Календар подій

205 років від дня народження Чарлза Діккенса (1812-1870), англійського письменника

Література... зобов'язана бути вірною народу,

зобов'язана пристрасно і ревно боротися

за його прогрес, добробут і щастя.

Чарлз Діккенс

 Критики того часу  говорили, що йому, як автору багатьох відомих романiв, ніколи не увійти до числа кращих письменників англійської літератури. Навіть сам Оскар Уайльд не сприймав всерйоз його твори. Хоч вiн був самий популярний англомовний письменник ще за життя, його книги залюбки читали і бідні, і багаті.

 Чарлз Діккенс — видатний англійський письменник, класик світової літератури і один з найбільших прозаїків XIX століття.

 Проведене, на замовлення Британії компанії BBC, дослідження  про оцінку творчої спадщини Діккенса мало встановити, скільки б принесла Британії творчість письменника, якби Діккенс був торговою маркою. За оцінками фахівців консалтингової фірми під назвою «Interbrand», Чарльз Діккенс зміг би приносити країнi щорічно більше чотирьохсот мільйонів доларів США.

 Серед англiйцiв Діккенс придбав насамперед славу веселого письменника веселої старої Англії. «Діккенс — це великий гуморист», — ось що можна  почути про письменника, перш за все з вуст пересічних англійців з самих різних класів цієї країни.

 Чарлз Діккенс народився 7 лютого 1812 року в передмісті Портсмута, в незаможній родині. I хоч його батько був досить заможним чиновником, але людиною  легковажною. Своїх дітей і, зокрема, свого улюбленця Чарлі, містер Діккенс оточив турботою і ласкою. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він вважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком». Чарлз проводив багато часу на вулиці, але попри все багато читав. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам'ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі.

 Спокійне життя раптово закінчилося, коли батько Чарлза, вліз у борги й був ув'язнений в борговій в'язниці. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе приятелька родини. Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, допомогти родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена, по 10 годин на день наклеюючи етикетки. Все своє подальше життя Діккенс вважав це розорення сім'ї і цю свою ваксу найбільшою образою для себе, незаслуженим і принизливим ударом. Надзвичайне честолюбство володіло юним Діккенсом та мрія про те, щоб піднятися назад в ряди людей, які користувалися добробутом та завоювати собі багатство i свободу. Саме про ці невеселі часи він писав у найбільш автобіографічному романі «Девід Коперфільд».

 Своє навчання Діккенс продовжив у Веллінгтонській домашній академії, яка за спогадами письменника,  не була доброю школою.

 Після школи, з травня 1827, Діккенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі. Потім, вивчивши систему скоропису, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. Його далекий родич, був вільнонайманим репортером у Докторс-Коммонс, тому Діккенс впродовж майже чотирьох років міг використовувати його акредитацію й писати репортажі про судові справи. За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок».

 Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 17 рокiв. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в Парижі. Через 20 рокiв Діккенс зустрiвши Марію,  зробив все для того, щоб ця їхня зустріч виявилася останньою.

 У 1830 Чарлза Діккенса запросили політичним журналістом, в газету Morning Chronicle. Його замітки привернули  увагу багатьох. Публіка відразу прийняла початківця репортера.  Згодом цi репортажі та нариси склали основу збірки «Очерки Боза» (1836) i принесли молодому автору першу славу. Того ж року Діккенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя.

 Література — ось що тепер було для нього сходами, по яких він почав підніматися на вершину суспільного визнання, в той же час роблячи добру справу в ім'я своєї країни,  і більше всього, в ім'я пригноблених. Адже виснажливі, й часто навіть жорстокі, умови праці глибоко закарбувалися в душі ще юного Діккенса й вплинули в подальшому на його прозу. Перше оповідання Діккенса «Обід в Тополиній алеї» вийшло в лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. У березні 1836 року почалися публiкуватися «Записки Піквікського клубу» у вигляді періодичних фейлетонів. У міру появи нових роздiлiв читацька аудиторія письменника тільки росла.

 У квітнi 1836 Діккенс побрався з Кетрін  Гогарт, донькою редактора газети The Evening Chronicle.  У них народилося десять дітей. З боку їх шлюб здавався щасливим, але Діккенса пригнічували безглузді суперечки з дружиною, з переживання за хворобливих дітей. У 1857 році він закохався в актрису Еллен Тернан, з якою зустрічався до самої смерті. Зрозуміло, це були таємні відносини. Сучасники називали Еллен «невидимою жінкою». У вересні 1860 Діккенс влаштував  велике вогнище зі свого листування з Еллен. Вона теж спалила всі листи від письменника, тож про їхню любовну icторiю було мало відомо, аж до публікації в 1939 році книги «Діккенс і донька», про стосунки між Діккенсом і його донькою Кейт. Перед смертю Діккенс заповів Тернан пожиттєву ренту, завдяки чому вона стала фінансово незалежною жінкою.

 Роман «Записки Піквікського клубу»  представляв собою цикл жанрових замальовок, розкривши  дарування Діккенса як творця гротескних характерів, якi узагальнюють особливості англійців як нації.  

Він зображує стару Англію в образi добродушного, оптимістичного, благородного старого дивака, ім'я якого — містер Піквік —i  який утвердився в світовій літературі десь неподалік від великого Дон-Кіхота. Роман спричинив неймовірний успiх. Іменами героїв тут же стали називати собак, давати прізвиська, носити такі капелюхи і парасольки, як у Пiквiка.

 Пізніше Чарлз Діккенс познайомив читачiв з «Олівером Твiстом» (1837–1839), «Ніколасом Нікльбі» (1838–1839), «Крамницею старожитностей» та «Барнабі Радж», як частини  «Годинника містера Гамфрі» (1840–1841). У передмові до одного з видань роману «Пригоди Олівера Твіста» Діккенс писав: «Мені здалося, що зобразити реальних членів злочинної групи, намалювати їх в усіх їхній потворності, показати злиденне їхнє життя… - означає… допомогти суспільству». Романи письменника являли собою панораму англійського життя Вікторіанської епохи і були унікальнi за багатством спостережень та різноманітнiстю відображених людських типів. Слава Діккенса стрімко росла.

 У 1842 Діккенс з дружиною здійснили першу подорож до США та Канади. Він відвідав Білий дім, зустрівшись із президентом Джоном Тайлером. Під час візиту Діккенс провів місяць у Нью-Йорку, читаючи лекції, виступаючи з підтримкою закону про авторські права й записуючи свої враження. Він зустрічався з такими визначними особами, як Вашингтон Ірвінг та Вільям Каллен Браянт. 14 лютого 1942 в Мангеттенському парковому театрі був влаштований бал на його честь, на який зібралося 3 тисячi гостей. Ця мандрiвка описана в «Американських нарисах», де Діккенс обрушився з нищівною критикою рабства, наводячи очевидні свідчення його жорстокості.

 У 1843 році виходить «Різдвяна пісня в прозі, або  різдвяне оповідання  з привидами», що стала одним з найбільш популярних і читаних оповідань, про чарiвне свято Різдва. За публiкацiєю «Різдвяної піснi» послідували: «Дзвони»(1844), «Цвіркун на печі»(1845), «Битва життя»(1846), «Одержимий»(1848). У кожного народу є свій літературний твір, присвячений цьому святу: «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, «Сніжна королева» Ганса Андерсена, цикл «Різдвяних повістей» Чарлза Діккенса, серед яких «Різдвяна пісня у прозі» - це прояв віри в добру суть людини, у можливість перетворень напередодні Різдва.

 У 1848 році публікується роман «Домбі і син» названий найкращим у творчості письменника. Наступним його твором стає «Девід Коперфільд»(1849-1850).

 У травні 1846 до Діккенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт-Кауттс з планом створення будинку для жінок, що опустилися на дно. В ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Діккенс усе ж організував будинок під назвою Уранія-котедж у Шефердс-Буш. Він активно займався щоденним функціонуванням закладу, встановленням правил, переглядом рахунків і прийомом жінок. Від кожної жінки вимагалося, щоб після перебування в Уранія-котеджі вони емігрували. Загалом за оцінками в проміжку між 1847 і 1859 через будинок пройшло 100 жінок.

 1858 року  до Діккенса звернулися за допомогою представники дитячої лікарні на Грейт-Ормонд-стріт. Лікарня саме переживала  фінансову кризу. Засновник лікарні, попросив Чарлза Діккенса головувати на заході зі збору коштів. Письменник  віддався цiй справі душею і серцем.  9 лютого 1858 року  він виголосив промову на річному званому обіді в лікарні, а незабаром виступив із публічним читанням «Різдвяної пісні» в церкві святого Мартіна, зібравши достатньо грошей, щоб лікарня змогла купити сусідній будинок і розширити кількість місць.

 Діккенс був прекрасним артистичним виконавцем з публічного читання своїх творів. За  спогадами, глядачі завжди залишали театр, де проходили читання, отримавши величезну насолоду.

 Кінець літературної діяльності Діккенса ознаменувався ще цілим рядом чудових романiв: «Крихітка Дорріт» (1855-1857), знаменитою «Повість двох міст» (1859) та перлиина творчостi - «Великі сподівання»(1860). Книги мали гучний успіх.

 9 листопада 1867 Діккенс вирушив у другу мандрівку Америкою. Прибувши в Бостон, він присвятив наступний місяць зустрічам із визначними людьми, такими як Ральф Емерсон, Генрі Лонгфелло та зі своїм американським видавцем Джеймсом Філдсом. У грудні розпочалися публічні читання у Бостонi та Нью-Йорку.

 Діккенс досяг зеніту своєї слави. Він був улюбленцем долі — прославленим письменником, володарем дум і багатієм, — словом, особистістю, для якої доля не поскупилася на дари.  У 1868 та 1869 роках Діккенс провів низку «прощальних читань» в Англії, Шотландії та Ірландії. 22 квітня 1869 у Престоні  він злiг з ознаками інсульту. Подальші читання в провінції було скасовано, й, трохи оклигавши, він почав працювати над останнім романом «Таємниця Едвіна Друда».

 Коли проблеми зі здоров'ям минули й Діккенс набрався сил, він, заручившись згодою лікаря, організував останню серію читань в Лондоні. 2 травня він з'явився на банкеті в Королівській академії, де серед гостей були принц та принцеса Уельські.

 8 червня 1870, Дікенс переніс ще один інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня, письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочестерському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського аббатства, де похованi: Д.Чосер, Р. Бернс,  Р. Шерідан, лорд Д.Байрон, Д. Остін, Т. Гарді, Р. Кіплінг, Т. Еліот та багато інших  письменників та поетів.

 У своєму заповіті Чарлз Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам'ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом  Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США.

 Слава Чарлза Діккенса продовжувала зростати після його смерті. Він був перетворений в справжнього бога англійської літератури. Його ім'я стало називатися поруч з ім'ям В.Шекспіра, його популярність у Англії 1880-1890-х затьмарила славу Д.Байрона.

 Споріднений Діккенсу англійський письменник Г.Честертон писав: «Діккенс був яскравим виразником, свого роду рупором, який заволодів Англією загального натхнення, пориву і п'янкого ентузіазму, який кликав всіх і кожного до високих цілей. Його кращі праці є захопленим гімном свободи. Вся його творчість світить відображеним світлом революції».

 Дуже високо оцінював творчість Діккенса Ф.Достоєвський, називаючи його неперевершеним майстром «мистецтва зображення сучасної, поточної дійсності».  

 Письменниця Вірджинія Вульф стверджувала, що «…ми переглядаємо свою психологічну географію, читаючи Діккенса», оскільки він зображає «персонажі, що існують не в подробицях, не абсолютно правдиво чи точно, але повнокровно у хмарах диких, але часто яскраво правдивих спостережень».

 Завдяки таланту письменника і висвітленим ним проблемам, його твори, які були написані дуже давно, добре продаються і сьогодні. Популярні його бестселери і на театральних сценах світу. Крім того, сучасні музеї, до яких має відношення Чарлз Діккенс, є одними з найпопулярніших серед туристів, що приїжджають в Лондон, Портсмут і графство Кент.

 За екранізацію книг Діккенса бралися чимало кіномитців і більшість розуміла, що неможливо камерою залізти в душу його героїв та почути голос самого Діккенса, сенсаційний, чуттєвий та глибокий. I все-таки намагання зняти «свого» Діккенса продовжуються. Так неодноразово  екранізувалися романи: «Пригоди Олівера Твіста» та «Великi сподiвання». Однiєю з останнiх екранізацій став серiал «Олівер Твіст»(2007). Також вiн послужив основою для мюзиклу «Олівер!». У 2012 та 2013 роках вийшло два  фiльми «Великi сподiвання» в США тa Великобританiї.

 Серед останнiх фільмiв за Діккенсом -  фільм «Різдвяна історія» (2009) із Джимом Керрі у головній ролі. На сюжетові оповiдання «Різдвяна пісня» базується i кінокомедія  2009 року «Привиди колишніх подружок».

 

Право ж, кожному з нас дано дуже багато,
і нам є  за що бути вдячними.
Дуже багато, тільки ми цього не розуміємо.

Чарлз Діккенс

Dikens (1)
Dikens (2)
Dikens (3)
Dikens (4)
0001
0002
0003
0004
0005

Наші контакти

 

Go to top