• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

135 років від дня народження Івана Івановича Огієнка (1882—1972), українського православного митрополита, вченого-мовознавця, богослова, культурного діяча

Мова – душа кожної національности, її святощі,

її найцінніший скарб...

І поки живе мова – житиме й народ, яко національність.

Не стане мови – не стане й національности: вона геть роспорушиться поміж дужчим народом…

Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та

знищити її дощенту…

Іван Огієнко

 Іван Огієнко - всесвітньо відома постать вченого-енциклопедиста, в якій поєдналися мовознавець і літературознавець, поет і прозаїк, редактор та видавець, політолог і теоретик канонічного права, вчений-професор та історик української церкви, перекладач  релігійної  літератури на українську мову. Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. В історію нашої духовності Іван Огієнко ввійшов як один з її творців, ідеолог Українського Православ’я, Учитель нової ери відродження Української Церкви, другий в історії Української Церкви перекладач Біблії, невтомний трудівник на ниві українського відродження, один із будівничих української національної освіти.

 Професор Степан Килимник писав про Іван Огієнка : «Девізом життя цієї великої людини був поклик: «Встань, поневолений віками історичний народе, в єдності, любові й щирості за предковічну правду свою: розправ рамена свої, пізнай себе, візьми в праву руку меч, а одночасно в ліву — факел культури й освіти, віри у Божу Правду, — і ти переможеш». Його  внесок у культурний розвиток українства порівнюють із доробком Петра Могили та Івана Мазепи.

 Народився Іван Іванович Огієнко 14 січня 1882 року в м. Брусилові тепер Житомирської області, в багатодітній селянській сім'ї. Після смерті батька він самотужки здобув початкову освіту у Брусилівській чотирирічній народній школі (1892-1896рр.), у 14 років вступив до безкоштовної військово-фельдшерської школи у м.Києві, а у 1903 р.   екстерном закінчив Острозьку гімназію, одержавши атестат про середню освіту, мріє вступити на історико-філологічний факультет Київського університету. У 1909 закінчив Київський університет св. Володимира. Навчаючись в університеті, Огієнко прилучається до активної наукової та громадської діяльності. По закінченню університету з відзнакою його не залишають на кафедрі, бо запідозрюють у «непомірній любові до української мови». 1915-1917 - приват-доцент цього університету, 1917-1918 - професор Українського народного університету, що існував паралельно з університетом Св. Володимира (згодом - Київський державний український університет). У цей же період почав друкуватися як поет, прозаїк, учений. Для вивчення української мови всіма категоріями населення активно береться за створення підручників, посібників, таблиць. На основі лекцій, прочитаних в Українському народному університеті, 1918 року в Києві опублікована його відома праця «Українська культура».

 А як патріот, він обирав найперше ті теми для досліджень, котрі були корисними для потреб українського народу. У 1917 — 1918 роках він написав та опублікував такі роботи першочергової важливості, як: «Вчімося рідної мови. Нариси про мову українську» (1917), «Рідне писання» (1918), «Краткий курс украинского языка» (1918), «Українська мова. Бібліографічний покажчик для вивчення української мови» (1918) та інші.

 У серпні 1918 року урядом гетьмана П. Скоропадського     Іван Огієнко призначається ректором щойно утвореного Кам'янець-Подільського державного українського університету. 4 січня 1919 року, при уряді Директорії, приступає до виконання обов'язків міністра освіти УНР з одночасним залишенням на посаді ректора,

 Міністерство освіти під орудою Івана Огієнка працювало в Києві зовсім недовго – практично один місяць (до вимушеної евакуації у Вінницю 28 січня). Один за одним  за його підписом виходять з міністерства  розпорядження: про українізацію середніх шкіл, про відкриття нових українських гімназій, про підвищення платні вчителям народних шкіл, про обов’язкове загальне навчання, про допомогу українським освітнім видавництвам. Ім’я Івана Огієнка, як міністра освіти Української держави, навічно записане в історії становлення Національного музею України та Книжкової палати України, оскільки документи щодо їх створення подавалися для затвердження Радою міністрів за його підписом.

 Початок осені 1919 року приніс Огієнкові нові обов’язки. Рішенням Голови Директорії Симона Петлюри з 15 вересня його призначено міністром культів, пізніше – віровизнань. Одною з перших акцій нового міністра став масовий збір  по церковних парафіях добровільних пожертв на Український Червоний  Хрест. А наступним кроком — спроба українізації церкви.

 21 листопада 1920 року армія Української Народної Республіки під тиском радянських військ переходить за Збруч на територію Галичини. Головноуповноважений уряду УНР Іван Огієнко змушений був покинути Кам’янець-Подільський.  Огієнко з дружиною і трьома малолітніми дітьми назавжди полишає Україну, вимушено кинувши напризволяще в Кам'янець-Подільському власну величезну книгозбірню, архів і десятки завершених та розпочатих рукописів наукових праць.

 Після кількох місяців праці в уряді УНР в Тарнові (по вересень 1922 року), він перебирається  до Львова. За ревне викладання української мови і проповідування національної ідеї польська влада звільняє його від викладання у Львівській учительській гімназії.

 Мріючи про повернення в Україну, у січнi 1926 року Огієнко звертається до секретаря Академії наук радянської України А. Кримського з проханням порятувати його архів і бібліотеку у Кам'янець-Подільському і надати йому можливiсть повернутися до Києва. Не одержавши відповіді, учений пристає на пропозицію Варшавського університету про роботу на посадi професора церковнослов'янської мови теологічного факультету. 1932 року польська влада звільняє його від викладання в університеті без попередження, «за спротив полонізації православних студентів». Під час перебування у Варшаві розгортає активну просвітницьку і видавничу діяльність: засновує науково-популярні щомісячники «Рідна Мова»  (1933-1939),  «Наша Культура»(1935-1937), приступає до видання 30-томної «Бібліотеки українознавства», тритомного збірника "Визволення України", пише й видає цілий ряд своїх наукових праць. Там продовжує свою багаторічну працю над перекладами Святого Письма українською мовою. Серед найпомітніших досліджень цього періоду - десятитомна «Історія церковнослов`янської мови»  .

 Після смерті дружини  професор Іван Іванович Огієнко приймає рішення про чернечий постриг. 9 жовтня 1940 вiн був пострижений в чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі. 19 жовтня 1940 на Холмському Соборі був висвячений (під ім'ям Іларіона) єпископом Холмським і Підляським.

 Улітку 1944 вiн змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади у місті Вінніпег. 8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу.

 Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»). Виходять друком його книги:  «Історія української літературної мови» (1949), «Словник Шевченкової мови» (1961), перша монографія про наголос — «Український літературний наголос» (1951), «Повстання азбуки і літературної мови у слов’ян» (1976),  «Костянтин і Мефодій, їх життя і діяльність. Історико-літературна монографія» (1970).  Митрополит Іларіон першим зацікавився релігійними мотивами та темами в літературному стилі Тараса Шевченка й написав про це монографію «Релігійність Тараса Шевченка» (1964). Бібліографія наукових та публіцистичних праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць,  тому неможливо перелічити всі сфери українознавства, котрі були розпочаті зусиллями та ініціативністю Владики.

 За сприяння митрополита при соборі діяв Український народний університет, курси українознавства, недільна школа, «Рідна школа», Братство молоді «Тризуб», «Пласт», часто проводилися чайні прийняття, урочисті вечері зі святковими промовами на честь релігійних свят, історичних подій (300-річчя відновлення Української Державності, Свято Соборності, Герої Крут) чи державних діячів (приміром, на честь голови УНР С.Петлюри та Провідника ОУН Є.Коновальця), вокально-музичні академії на честь національних свят, українських письменників та пам’яті Шевченка. Останнє було традиційним!

 12 червня 1962 року здійснилася мрія життя митрополита Іларіона, в Лондонi було видано повний канонічний переклад українською мовою Біблії. Великим науковим і життєвим подвигом Митрополита Іларіона був переклад Біблії, над яким він працював 41 рік.  Як автор першого наукового перекладу Біблії на українську мову митрополит Іларіон був титулований почесним членом Британського Міжнародного Біблійного Товариства. Переклад Біблії мав передусім місіонерський характер. Владика хотів, щоб український народ мав можливості читати Святе Письмо у точному та зрозумілому перекладі українською літературною мовою.

 Переклад Івана Огієнка богословських книг і досі вважається еталонним.

 Помер митрополит Іларіон після тяжкої і тривалої хвороби 29 березня 1972 року. Похований на православній частині цвинтаря Глен Іден побіля Вінніпега. Згідно з заповітом владики його надбання мають обов’язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали.

 Переважна більшість творів митрополита Іларіона сьогодні ще недоступна українській громадськості. Значна частина творчої спадщини перебуває за кордоном - у Польщі, Швейцарії, Канаді, Німеччині. Невідома й досі доля бібліотеки та його архіву, полишених у Кам'янці-Подільському.

 Радянська влада свого часу намагалася викреслила  ім'я Івана Огієнка з історії України. У радянські часи його ім’я заборонялося згадувати. Його наукові праці були тривалий час невідомі на Україні, бо видавались за кордоном, а ті, що були видані у 20-х роках, перебували у спецсховищах. Лише на початку 1990-х років почалося повернення видатного українця на Вітчизну.  На честь Івана Огієнка названо вулиці в різних містах України. 1997 року коли відзначали 115-ту річницю від дня народження митрополита Іларіона й 25-ту — від дня його смерті, ЮНЕСКО оголосило, завдяки клопотанням української діаспори, Роком Івана Огієнка. 2008 року імені Івана Огієнка присвоєно Кам'янець-Подільському національному університетові.

 У 1995 р. в Україні засновують премію імені Івана Огієнка, це друга багатогалузева премія після Шевченківської. яка відповідає багатогранній діяльності вченого на ниві українського відродження та відзначає нині його гідних послідовників. Вона вручається діячам літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної сфери.

 У 2003 році в Києві створено Фундацію імені митрополита Іларіона, яка насамперед намагається повернути в Україну величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.

 «Одне беззаперечне: він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької  діяльності на ниві відродження нації, в захисті, а згодом в утвердженні та розвої рідної мови, культури в цілому»-  написав Микола Тимошик, знаний дослідник спадщини Огієнка, професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

 

Як ти українець – готов будь на жертву,

Готуйся щодня на розп’яття:

Ми духа несемо в колоду півмертву

А нам в нагороду – прокляття!..

Як ти українець – то станеш ізгоєм

На власній землі в своїй хаті:

І будуть сусіди кусать тебе роєм,

І красти на очах, як таті!..

Як ти українець – не жди собі плати

Та вперто трудися від рана:

Як зміг свою ниву щобільше зорати,

Оце тобі плата кохана!..

Як ти українець – кругом перепони

І місця на Святах немає

Та чесна душа не летить до мамони

Й лиш в праці нам щастя безкрає!..

Як ти українець – готов будь на вколи

Сусідського дружнього шила,

Але не зневірюйся, брате, ніколи:

В терпінні – міцна наша сила!..

Як ти українець – то будуть щохвилі

Тебе на Хресті розпинати

Та муки за Край свій нам солодко милі,

Й ми знаєм: погинуть Пилати!

 

                                                                                                Іван Огієнко

Ogienko (1)
Ogienko (2)
Ogienko (3)
Ogienko (4)
Ogienko (5)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top