• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

195 років від дня народження Опанаса Марковича (1822-1876), українського фольклориста, етнографа, громадського діяча

 Опанас Маркович майже все своє життя збирав фольклорний  та етнографічний матеріал (більше 5 тисяч пісень, прислів'їв, приказок і ін.). які розглядав як важливий засіб пізнання історії, інтересів і прагнень українського народу.

 Його перу належать праці «Описание Малороссии» та «Записки о дворянском сословии Черниговской губернии», які свого  наукового значення не втратили й до сьогодні. Зібраний ним фольклорний матеріал був опублікований у збірниках: «Народні південноруські пісні» А. Метлинського (1854), «Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номиса (1864), «Історичні пісні малоруського народу» В. Антоновича та М. Драгоманова (1874—1875).

 Опанас Васильович Маркович народився 8 лютого (ст.ст.27 січня) 1822 р. у селi Кулажинцi (тепер Полтавської області) в небагатій дворянській сім’ї, яка походила з відомого козацького роду Марковичів.

 Він був шостим сином Василя Марковича - начальника канцелярії військового міністра. Коли раптово закінчилося царювання Олександра 1 в 46 років батька вiдправили на пенсію. Образившись на російського імператора і повернувшись в рідні Кулажинці на Полтавщинi, він заборонив вживати в своєму маєтку російську мову. Частим гостем його бував приятель по Міністерству Іван Котляревський.

 Мати Опанаса, Олена Леонтіївна Керстен, сама непогана музикантка і прихильниця народних пісень, заохочувала його записувати почуті на вечорницях (де Опанас спілкувався з ровесниками кріпаками) пісні. Потім Олена Леонтіївна придумувала до них музичний супровід, і вони з сином виконували ті пісні перед гостями.

 У 1836 році  Опанас вступив до 2-ої Київської гімназії, при Київському університету св. Володимира, де ректором був їх близький родич Михайло Максимович. Викладали в гімназії на той час університетські професори.  Опанас став улюбленим учнем професора  Івана  Краськовського, пристрасного любителя українського фольклору. Він годинами міг слухати Опанасові перекази історій, почутих ним у кріпосних друзів в Кулажинцях. За його дорученням Опанас став записувати всі народні перекази, казки, прислів’я і приказки, а також пісні, що чув від селян.

 Після смерті батька три брати поділили між собою залишки колишніх статків. Узявши свою долю грішми, Опанас з одним кріпаком подався до Києва, де вступив на історико - філологічний факультет університету.

 Метою свого життя він вважав збирання фольклорних матеріалів і вивчення побуту українського народу. Це був також період формування світогляду майбутнього вченого етнографа і фольклориста.

 Познайомившись із Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Тарасом  Шевченком, у рік закінчення університету (1846),  Опанас Маркович стає членом Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 році за участь у діяльності братства та знайдений під час обшуку твір Т. Шевченка «І мертвим, і живим...» уряд забороняє йому житу в Україні й на три роки висилає до міста Орла під нагляд поліції. Там вiн служить  молодшим помічником управителя губернської канцелярії. В Орлі, освічений молодий чоловік, приємний  у спілкуванні, чудовий оповідач і співак, гарний на вроду,  скоро завоював симпатії відвідувачів салону Мардовіних. Коли до тітки приїхала Марія  Вілінська (майбутня українська письменниця Марко Вовчок), серйозна, зосереджена в собі, добре начитана, Маркович захопився нею. Хоча він був на одинадцять років старшим, між ними зав’язалася тепла дружба. Непомітно для обох дружба переросла в кохання – освідчившись одне одному, вони вирішили одружитися. Згода одружитися з Опанасом Марковичем викликала сімейний скандал. Проте ні тітчині умовляння, ні попередження про вік і поганий стан здоров’я Марковича, ні погрози, ні плачі не могли похитнути рішення Марії.

 І наприкінці  грудня 1850 року відбулося весілля Марії Вілінської й Опанаса Марковича. 1851 Маркович разом з дружиною i повернувся в Україну. З лютого до червня  разом з дружиною вiн мешкає у свого брата Василя Марковича, який працював у лісництві с. Сорокошичі Остерського повіту (тепер Козелецького району). Із щирим захопленням подружжя поринає у збирання та вивчення фольклорних матеріалів. Тут Опанас Маркович записує народні пісні, приказки, приповістки, характерні вислови селян. Деякі з них згодом було опубліковано в «Черниговских губернских ведомостях». На Остерщині Маркович записує варіант відомої думи Івана Нечая та історичну пісню про Івана Бондаренка. Протягом літа й осені молодий науковець мандрує по селах Чернігівщини й Полтавщинi. Побував вiн i в Борзнi, Конотопi, Прилуках, Ніжинi. Пізніше зібрані Марковичами матеріали увійшли до збірки М. Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864). Це видання було найбільш повним збірником українських прислів'їв і приказок того часу.

 У  кiнцi 1851 року Марковичі оселяються в Чернігові. Опанас Васильович працює коректором, а фактично редактором «Черниговских губернских ведомостей», дружить з байкарем Леонідом Глібовим. Тут вiн організовує аматорський драматичний гурток, з часом реорганiзоване у «Чернігівське музично-драматичне товариство».

 У 1853 Марковичі переїжджають до Києва. Тут Опанас Васильович працює бухгалтером Київської палати державного майна, згодом звільняється і з головою поринає у складання «Словника української мови», яке здійснюється під керівництвом П. Білецького-Носенка. Тут у жовтні 1853 року в них народився син, якого на честь гетьмана Хмельницького назвали Богданом. Хрещеними батьками його були титулярний радник В. В. Марковський і князівна Варвара Миколаївна Рєпніна. Син Опанаса Марковича та Марiї Вiлiнської - Богдан (1853–1915) – доцент Петербурзького університету, кандидат фізико-математичних наук, відомий діяч російського революційного руху, публіцист.

 Чернігівський поміщик Василь Тарновський, рятуючи родину Марковичів від злиднів, запросив Опанаса в свій маєток Качанівку зробити статистичний опис своєї славетної колекції старожитностей. Це був найплідніший період у науковій діяльності Марковича: практично увесь вільний час він разом з дружиною займається збиранням фольклору.

 Закінчивши роботу з колекцією Тарновського, у 1855 році Опанас Васильович влаштовується на посаду вчителя географії Немирівської гімназії. Саме в Немирові в 1857 роцi було здійснено постановку вистави «Наталка Полтавка» (за п’єсою І. Котляревського), музику до якої  написав Маркович. Тут в Нимирові розквітнув творчий хист дружини О.Марковича – Марко Вовчок, на яку Опанас Васильович мав значний вплив.

 У 1860-1861 роках Маркович живе в Петербурзі, працює в редакції журналу «Основа», зустрічається з Тарасом Шевченком,  Пантелеймоном Кулішем та Іваном Тургенєвим. У квітні 1861 року Маркович організовує в Петербурзі концерт, присвячений пам’яті Тараса Шевченка. Зібрані кошти було передано родичам великого Кобзаря на придбання землі.

 З другої ж половини 1861 року Маркович мешкає в Чернігові та Новгороді-Сіверському, де служить мировим посередником та не полишає збирання фольклору. У відносинах з дружиною стався розрив, що назрівав вже давно в силу особистих та ідейно-творчих причин. Відносини між колишнім подружжям були доброзичливими, вони листувалися, обмінювались літературною інформацію. Проте О. Маркович глибоко пережив цей розрив.

 Особлива сторінка в житті Опанаса Марковича – участь у діяльності українського аматорського театру «Товариство, кохаюче рідну мову», заснованого, у 1861 роцi , Леонідом Глібовим у Чернігові. Глібов відповідає за літературно-репертуарну частину, Маркович виконує обов’язки композитора-диригента, відповідає за культуру сценічної мови та вокал, пише музику до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». До театру також залучені: режисер-аматор і драматург Дмитро Старицький, учителі Іван Дорошенко та Микола Вербицький.

 У 1853 р. у Чернігові, на Красній площі, було збудоване стаціонарне приміщення театру. Свого театрального колективу у місті не було, тому тут проходили вистави приїжджих труп. У 1862 р. цим приміщенням скористалися аматори Чернігова. Однiє з найкращих сценічних постановок «Товариства, кохаючих рідну мову» стала вистава на новій музичній основі п’єси І. П. Котляревського «Наталка-Полтавка». Ця постановка  стала значною подією не тiльки у тодішньому Чернігові, а й мала загальноукраїнське значення. Саме цим пояснюється звернення Павла Чубинського, висловлене ним у статті, що з’явилася в журналі «Основа», надрукувати п’єсу в тому вигляді, у якому вона була поставлена в Чернігові з прекрасною партитурою Йогана Ландвера. Це, на думку автора, було б великою послугою для мистецького життя в Україні.

 Вистава «Наталка Полтавка» носила доброчинний характер. Виручені кошти пішли на допомогу студентам із Чернігівщини, які навчалися у Київському університеті св.Володимира.

 Останні роки життя Опанас Васильович мешкав у містах Чернігові та Новгороді-Cіверському, де служив мировим посередником, співробітничав з газетами  «Черниговские губернские ведомости» та «Записки Черниговского статистического комитета». Маркович намагається започаткувати видання в Чернігові української газети «Десна». Але влада знайшовши, що у Опанаса Васильовича не відмінена  заборона публікуватись, відмовила йому у створеннi виданні. Так і не вийшла при його життi «Десна». Чернігівська громада змоглась через старшого викладача гімназії Леоніда Глібова, проштовхнути двомовну газету «Черниговский листок».

 Помер він Опанас Васильович Марковича на 55 році життя від невиліковної тоді хвороби - від туберкульозу 1 вересня (ст.ст.20 серпня) 1867 року.

 Грошей після Опанаса Васильовича не залишилось. Його друзі і сім'я тодішнього Чернігівського губернатора князя С. П. Голіцина склалися і на Болдіній горі біля Іллінських печер, недалеко від церкви святого Іллі поховали його останки.

 Оцінюючи  заслуги Опанаса  Марковича перед Україною, журнал «Киевская старина» написав: «Пішла з життя благородна і талановита людина, сіяч добра, краси і науки».

 «Російський мистецтвознавець і музикант А. Сєров, друкуючи в журналi «Основа» тексти і ноти українських пісень і коментарі до них свідчив: «Наспіви, які тут будуть видані, повідомлені Опанасом Васильовичем Марковичем. Вони записані ним з уст народу з найможливішою точністю. Він же, зі своїм щасливим слухом, служив і головною живою перевіркою гармонічного опрацювання при кожній окремій пісні». В газетах «Черниговские губернские ведомости»  і «Черниговский листок» О. Маркович публікував постійно матеріали, що мали велике значення для розвитку української мови, історії, фольклористики та етнографії /Байки Леоніда Глібова, пісні про Нечая, Богдана Хмельницького та інші/, проголошував ідею народності літератури» - написав український письменник і вчений-літературознавець Арсен Каспрук.

 Вплив Марковича на розвиток популяризації української музичної фольклористики був настільки помітний і заслуга така велика, що Іван Франко вже в 1888 р. поставив Опанаса Марковича в ряд творців «окремої національної української музики». «Сучасними її представниками, - писав тоді І.Франко, - є українські композитори Лисенко і Ніщинський; в Галиччині йде за ними молодий талановитий артист Нижаківський, з поляків цією дорогою йшли Ліниський і Тимальський; серед старших українців ініціатива в цьому напрямку вийшла від Опанаса Марковича».

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top