Письменство — річ проста. Із двох фраз слід вибрати ту,

яка коротша; з двох слів — те, що простіше; з двох описів – те,

 що ясніше; з двох видавців — того, хто шле телеграму, а не лист.

Джон Стейнбек  

 Вiн один із найвідоміших американських письменників XX столiття. Його ставлять в один ряд з Ернестом Хемінгуеєм і Вiльямом Фолкнером. За життя вiн встиг написати 25 книг: 16 романів, 6 нехудожніх книг, кілька збірок оповідань і близько 45 книжок, що складаються з есе, новел, п'єс, щоденників, публіцистики і кіносценаріїв. Це - Джон Стейнбек, лауреат Пулітцерівської премії та Нобелівської премії з літератури.

 Джон Стейнбек народився 27 лютого 1902 року, в невеликому провінційному містечку Салінас, штату Каліфорнія  США. Ще з юного віку майбутній письменник   захоплювався літературою, незважаючи на свою досить посередню успішність у школі. А до моменту її закінчення, в 1919 році, вже остаточно прийняв рішення присвятити своє життя  письменницької діяльності. У цьому він отримав повну підтримку матері, яка  поділяла захоплення сина читанням і творчiстю.

 З  перервами, в період з 1919 по 1925 роки, Джон Стейнбек отримав освіту в Стенфордському університеті. Деякий час вiн жив випадковими заробітками, переслідуючи свою мрію стати письменником. Джон встиг випробувати безліч професій працював моряком, і шофером, і теслею, і навіть прибиральником і сторожем.

 Перший дебют Стейнбека, як письменника, відбувся у 1929 році, після переїзду в Сан-Франциско, де був надрукований його перший серйозний твір - роман «Золота чаша». А трохи  пізніше  роман «Квартал Тортiлья-Флет»(1935) – гумористична розповiдь про звичайних фермерів, що живуть на пагорбах округу Монтерей. Ця книга принесла  Стейнбеку перший читацький успіх та схвалення літературних критикiв. Всі наступні роки Джон Стейнбек плідно і практично безперервно був зайнятий написанням нових книг.

 А літературну репутацію вже  знаного письменника Стейнбеку створили три наступні книги: «Битва з неясним результатом» (1936),  «Про мишей і людей» (1937) і «Грона гніву» (1939).  

 В 1937 році побачила світ його повість «Про людей і мишей», після виходу якої критики і літературне спiвтовариство заговорили про нього як великого письменника. Це зворушлива історія двох друзів Ленні та Джорджа, котрі мандрують  Диким Заходом, перебиваючись випадковими заробітками і мріючи про власне господарство. В Америці сьогодні це чи не найбільш читана книга i її досить докладно вивчають у школах.

 Iсторiя ця покладена i в основу однойменної вистави Театральної компанії «Бенюк i Хостiкоєв», за яку їм  в 2008 роцi була присуджена Нацiональна премiя  імені Тараса Шевченка. Премію присуджено головним виконавцям - Наталії Сумській та Богдану Бенюку, а також режисеру-постановнику Віталію Малахову.

 Видатний роман Стейнбека – «Грона гніву» - це розповідь про епоху, яка змінила долю Америки в 30-х роках.  Новаторською у ньому була не тільки тема, а й художня форма. Драматизм і типовість долі родини Джоудів підкреслюються вкрапленням у тканину оповіді поза-сюжетних елементів, низки відверто публіцистичних розділів, що увібрали в себе голос автора, його особисті оцінки та коментарі.

 Книга викликала величезний резонанс у громадських колах, вийшовши далеко за межі літературного світу США. Реакція друку, критиків і читачів на роман була далеко не однозначною. Світова критика не залишилася байдужою і захлиналася позитивними відгуками про роман, який стояв першим номером у списку бестселерів протягом двох років. Так звана велика преса відразу ж віднесла «Грона гніву» не тільки в розряд літературних явищ, але й у сферу суспільно-політичного життя країни, розуміючи його величезне соціальне звучання. Обговорення роману велося не тільки у статтях літературних критиків, але і в постійних колонках внутрішньополітичних оглядачів, в оглядах коментаторів, редакторських передових. Думки літературних критиків про роман розходилися. Одні відзначали художню наочність описів, життєву силу діалогів, точне розкриття психології і почуттів основних дійових осіб. Інші критукували за «фальшивий символізм», відсутнiсть форми, «i дію... що не розвивається і не має певного напряму».

 Джон Стейнбек отримував листи вiд читачiв з усього світу, в яких обговорювався роман. У 1940 році роман отримав Пулітцерівську премію в номінації «За художню книгу» і став головним фактором, що вплинув на присудження письменнику Нобелівської премії в 1962 році, з наступним коментарем: «За реалістичні і сповнені художності твори, як вирізняються просякнутим добротою гумором і соціальним розумінням... Його симпатії завжди на боці  пригноблених, скривджених і знедолених людей. Він любить протиставляти  прості радості життя брутальному і цинічному прагненню до наживи».

 Голлівуд також звернув увагу на настільки гучний твір, і режисер Джон Форд зробив його екранізацію в 1940 році. Фільм, що вийшов за романом «Грона гніву»,  мав шалену популярність, i був гідно оцінений кінокритиками та здобув премiю «Оскар» в двох номінаціях. Треба вiдмiтити, що американський кінематограф полюбляє творчість письменника. Та це було не останнє подібне досягнення екранiзацї  творiв Стейнбека. Наступнi фільми, поставлені за книгами автора, і надалі мали шалений успіх. Несподівана слава зовсім не заважала подальшiй пліднiй роботiй американського письменника.

 Під час Другої світової війни, працюючи в державних інформаційних органах, Стейнбек написав повість про опір в окупованій країні – «Місяць зайшла (1942). Незабаром після повернення з Європи Стейнбек опублікував «Консервний ряд» (1945), «Перлину» (1947) за мотивами мексиканської притчі і «Блудний автобус» (1947) – сатиру на сучасну ділову людину. Цей роман, так само, як «Консервний ряд», містить їдку критику  матеріалістичної моралі, що лежить в основі сучасної цивілізації.

 Слiд  вiдмiтити,  що завдяки роману Джона Стейнбека «Консервний ряд»  і  знятому по книзі фільму,  цілий район  в  мiстi  Монтереї штат Калiфорнiя (описаному в книзi) зараз музеєфiковано. На площі  мiста встановлений  пам'ятник Стейнбеку.

 В 1948 році весь світ читав книжку «Російський щоденник», що складалася з подорожніх нарисів і розповідала про поїздку Джона Стейнбека  та фотокореспондента Роберта Капи в Радянський Союз. Окремi роздiли книги присвяченi Українi. 6 серпня 1947 року Стейнбек i Капа побували Києв i . Вони багато оглядали місто, точніше,  його руїни. «Напевно, колись місто було дуже красиве. Зараз Київ майже весь в руїнах. Тут німці показали, на що вони здатні. Всі установи, всі бібліотеки, всі театри, навіть цирк ? все зруйновано, і не гарматним вогнем, не в битві, а вогнем і вибухівкою. Університет спалений і зруйнований, школи в руїнах. Це був не бій, а шалене знищення всіх культурних закладів міста і майже всіх красивих будівель, які були побудовані за останню тисячу років», — з жалем писав Стейнбек.  

 Їхнiм гідом по Українi був Олексій Полторацький — український письменник, який чудово володів англійською, людина з великим почуттям гумору, щира і доброзичлива. «Ці  українці  — прекрасні приязні люди, з чудовим почуттям  гумору. Я ретельно записую довгі розмови з селянами й робітниками, щоби не забути. Нам просто пощастило, що ми змогли сюди приїхати» -  напише вiн у книзi.

 Книга не припала по душі ні в Америці, ні в Росії. Американці вважали її дуже позитивною, а радянськiй владi не подобалася - за дуже негативний опис життя країни та її громадян. Але для тих, хто хотів би дізнатися про тогочасний Радянський Союзі і життя в ньому, книга виявиться приємним чтивом і з літературної, і з етнографічної точки зору.

 За його плечима Джона Стейнбека і безпосередня участь у подіях у В'єтнамі, куди він вирушив на півтора місяця в ролі військового кореспондента. Його військові кореспонденції склали книгу «Коли була війна» (1958).

 Після «Блудного автобуса» творчість Стейнбека отримала нову спрямованість, утверджуючи віру в споконвічну доброту людини і можливість його торжества над пороком і суспільним злом. Тема книги «Світло горить» (1950) – братерство всіх людей;  частково автобіографічний роман «На схід від Едему» (1952) ґрунтується на біблійній легенді про перше братовбивство на землі. За історією двох каліфорнійських родин Гамільтонів і Трасків доволі прозоро постає тема одвічної нероздільності добра та зла, краси та потворності, світла та пітьми.

 У романі «Милостивий четвер» (1954) Стейнбек знову звертається до світу «Кварталу Тортiлья-Флет» і «Консервного ряду». «Коротке правління Піпіна Четвертого» (1957) – сатира на французьку політику того часу. «Зима тривоги нашої» (1961), роман про звичаї заможного американського передмістя, у якому відчувається гостра стурбованість автора морально-етичним кліматом у країні. У книзі «Подорож з Чарлі» (1962) Стейнбек розповів про поїздку зі своїм пуделем Чарлі у фургоні через всю Америку. У документальній, ілюстрованої фотографіями книзі «Америка і американці» (1966) Стейнбек продовжує роздумувати про свою країну. «Діяння короля Артура і його благородних лицарів» – перекладення роману Томаса Мелорі «Смерть Артура» (1485) – були опубліковані посмертно в 1976.

  20 грудня 1968 року, після кількох інфарктів, Джон Стейнбек помер в 66-річному віці. Його ім'я включено в Зал слави Каліфорнії, в 2007 році, стараннями губернатора штату Арнольда Шварценеггера.

 Книги Джона Стейнбека, натхненні ідеями демократії та гуманізму, увійшли до скарбниці свiтового реалістичного мистецтва XX століття. Його книги глибокі. Так і пише він про те, що викликає i  сьогоднi резонанс…i, що варто читати.

 Лише небагато знають, скільки треба знати,

щоб дізнатися, як мало вони знають.

Джон Стейнбек