• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

285 років від дня народження П’єра Огюстена де Бомарше (1732-1799), французького драматурга, дипломата, громадського діяча

Людей можна виправляти,

тільки показуючи їм, які вони.

Правдива  комедія  корисніше

брехливої або академічної промови.

П’єр Огюстен де Бомарше 

 Його ім'я  назавжди залишилось в пам'ятi нащадків, склало епоху в житті театру, світову славу і предмет націона­льної гордості Франції. Його творчість - є одним із найбільших явищ французької літератури  другої половини  XVIII.   А суспiльну  діяльність можна розцінити як громадський подвиг, протест проти соціальних підвалин «старого порядку». Його життя нагадує захоплюючий пригодницький роман та співзвучне  долi головного з вигада­них ним героїв — пройдисвіта і балакуна, незмін­ного улюбленця театральної публіки — Фігаро.  «Услужливый, живой, Подобный своєму герою, Весёлый Бомарше блеснул перед тобой» — таким побачив великого драматурга Олександр  Пушкін. «Шипу­чий, як шампанське», — метафора, через яку характеризує Бомарше Олександр Герцен.

 П'єр Оґюстен Карон де Бомарше народився 24 січня 1732 р. у Парижi. Частка «де», що свідчила про дворянську належність прізвища, — на­слідок пізніших здобутків письменника, оскільки доля розпорядилася так, що хлоп­чик з'явився на світ в родині годинникових справ майстра Андре Карона, годинни­каря з діда — прадіда. З 6 до 13 років П'єр-Огюстен навчався в коледжі Альфора, вивчаючи французьку мову, історію та латину. З дитинства допомагав батькові. Згодом доля посміхнулася йому, коли нікому невідомий юнак, який досяг вершин професійної майстерності, прославився як винахідник. До 20 років Бомарше став першим часовим майстром Франції. Потрапивши до Версалю читає лекцію королю і його оточенню про свiй винахiд та запопадливо підносить фаворитці короля, мадам де Помпадур, невелич­кий даруночок у вигляді годинничка, вмонтованого у перстень. Одружившись на придворнiй багатій удові, зумів одержати  напівлакейську посаду, ще й завдяки тому, що добре грав на арфі, співав, був гострословом та мав привабливу зовнішність, чим i сподобався королеві.

 Його замовниками стають королівська сім'я, знать, багаті фінансисти. Поступово Бомарше займає видне положення в суспільстві, отримує важливі посади.  Увійшовши у довіру до мільйонера Парі-Дюверне, стає його молодшим партнером у банківських справах. Купує собі посаду секретаря короля, а разом з посадою - дворянство, перетворившись із П`єра Карона в де Бомарше.

 Куплена спочатку посада королівського секретаря вже згодом виявилася йому тіснувата. Він придбав іншу: ставши генерал-лейтенантом полювання. Але і це дуже швидко перестало відповідати його прагненням. І він... почав писати п'єски для маленьких приватних театрів, в більшості своїй це були комічні безсловесні живі сценки неглибокого гумористичного змісту.

 Любов до театру спонукала його написати дві драми. В 1767 р. вiн написав першу п'єсу «Двоє друзів», а в 1770 р. - «Євгенію», у яких гостро поставив проблему соціальної нерівності.

 В 1773-1774 роках Бомарше написав чотири памфлети, спрямовані проти корумпованої судової системи Франції, за що його було притягнуто до відповідальності. Памфлети, названі їм «Мемуари», мали приголомшуючий успіх. Сам Вольтер стверджував, що не читав нічого цікавіше. У історію літератури «Мемуари»  ввійшли як блискучий зразок просвітницькою публіцистики.

 В 1775 р. Бомарше пише п'єсу «Севiльський цирульник». ЇЇ гучний успіх  зробив Бомарше лідером національного театру та  першим драматургом Франції. Поставлена в «Комедi Франсез» 23 лютого 1775  п'єса була іспанською iз антуражу, але абсолютно французькою по духу. Видатне значення вона набула не стільки завдяки іскрометному гумору і блискучим діалогам, скільки образу Фігаро – хитромудрого, невичерпного на вигадки, проникливого слуги.

 Це підштовхнуло драматурга до думки «продовжити п'єсу», і в 1784 р. він пише «Божевільний день, або одруження Фігаро», а в 1792 р. завершує мелодраму «Злочинна мати, чи Другий Тартюф», створивши таким чином трилогію про свого героя.

 В п'єсi «Одруження Фігаро», феодальні привілеї зазнали такої нищівної критики, що король Людовік XVI не дозволив показувати її публічно заявивши: «Якщо бути послідовним, то, щоб допустити постановку цієї п'єси, потрібно зруйнувати Бастилію. Ця людина глумиться над усім, що повинно поважатися в державі». Комедiя беззаперечно вважається шедевром сценічного мистецтва і громадським, політичним актом Бомарше та була його справжньою сповіддю. Щоб поставити на сцені «Одруження Фігаро»,  Бомарше довелося кілька років боротися з королівською владою.   З властивою йому спритністю Бомарше використовує  цензурну заборону короля для того, щоб викликати ще більший інтерес до п'єси. Коли вона була нарешті поставлена «Комедi Франсез» 27 квітня 1784, та на прем’єрі троє людей загинули, задавлені в дверях розбурханим натовпом. Після прем'єри Бомарше був арештований і посаджений у в'язницю. Але швидко вийшов на свободу.

 Комедія Бомарше  вже віщувала Велику французську революцiю. Недарма один з батьків-засновників Першої французької республіки Ж.Ж.Дантон заявив, що «Фігаро покінчив з аристократією», а Б.Наполеон назвав п'єсу «революцією в дії». Цi п’єси драматурга, у французькій літературі, поклали початок новому жанру — політичній комедії.

 Інтерес до п'єси був такий жвавий, що слава «Одруження» перейшла всі кордони. Про комедії Бомарше говорила й уся Європа.  Так iмператриця Катерина II повідомила, що вона прихильно ставиться до постановки комедії в Санкт-Петербурзі, а великий князь і майбутній цар приїхав у Францію спеціально, щоб послухати п'єсу, про яку говорила вся Європа. У 1785 р. лише у  Німеччини було 12 перекладів п'єси німецькою мовою. На російської сцені вона поставлена в 1785 р. французькою, а 1787 р. – вже у перекладі.

 П'єси про Фігаро перекладені на всі європейські мови і обійшли всі світові сцени, вони стали основою і для інших творів. За мотивами п'єс Бомарше в 1786 р. В.А.Моцарт написав оперу «Весілля Фігаро», а Дж.Россіні в 1816 р. створив лібрето опери «Севiльський цирульник». Видатний французький балетмейстер, основоположник комедійного хореографічної вистави Жан Доберваль в 1786 році в місті Бордо поставив балет «Мінливий паж» за мотивом «Одруження Фігаро».

 І хоча остання п'єса трилогії вже не користувалася успіхом, що випав на долю двох попередніх, ім'я Фігаро увійшло в число найбільш відомих персонажів не лише французької, а й світової літератури і стало показовим для позначення щасливих, веселих і нешкідливих пройдисвітів.

 Бомарше жваво цікавився проблемою реформи опери, намагаючись знайти прийоми, за допомогою яких можна було б передати філософський зміст п'єси на мові музичної гармонії. Для доказу правильності своєї теорії він пише лібрето опери «Тарара» (1787), музику до якої створив знаменитий Сальєрі. Сюжетна канва цієї опери нагадує сюжет «Одруження Фігаро»: цар Атар хоче заволодіти нареченою солдата Тарара. Бомарше доводить, що зловживання верховною владою призводить до руйнування цієї влади. У другу редакцію опери, створеної до річниці взяття Бастилії (1790), Бомарше вводить нові теми - права на одруження, на розлучення без участі священиків, скасування работоргівлі і свободи для поневолених народів.  

 В 1777 р. Бомарше засновує товариство драматургів, які в ті часи перебували у повній залежності від книговидавців та акторів, і домагається визнання авторського права. Він віддає всі свої сили і весь стан для того, щоб здійснити видання творів Вольтера, дві третини творів якого перебували під забороною .У 1783 - 1790 рр.. йому дійсно вдається видати зібрання творів Вольтера в 72-х і — дешевше — в 92-х томах загальним тиражем 15 тисяч примірників. Була оголошена передплата, але бажаючих підписатися набралося лише близько дві тисячі. Це нанесло  Бомарше великі матеріальнi збитки.

 Роки французької революції (1789 — 1794) стали важким випробуванням для драматурга, який стрімко втрачав популярність. Правда, він все ще бере участь у суспільному житті країни, його навіть обирають членом міського самоврядування Паризької комуни. Але незабаром спливає справа про рушниці, купленi Бомарше для французького уряду, але не  поставленi до Франції, і він потрапляє у в'язницю. У Парижі Конвент оголосив його державним зло­чинцем, йому загрожував ешафот.

 Якимось дивом Бомарше в черговий раз уникає смерті і втікає до Англії, де залишається в абсолютнiй самоті. Його дружину і доньку було заарештовано, все майно конфісковано. Лише після довгих клопотань дружини, йому в 1796 році вдалося повернутися  на батькiвщину та домогтись зняття з себе звинувачень.  До Парижа Бомарше повернувся  майже жебраком.

 Три останніх роки свого життя Бомарше проводить в колі сім'ї і вмирає 18 травня 1799 року вiд зупинки серця. Вороги драматурга розпустять плітки про те, що Бомарше отруївся. Звісно, це була неправда.

 Бомарше мав серед сучасників репутацію авантюриста і порушника спокою. Його життя було настільки яскравим  і таким насиченим, що ще при  житті він в одному з своїх листів написав: «…якби час вимірювався подіями, які насичують його, то я прожив двісті років. Я не втомився від життя, але якби мене запитали, чого у мене було більше, хорошого чи поганого, я без вагань відповів би: зрозуміло, хорошого...».

 Ще при життi Бомарше  багато реплік  iз його комедій відразу ж  перетворилися на прислів'я та приказки. Таких як:

«Мимоволі просливешь злим, коли все помічаєш»,

 «Це так приємно, коли тебе люблять заради тебе самого»,

«У любові недостатньо навіть «занадто»,

«Якщо начальство не робить нам зла, то це все чимале благо»,

«Розум неможливо принизити, так йому мстять тим, що женуть його»,

«Рабська посередність — ось хто всього добивається»,

«Жити — це боротися, боротися — це жити»,

«Час — чесна людина».

 

Моцарт

Да! Бомарше ведь был тебе приятель;

Ты для него «Тарара» сочинил,

Вещь славную. Там есть один мотив…

Я все твержу его, когда я счастлив…

Ла ла ла ла… Ах, правда ли, Сальери,

Что Бомарше кого-то отравил?

Сальери

Не думаю: он слишком был смешон

Для ремесла такого.

Моцарт

Он же гений,

Как ты да я. А гений и злодейство —

Две вещи несовместные. Не правда ль?

                                                                      Олександр Пушкiн

Bomarshe (1)
Bomarshe (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top