• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

75 –тi роковини початку примусового вивезення населення України в Німеччину під час Другої світової війни

18 ciчня  в Україні День пам’яті з приводу 75-х роковин початку примусового вивезення населення України в Німеччину під час Другої світової війни.

 Війна … Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань змусила винести? Ось ще одна трагiчна сторiнка тих жахливих рокiв випробувань та страждань українців.

 На Нюрнберзькому процесі фігурувала так звана «зелена папка» — серія документів, підготовлених найближчим соратником  Адольфа Гітлера Г. Герінгом ще до війни. Він називав свою програму «Використання робочої сили за рахунок місцевого населення». 7 листопада 1941 р. Герінг підписав указ «Про використання російської робочої сили». Під терміном «російська» малось на увазі «радянська». Так у майбутньому окрім росіян згідно з нацистською термінологією називали також українців, білорусів та жителів інших регіонів СРСР. Райхсмаршал орієнтував окупаційні служби вдатись до максимальної експлуатації радянських людей. «Росіяни, — писав Герінг, — довели свою працездатність під час будівництва гігантської радянської промисловості. Сьогодні ця працездатність має послужити Райху. Кількість робочої сили з Росії залежатиме від наших потреб. Робітників з інших країн, які мало виробляють, а багато їдять, треба виселяти з імперії, заміняючи росіянами».  

 Західні історики Другої Світової війни одностайні в тому, що у воєнних планах нацистського керівництва Україна займала особливе місце. Александр Даллін, зокрема, пише з цього приводу: «З усіх східних територій, що були захоплені Третім Райхом, найважливішою була Україна. Це була найбільша радянська республіка, яку німці окупували повністю... Як джерело продуктів і постачальник робочої сили вона не мала собі рівних».  

 Як написала дослідник, кандидат історичних наук Тетяна Пастушенко: «За визнанням автора фундаментального дослідження історії примусової праці в ІІІ Райху Ульріха Герберта, націонал-соціалістичне «використання іноземців» 1939–1945 роках стало найбільшим в історії, з часів рабства, масовим застосуванням іноземців в економіці окремої держави. Переважна більшість українських громадян була доставлена до Райху з окупованої території України впродовж 1942-1944 рр. внаслідок жорстокого примусу».

 За даними Українського інституту національної пам’яті, перші українці, що походили з окупованого угорськими військами Закарпаття, опинилися на примусових роботах в Австрії влітку 1939 року. Наступними на початку вересня 1939 р. потрапили до Райху галичани – військовослужбовці польської армії, які опинилися у німецькому полоні, а з часом були переведені у стан цивільних робітників.

 Вже в перші місяці німецько-радянської війни на промислових підприємствах та полях Райху стало гостро невистачати робітників. Мобілізація у вермахт ставала все більш тотальною.
 Перші заклики до української молоді їхати на роботу в Німеччину прозвучали вже влітку 1941 року. У пресі, через спеціальні відозви-плакати,  на всі лади розмальовували «райське життя» іноземних робітників у Німеччині. Злиденне життя більшості українського населення та труднощі із працевлаштуванням вдома, штовхнули деяких юнаків та дівчат вирушати на заробітки. Про те, які умови життя та праці чекали українців в Німеччині, незабаром стало відомо на батьківщині. З весни 1942 року вивіз людей на роботу до Німеччини став примусовим.  Нацисти почали проводити масові облави серед місцевого населення, залучаючи до цих акцій поліцію та солдатів Вермахту.

 Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. Остарбайтери, в більшості своїй, були вивезені з території Райхскомісаріату України. Українці становили основну частину цих великих груп людей, серед яких також було багато білорусів, росіян і поляків, в меншій кількості - татар. Національність мала серйозне значення і при відборі дівчат: на допомогу німецьким домогосподаркам найкраще підходили українки.

 Праця іноземних робітників у Німеччині використовувалася у видобувній та обробній промисловості, транспорті й будівництві, сільському та домашньому господарстві.

 Доставлені з різних територій і у різний спосіб, українці і в Райху перебували в різному правовому становищі та працювали й жили за різних умов. Наприклад, українські емігранти, котрі прибули до Райху з Франції, мали права та інші вигоди французьких цивільних робітників.

 Всі мешканці українських територій, які до 1939 р. входили до складу СРСР, перебували в Райху у статусі остарбайтерів. Приписи щодо поводження з примусовими робітниками були дуже суворими. За цими ж приписами остарбайтерів потрібно було транспортувати в закритих вагонах, а працювати вони мали в закритих бригадах, окремо від німецьких й інших іноземних робітників, мешкати – в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом.

 Перебуваючи на примусових роботах, остарбайтери виснажливо працювали, голодували, часто хворіли. Порівняно з іншими іноземними робітниками вони найбільше травмувалися, помирали від інфекційних хвороб і виснаження. Умови в таборах були досить різними та залежали від керівництва підприємства й табору. Здебільшого останні майже не цікавилися життям і побутом остарбайтерів, які нерідко працювали до 18 годин на добу. Найтяжче було на державному виробництві, тим часом у сільському господарстві робітникам було простіше здобути їжу. Iз спогадів про тi роки:

 «Весь час ми ходили голодними. Нарешті, привезли на вече­рю в якихось іржавих бочках від бензину вариво із гнилої карто­плі, кропиви, лободи. Видавали по 70 г хліба із тирси. Дівчата, котрих раніше сюди пригнали, почали нам говорити, що на кращі харчі сподіватись нічого».

 Остарбайтерам видавали кошти, що становили половину чи третину зарплатні німця, із яких вираховувалися кошти за утримання. Норми харчування остарбайтерів були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. За провини передбачалися суворі штрафні санкції: від тілесних покарань до відправлення у штрафний чи концентраційний табір.

 Лише наприкінці 1943 року остарбайтери отримали змогу виходити за межі табору з відома керівництва. В життя ці зміни були впроваджені 1944 року.

 У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині. Більшість колишніх остарбайтерів-репатріантів проходила перевірку й фільтрацію у таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та фільтраційних пунктах НКВС. Після цього 58% отримали змогу повернутися до попереднього місця проживання, 19% чоловіків мобілізували до армії, 14% – до трудових батальйонів, 6,5% – арештовано, 2% – працювали в збірних таборах. Ті ж, хто повернувся додому, проходили чергову перевірку, на них заводилися фільтраційні справи. Багатьох тих, хто повернувся на Батьківщину, - зневажали, вважали зрадника­ми, що працювали на фашистів.

 І чимало українців задумувались над тим, чи варто повертатись на батьківщину, де знову хазяйнують більшовики. За приблизними оцінками, понад двісті тисяч українців не ризикнули попробувати ще раз радянського повоєнного способу життя та не повернулися додому.

 Мовою чисел

13,5 млн. іноземних робітників із 26 країн працювали на примусових роботах на території Німеччини та окупованих нею країн під час Другої світової війни: військовополонені, в’язні концтаборів, цивільні особи.

Чотири «хвилі» вивезення примусових робітників організували нацисти  упродовж Другої світової війни:

квітень – вересень 1942 року; вересень 1942 року; січень 1943 року;  1943 рік; 1944 рік.

 8,4 млн. цивільних громадян походили з країн Західної і Східної Європи. Із них станом на 30 вересня 1944 року до 3 млн. були вивезені з території СРСР.

 Із них, за оцінками дослідників, –  1,7–2,4 млн. осіб – українці.

 За статево-віковими характеристиками серед остарбайтерів було найбільше жінок (51%) та неповнолітніх (близько 41% серед чоловіків і 60% серед жінок).

 1210 осіб на місяць – середньомісячна смертність серед остарбайтерів у 1943 році.

 Близько 100 тисяч остарбайтерів померло за час перебування на роботах у Німеччині.

 Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі у 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права.

У кінці 1980-х років розпочалися переговори між Західною Німеччиною і СРСР про виплату гуманітарної допомоги колишнім примусовим робітникам у Рейху, яку почали надавати в Українi вже в період незалежності. В 1994 році німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям при цьому були в 5 разів менші ніж, наприклад, полякам. У 2006 роцi виплати були припинені.

 Це трагедія цілого покоління, якому історія приготувала драматичну, болючу назву заручників Другої Світової війни.

Ost (1)
Ost (2)
Ost (3)
Ost (4)
Ost (5)

ВИКОРИСТАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ УКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ www.memory.gov.ua ГАЗЕТИ УКРАЇНСЬКА ПРАВДА ВiД 08.05.2012 ТА ВIДКРИТОЇ МЕРЕЖI IНТЕРНЕТ

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top