• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

День пам'яті героїв Крут

     Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
«На порох стерти, перебити!» —
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей — не перемогти!

Микола Лукiв

 

 29 січня Україна відзначає День пам’яті героїв Крут. Крути стали початком нової доби в історії України. Бо саме вони засвідчили: власну державу треба захищати зі зброєю в руках. І саме та обставина, що мученицьку смерть в ім’я України прийняло її молоде поколiння, робить цю подію такою щемно-болючою, що не піддається забуттю.

 Цього року  виповнюється 99- рiчниця вiд тих буремних iсторичних подiй.

 Третім Універсалом Центральної Ради (ЦР) від 7 листопада 1917 року проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) – самостійного політичного утворення в межах нової загальноросійської федерації.

 До такого кроку український парламент підштовхнули події жовтня – початку листопада 1917 р. в Росії, де після Жовтневого збройного перевороту стрімко почала встановлюватись більшовицька влада і, як відгук на це, в пролетаризованих регіонах України почали робитися окремі спроби встановити контроль над представництвами Центральної Ради і Тимчасового уряду більшовиками.

 Більшовизація Росії погіршила і без того напружені відносини Києва та Петрограда. Уряд В.Леніна відмовлявся визнавати владу Центральну Раду в Україні і вимагав передання усієї повноти влади Радам селянських, робітничих та солдатських депутатів.

 Центральна  Рада, зі свого боку, також не визнавала легітимною нову владу в Росії, а відтак – відкидала вимоги «радянізації» України, оскільки у самій Центральнiй Радi були представники як від селянських, так і від робітничих та солдатських рад.  Причиною невдоволення радянської Росії була фактична відсутність у рядах Центральної Ради членiв російської більшовицької партії: її підтримували лише пролетаріат промислових районів Сходу України.

 Більшовицька влада заперечувала  утворення нової федеративної держави, – їх метою була світова соціалістична революція, а тому: утворення єдиної радянської держави у світових масштабах. Однак опір, на який наштовхнулися більшовики, змінив їх плани і змусив перше задуматись про встановлення свого контролю над колишніми окраїнами Російської імперії, тим самим розпочинаючи новий виток у історії російської імперської колоніальної політики.

 До початку грудня 1917 р. уряд В.Леніна дотримувався тактики підбурення до повалення влади ЦР власними українськими силами. Робота більшовицьких агітаторів спрямувалась на підбурення до повстання регулярних військових частин на території України. Та всi спроби провалились.

 Після цього Росія стає на шлях створення офіційної більшовицької опозиції, щоб від її імені і її силами встановити контроль над Україною. 4-5 грудня 1917 р. у Харкові скликається І Всеукраїнський з’їзд Рад. Паралельно зі з’їздом уряд радянської Росії направив 4 грудня 1917 р. Центральнiй  Радi ультиматум, підписаний В.Леніним та Л.Троцьким, з вимогою до  визнати владу рад в Україні, передати їм свої повноваження і саморозпуститися. У день закінчення  роботи з’їзду Рад радянська Росія оголосила війну Центральнiй  Радi і 6-7 грудня розпочала наступ на Харків.

 Тим часом із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 до січня 1918 кількість військ, вірних УНР, зменшилася до близько 15 тисяч людей у всій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їхню стомленість війною та, передусім, на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії Української Народної Республіки. Тож, коли незабаром настала пора боронити Київ від більшовицьких загонів, робити це було практично нікому. Єдиним резервом української держави залишалася патріотична молодь…

 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином удалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.

 8 грудня 1917 р. радянські війська захопили Харків. 6 січня 1918 р. з наступу на Лозову та Бахмач почався наступ на Київ. Справжньою трагедією обернулося захоплення Полтави, де, за особистого наказу М.Муравйова, було знищено близько 10 тисяч жителів. Нечисленні війська Центральної Ради чинили слабкий опор агресорові.

 У Четвертому Універсалі (22 січня 1918 р.) уряд Української Народної Республіки  закликав до боротьби з більшовицькими військами. Незабаром у київських газетах з'явилося звернення до українського студентства.

 29 січня 1918 року відбулося збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути, яка розташовувалася на 130 -му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва.

 За спогадами колишнього прем’єр-мiнiстра Української Народної Республіки Бориса Матроса цей бій тривав упродовж 10 годин.  Між понад 3-тисячним підрозділом Червоної Гвардії під проводом есера Михайла Муравйова (згодом за свою жорстокість та свавілля вбитого більшовиками) та зведеним формуванням захисникiв станцiї Крути, яке становило близько 600 осiб, за спогадами сотника Аверкiя Гончаренко.

 Незважаючи на відсутність належного військового вишколу, сповнені патріотичних почуттів студенти й гімназисти не вагались вирушити на порятунок батьківщини. Як згадував старшина Української Народної Республіки Микола Чоботарiв:  «… треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави».

 Факти свідчать, що в бою пiд  Крутами оборонцi української державностi завдали ворогам нищівного удару. Близько 7-ї вечора коли вже стемніло бiй почав стихати. Тодi було дано наказ поступово вiдходити до потяга, що стояв на iншiй сторонi станиiї Крути. При цьому першою вiдходила Студентська сотня, яка потiм недорахувалася однєї чета (30 чоловік)  

 Доля студентської чети, яка не встигла приєднатися до свого підрозділу, склалася трагічно. Заблукавши у темряві, січовики вийшли до залізничної станції в той час, коли її вже зайняли московські червоногвардійці. Оскільки у намоклих від снігу валянках, які носили юні бійці, втекти виявилося неможливо, усі вони потрапили до полону. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку, наказав ліквідувати полонених.

 За свідченнями очевидців, з 28-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих, для залякування населення.

 Як стверджував у спогадах сотник Аверкiй Гончаренко, загальні втрати захисників ст. Крути складали 10 старшин і близько 250 бійців – переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи та 30 студентів.

 Дослiдники тих подiй на пiдставi зiбраних свiдчень вказують, що нападники втратили вбитими 300 красногвардiйцiв iз «революційної армії» Михайла  Муравйова.

 Затримавши ворога на чотири днi, хлопцi дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що продовжив вiк Українськiй державi.

 Київ було захоплено у ніч на 9 лютого 1918 р. Окрім руїн більшовики принесли з собою терор і пограбування. Муравйов доповідав В.Леніну про тисячі розстріляних буржуазних націоналістів та 10-мільйонну контрибуцію з киян. За даними австрійської розвідки за три дні грабежу і репресій у Києві більшовики знищили 2 576 старшин та близько 10 тис. мирного населення.

 Після того, як Київ звільнили від більшовиків і до влади повернулася Центральна Рада, вирішено було віддати данину пам’яті загиблим і перепоховати їхній прах у Києві. 9 березня 1918 р. на засіданні Малої Ради її голова – професор М.Грушевський запропонував «вшанувати пам’ять забитих стрільців студентського куреня, що склали свої голови в бою з більшовиками, а для цього перевезти їх тіла до Києва, поховати на Аскольдовій горі і прийняти похорон на кошт держави. Зібрання вшанувало пам’ять цих борців вставанням».

 Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним, сказавши: « Цi юнаки поклали свої голови за визволення Вiтчизни, i Вiтчизна збереже про них вдячну пам'ять на вiки вiчнi…»

 Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили рiдну землю в боротьбі за її волю, навічно залишиться в історії України як символ жертоностi та національної честі.  

 Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками у радянській Україні. Хоча про бій під Крутами  завжди пам'ятали  українці.  На державному рівні вшановування цiєї подiї  почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го, Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут». Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15 /07, який відзначається щорiчно 29- го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.

 I тiльки у 2006 роцi році на залізничній станції Крути відкрили Меморіал пам'яті героїв Крут.

 «…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міти, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».

Євген Маланюк

Пам'яті тридцяти

 На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

                                                 Павло Тичина, 1918 рік 

 

 

12 (1)
12 (2)
12 (3)
12 (4)
12 (5)
12 (6)

ЗАПРОШУЄМО до

Загальномiського бiблiотечно-iнформацiйного центру (Московський кв-л,12)

 з 29.01.по 31.01.2017 з 10.00 ознайомитись з книжково-ілюстрованою поличкою

«Ніколи Україні незабути цих юних душ нескорений політ!» (До Дня пам’яті героїв Крут)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top