• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

215 років від дня народження Віктора-Марі Гюго (1802-1885), французького письменника, драматурга, поета, публіциста, громадського діяча

Жизнь — это зрелище, трагедия живая,

 И в ней я начал жить, сначала изучая

 Птиц, воды, лилии, полуночный покой,

 А там и азбуку другую: род людской.

 И зло увидел я в триумфе горделивом...

Віктор Гюго

 Його творчий шлях був повен тріумфальних успіхів, літературних перемог і світової слави: в 15 років він здобув популярність як талановитий поет, у 25 років став лідером цілої течії — романтизму, на п'ятдесятому році кинув виклик самому президенту Франції і до старості перетворився в кумира для мільйонів читачів. Вiн був не просто великим представником світової літератури, але і символом Франції. Його творчість мала величезний вплив на таких письменників, як: Альбер Камю, Чарльз Діккенс і Федір Достоєвський.

 Віктор-Марі Гюго народився 26 лютого 1802 року в м.Безансоні, у родині наполеонівського полковника, згодом бригадного генерала Леопольда Сигізбера Гюго, якому був наданий титул графа. У Парижі майбутнiй письменник навчався спочатку в пансіоні, потім у коледжі. Батько не поділяє захоплення сина літературою і, щоб змусити його обрати «пристойну» професію, залишає без будь-якої матеріальної підтримки. Гюго не здається, продовжує улюблену справу. У нього було дві мети: завдяки літературній праці стати заможним та відомим і мати змогу одружитися зі своєю нареченою Адель Фуше.

 У 15 років Гюго взяв участь у поетичному конкурсі, оголошеному Французькою академією, і... отримав нагороду! Газети заговорили про нього як про «диво-дитину». Він цілими днями наполегливо пище вірші. Постійна поетична праця скоро приносить свої результати: на конкурсі, оголошеному Літературною академією Тулузи (1819 )  він здобуває перемогу і завоювує вищу нагороду — Золоту лілію! Він, як одержимий, кинувся у літературну творчість. Разом з братами Віктор, з 1819 по 1821 роки, створює журнал «Літературний консерватор». За рік він склав і опублікував 22 поеми, 112 статей. Незабаром про нього заговорили як про найталановитішого письменника.

 Коли Віктору виповнилося 20 років, було надруковано його першу книжку «Оди та різноманітні вірші»(1822), за яку він отримав від короля щорічну пенсію в 2000 франків і благословення батька на літературну працю та одруження.     

 У величному соборі Сен-Сюльпіс 12 жовтня 1822 року були  повінчанi Адель і Віктора Гюго, в шлюбі в них народилося п’ятеро дітей. Незважаючи на  різнi життєвi труднощi  палкий та пристрасний  Гюго, саме її, вважав єдиною своєю вічною дружиною. Саме вона в найскладніші переломні для письменника роки була джерелом  його наснаги та душевного спокою. 

 У 1823 році вийшов його роман «Ган iсландець». З перших сторінок читача охоплювала атмосфера таємничості і незвичайності. Книга нікого не залишила байдужим: одні рішуче відкидали її; інші палко захищали. Настільки збуджена реакція на книгу була невипадкова і відображала наростаючу боротьбу у французькій літературі. На зміну класицизму йшов новий напрям — романтизм.

 Теоретичне обґрунтування нового лiтературного напрямку зробив Віктор Гюго в передмові до драми «Кромвель» (1827). Це був літературний маніфест романтиків і своєрідний дороговказ для тих, хто приєднався до створеного письменником гуртка «Сенакль»: літераторів А.Мюссе, О. Дюма, П. Меріме, Ж.Нерваль; художників Е.Делакруа, Д.Д’анже, братів Деверга і композитора Г.Берліоза. 1829 року з'явилася п'єса «Маріон Делорм», заборонена цензурою через невтішне зображення Людовика XIII. Менше ніж за місяць Гюго написав свою другу драму — «Ернані». Успіх драми був величезний, і в історію Франції постановка «Ернані» увійшла як тріумф романтичної школи, яка затвердила нове мистецтво. Бій за «Ернані» став головною прелюдією до «трьох славних днiв» липневої революції 1830 року, свідком якої став Віктор Гюго.

 Однією з перших «дорослих» робіт молодого автора став твір «Останній день засудженого до смерті» (1829). Книга мала великий вплив на відомих літератураторів, як: Ф. Достоєвський, А. Камю та Ч. Діккенс. Не менш зрілою виявилася документальна історія під назвою «Клод Ге» (1834). Історія розповідає про життя реально існуючого вбивцю, який був схоплений і страчений. Сам Гюго зізнавався в тому, що біографія Клода підштовхнула його до написання більш масштабного твору – роману «Знедолені».

 Поступово шквал революції затих — і Віктор Гюго знову взявся за роботу. Він створює роман «Собор Паризької Богоматері» - шедевр романтичного роману. Книга з'явилася на книжкових прилавках в березні 1831  і має величезний успіх. Книга швидко була переведена на багато мов по всій Європі. У передмові автор написав: «Одна з головних моїх цілей - надихнути націю любов'ю до нашої архітектури». Послiдуючим ефектом роману було залучення уваги до запустілої будiвлi Собору Паризької Богоматері, який почали вiдвiдувати тисячі туристів, що прочитали популярний роман. У першій половині XIX століття влада Парижа планували знесення знаменитої пам’ятки, яку вважала занадто старомодною. Книга Гюго допомогла залучити до готичного собору увагу громадськості. Таким чином, завдяки молодому письменнику собор був врятований. Книга також сприяла відродженню поваги до старих будівель, які відразу після цього стали активно берегти. Цей роман зайняв особливе місце у творчості письменника, оскільки у ньому він уперше продемонстрував свої чудові можливості в прозі.

 В цей час у особистому житті Гюго розвиваєтьcя драматичний і гіркий роман. З болем і розпачем він відчув, що Аделю його більше не любить. І тим болючіше йому було усвідомлювати, що любов Адель тепер належить його кращому другу — Сент-Беву.  Все зовні залишалося як і раніше. Сент-Бев був занадто бідний, щоб утримувати жінку з чотирма дітьми. Та і Гюго не хотів розлучатися з дорогими для нього людьми. Поет пережив і це. Він вилив свою біль у віршах. У листопаді 1831 р. вийшов збірник «Осіннє листя».

 2 лютого 1833 року відбулася прем'єра п'єси Віктора Гюго «Лукреція Борджіа». П'єса завершилася, завіса закрився, і публіка зірвалася з місць. Люди аплодували, кричали, скандували ім'я автора, закидали сцену квітами. Саме на прем’єрі Гюго звертає увагу на актрису Жюльєтту Друе та закохується в неї. Так починається кохання — 50 років відданості та вірності жінки, її самозречення, адже заради кохання вона відмовилася від театральної кар’єри, щастя мати власну сім’ю та дітей. У жовтні 1835 року побачила свiт збірка віршів «Пісні сутінок». Cаме образ Жюльєтт вгадується в 13 віршах. Вона бачилася поетові подругою, яка розділила з ним таємні мрії, і сміх, і сльози, і нев'янучу любов.

 7 січня 1841 року збулася мрія Віктора Гюго. Він, за літературні заслуги,  був обраний в Академію наук.

 1848 року над Парижем зайнялася Лютнева революція. 

 Увечері 23 лютого 1848 р. сталася трагедія— урядові війська розстріляли натовп беззбройних маніфестантів. Загинуло 150 осіб. 24 лютого повстав Париж. . . До управління країною прийшов Тимчасовий уряд, який проголосив Францію республікою. Гюго вирішив, що не має права залишатися осторонь від участі у вирішенні долі республіки і висунув свою кандидатуру в Палату депутатів. Гюго став депутатом в один день з Луї-Наполеоном Бонапартом. Палкий поборник гуманізму, Віктор Гюго піднімав свій  голос на захист революції і, насамперед, проти політики президента Луї-Наполеона, який будь-якою ціною домагався звання імператора. Луї-Наполеон був обурений чесністю і мужністю письменника, який заважав йому проводити в життя свою реакційну політику.
А в грудні 1851 року Луї-Наполеоном був здійснений державний переворот, і світу постав імператор Наполеон III. Національні збори було розігнано, вожді парламентських партій були арештовані. За голову Віктора Гюго було обіцяно велику винагороду.11 грудня 1851 р. Гюго залишає Францію. Він виїжджає спочатку до Бельгії, потім в Англію і поселяється на острові Гернсі. Починаються довгі роки вигнання.

 За час вигнання Гюґо написав — «Наполеон Малий» та віршовану сатиру «Відплати».  1856 року вийшла збірка ліричної поезії «Споглядання» , а 1859 було видано перші два томи «Легенди століть», які утвердили його славу великого епічного поета.

 Письменник  був сповнений сил і задумів. 25 квітня 1860 року, він знову повернувся до епопеї про злиденних,  роботу над якою почав  ще на початку 1840-х років. I 30 червня 1861 року Віктор Гюго поставив останню крапку  написаному романi «Знедоленi». З почуттям виконаного перед людством боргу, він зізнався синові Франсуа-Віктор:— Тепер я можу померти. Перша частина роману з'явилася в продажу 3 квітня — остання — 30 червня 1862 року. Париж був охопилений шаленим хвилювання, гарячкою, майже божевіллям — всi запоєм читали Гюго. «Знедолені» здобули в серцях читачів повний тріумф. Роман став  найпопулярнішим серед американських солдатів під час Громадянської війни в США. Втім, визнаний сьогодні шедевром, роман не рідко критикувався в американській пресі. Видання «New York Times», який назвав роман «чудовим» і «блискучим», не втрималися від того, щоб не назвати Гюго «прозаїчним божевільним».

 У період свого перебування на Гернсі Гюґо опублікував книгу «Вільям Шекспір» (1864), збірку віршів, якi піднялася до рівня шедеврів любовної лірики  «Пісні вулиць та лісів» (1865), а також два романи — «Трудівники моря» (1866) і «Людина, яка сміється» (1869).  Парижани захлинаючись зачитувались романами, говорили про них iз захопленням.

 У 1870 Гюго повертається в Париж, на другий день після падіння Наполеона III. На вокзалі його зустрічають сотні тисяч народу. Ця зустріч перетворюється на свято революції і літератури.

 Після проголошення Паризької комуни Гюго стає на бік комунарів. Обраний у Національну Асамблею 1871 року, Гюго незабаром склав з себе депутатські повноваження на знак протесту проти політики консервативного більшості.

 Але після падіння Комуни поета безперервно переслідували ненависть і образи тих, хто розстрілював комунарів. Йому хотілося забути все і втекти з міста, просоченого ненавистю. У серпні 1872 р. він повертається на Гернсі і приступиє до створення роману про Велику Французьку революцію. Він називався «93 рік»(1874). Цим романом завершується шлях Гюго-романіста.

 У віці 75 років Віктор Гюґо видав не тільки другу частину «Легенди століть», але і збірник «Мистецтво бути дідом», на створення якого його надихнули онуки Жорж і Анна. Книга мала великий успіх. Франція відкрила для себе Жоржа і Жанну — онуки Гюго увійшли в легенду.

 У 1881 р. Віктору Гюго пішов 80-й рік. Наближення дня народження набула масштабів національного свята. Сірим похмурим ранком 26 лютого 1882 р. авеню Эйлав перетворилася на квітучий сад. Натовпи народу заповнили вулицю: 600 тисяч чоловік, змінюючи один одного, пройшли під вікнами його будинку. Хвилі людського моря котилися з безперервним криком:

 — Хай живе Віктор Гюго! У червні 1882 р. авеню Эйлав перейменували на авеню Віктора Гюго. Відтепер друзі писали на конвертах: «Віктора Гюго, який проживає на своїй вулиці». А листи до нього йшли зі всього світу.

 11-го травня 1883 р. Жюльетта Друе померла. З тих пір письменник більше нічого ніколи не писав...

 22-го травня 1885 року Віктор Гюго помер.

 У країні був оголошений національний траур. Два мільйони людей прийшли попрощатися з видатним громадянином Францiї. Кончина Гюго спонукала Національні збори прийняти рішення про повернення Пантеону первісного призначення — усипальниці праху великих французів, — і поховати його саме там...

 Всесвітньо відомого письменника ховали у звичайній труні — так, як ховають принижених і знедолених, яких він захищав усе життя. Таким був заповіт митця. а ще зі свого п’ятимільйонного капіталу, заробленого літературною працею, він залишив півтора мільйони бідним, один мільйон заповів на влаштування сирітського притулку.

 Віктор Гюго став єдиним письменником, чия траурна процесія зупинилася під Тріумфально аркою. Як правило, такої честі удостоювалися лише генерали і маршали. А першою людиною, з чиїм порохом під аркою проїхав траурний кортеж, був Наполеон. Церемонія похорону Віктора Гюго проходила протягом десяти днів.

 Відомий російський письменник Костянтин Паусто?ський у повісті «Золота троянда»  писав про  Віктор Гюго: «…музика його книг була такою могутньою, як грім океанських прибоїв. Від неї здригалася земля. І стріпувалися слабкі людські серця. але він не шкодував. Він був нестямний у своєму прагненні заразити все людство власним гнівом, захопленням і своєю шумною любов’ю. Він був не тільки лицарем свободи. Він був її глашатаєм, її трибуном… Він увірвався в класичне й нуднувате століття як ураган, як вихор, що несе потоки дощу, листя, хмари, пелюстки квітів, пороховий дим й зірвані з кашкетів кокарди.Цей вітер називається романтикою».

 Одна із станцій паризького метро носить ім'я Віктора Гюго. До речі, розташована вона на площі, що носить теж його ім'я. Також у його честь був названий кратер на Меркурії. Романи французького класика були неодноразово екранiзoванi. Першу екранізацію роману Гюго зробили ще далекого 1913-го року. Лише роман «Знедоленi» було екрановано 10 разiв.

 З часом свiтова спільнота  усвідомила, що Віктор Гюго був не просто геніальним письменником. Унікальність цієї людини в тому, що його устами говорила сама цивілізація, закликаючи до співчуття, до скасування смертної кари, до відмови від війн, до вільного суспільства, до надання прав усім, хто так чи інакше ображений або обмежений.

Для мене не важливо, на чиєму боці сила;

важливо те, на чиєму боці право.

 

Велич народу не вимірюється його чисельністю,

як велич людини не вимірюється її ростом;

єдиною мірою служить його розумовий розвиток

і його моральний рівень.

Віктор Гюго

 

Gugo (1)
Gugo (2)
Gugo (3)
Gugo (4)

ЗАПРОШУЄМО

до Загальномiського бiблiотечно-iнформацiйного центру

переглянути тематичну поличку

«Гюго – це цілий світ…»

(215 років від дня народження французького письменника Вiктора Гюго)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top