким принципом створено й пісню «Ще не вмерла Україна». Спочатку, автор написав музику для гітари, а вже згодом адаптував її для хору.

 Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана Іваном Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель. Наприкінці XIX — на поч. XX от. твір  став найбільш вживаним.

 Після проголошення незалежної Української держави в січні 1918 р. пісня «Ще не вмерла Україна» звучала як національний гімн при УНР (Українська

 Народна Республiка), ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республiка), Гетьманаті та Директорії. Хоча, протягом національно-визвольних змагань "Ще не вмерла Україна" звучала як гімн, однак офіційне затвердження вона одержала лише 15 березня 1939 р. – як гімн Карпатської України.

 Коли постало питання гімну України в роки Радянського Союзу, "Ще не вмерла Україна" одразу відкинули. Керівництво вимагало, аби в новому гімні стверджувалося що Україна – держава, що входить до складу СРСР, що вона там «між рівними – рівна, між вільними – вільна» та обов'язково повинна згадуватися комуністична партія, яка веде Україну до «світлого майбутнього». Автором радянського гімну для УРСР став Павло Тичина з віршем «Живи, Україно, прекрасна і сильна», що існував у 1949-1991 рр. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.

 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

 Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

 Офіційним текстом Державного гімну України, який Верховна Рада України затвердила 6 березня 2003 p., стали слова  у такій редакції:

Ще не вмерла України і слава, і воля.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

 

 200 тис. людей виконали гімн  України під час Євромайдану 14.12.2013р.

 Під час оборони Донецького аеропорту бійці 79 аеромобільної бригади відстрілювались від ворогів під виконання головної державної пісні «Ще не вмерла України і слава, і воля».

 Рукописний текст і ноти цього твору зберігаються в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України.

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top