• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

135 років від дня народження Архипа Юхимовича Тесленка (1882-1911), українського письменника

… він саркастично проронив, що ти – хохлацкій сочінітель.

Він вкладав у ці слова всю свою куцу зневагу дрібного покидька,

не відаючи, що напророчив тобі долю. Лише ті два слова

звучали трохи інакше – український письменник.

Степан Процюк «Чорне яблуко. Роман про Архипа Тесленка»  

 «Критики називали його, ще за життя, «селянським Шопенгавером», порівнюючи теми творів письменника із темами філософських досліджень знаменитого німецького вченого. Так пронизливо і відверто, з таким жалем і співчуттям, як писав Архип Тесленко про людські стосунки, не писав жоден тогочасний письменник» - написав вiдомий український письменник Степан Процюк.

 Архипа Тесленка вважають найтрагічнішою постаттю в українській  літературі початку XX столiття. Доля відвела йому дуже мало часу — всього 29 років життя, яке обірвалося передчасно, але він  обпалив серця і душі читачів своїми болюче-трагічними творами про селяннську бідноту. Вважається, що після Тараса Шевченка, Тесленко – перший письменник, який присвятив стільки творів народному горю. I майже всі його твори автобіографічні, бо все, про що він писав, письменник брав зі свого життя.

 Архип Тесленко народився 2 березня 1882 року в селі Харківцях на Полтавщині в бідній селянській родині. Тесленко так опише своє село: «Село, заможнішого за наші Харківці, в повіті не знайти. Красивішого теж пошукайте. Ось вийдіть на наш вигін літом коли та гляньте униз: широчезна долина. У долині гаї, сади зеленіють. А в цьому морі зеленому поринають хати, де-де криті й залізом, клуні, хліви... Єсть і школа второкласна у нас, хлоп'яча. Там красуня така: в два по­ верхи, цеглова стоїть, запишалась на вигоні. Єсть дві церковноприходських:хлоп'яча та й дівчача. Усе, якусе. Тільки... люди».

 Батько, Юхим Якимович, був інвалідом і не міг виконувати важкої селянської роботи; знав трохи грамоти, напам’ять часословець і переказував щосвята людям. Мати, Явдоха Сидорівна Строй, - жінка лагідна, добра, наділена природним розумом і вмінням цікаво, образно розповідати; знала безліч казок, приповідок, пісень.

 Любляча мати хотіла кращої долі для сина, то й віддала його в однокласну церковнопарафіяльну школу, яку він успішно закінчив (1894) і вступив до Харківецької церковно-учительської школи, готуючи себе до педагогічної діяльності, постійно займається самоосвітою. Скоро Тесленко сам починає пробувати писати російською, а пізніше українською мовами.

 1898 за «вільнодумство» і «безбожність» його виключають зі школи. Почалося трудове життя юнака; спочатку на поденщині у сільських багатіїв, а потім «писарчуком» у волосному управлінні в Лохвиці. Високомірство, хабарі остогидли юнакові, він кидає писарчукування й 12 серпня цього ж року переходить у контору повітового нотаріуса Ф.І. Кисловського. Проте й тут довго витримувати наругу  Тесленко був не в силі. Найгірше дошкуляло переслідування за читання книжок. А читав він дуже багато, недосипаючи ночами. Його настільною книгою був «Кобзар» Тараса Шевченка, який значно вплинув на формування світогляду і демократичне спрямування творчості письменника. Свої враження від побаченого, пережитого пробує занотувати віршами російською мовою («С праздником!», «С душой, полной смиренья»).

 Майже чотири роки Архип Тесленко прожив у Лохвиці, працюючи у нотаріальній конторі. 1901 року  Тесленко виїжджає на станцію Долинську Південно-Миколаївської залізниці – вчитись на залізничного телеграфіста. Читання ночами при слабкому світлі дали свої наслідки, виявлені через чотири місяці перевіряючим лікарем: «слабість на очі», що стало причиною його звільнення. Голодний, обірваний і босий, Тесленко повертається до батьків. Допомагає їм, водночас продовжує підготовку до екзамену на право вчителювання. Тут сходиться з місцевим учителем, з бібліотеки якого бере книжки українських і російських авторів, недоступних йому до цього часу. Розмови з учителем, прочитані книжки, живі спостереження життя пробудженого народу формують світогляд А.А. Тесленка, що знаходить відображення в його віршах: «В моем жилище», «Нищий», «Как мучительно терзаться» та іншi. Під впливом «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя Тесленко пише етнографічно-побутовий нарис «Ночь на Ивана Купала в с. Харьковцах» і лірико-публіцистичний роздум «На досветках» (1902).

 Згодом А. Тесленко захоплюється театром, пробує свої сили в драматургії. Влітку 1903 р. навіть організовує аматорський театр у рідному селі, сам бере участь у виставах. Під впливом драматургії І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького Тесленко пише для свого колективу п’єсу «Горобина ніч» (втрачену згодом) і «Не стоїть жить» (п’єса на 5 дій, українською мовою). Останню він посилає на суд Марку Кропивницькому. Драматург відзначивши талант Тесленка, вказав на його прорахунки у п’єсi.

 Підтриманий М. Кропивницьким, А. Тесленко активізує свою громадсько-культурну та літературну  діяльність.

Пiд впливом бурхливих подій 1905 року вiн вступає до революційної організації «Селянська спілка». Тесленко був розповсюджувачем агітаційної літератури та газет, проводив зустрічі з селянами і закликав їх до боротьби. Влада почала переслідувати його i вiн навiть два роки просидів у тюрмах та був на засланні. Тесленко перехворів тифом у Бутирці, слабого й немічного, його погнали пішки етапом до Вятської губернії, куди він прибув 25 грудня 1908 року, а на другий день того ж року закінчувався строк його заслання. Тюрми, карцери, етапи підірвали здоров’я А. Тесленка, але не зламали його духу. Він залишився такий же мужній і незламний, як і раніше. Важкі щоденні будні забирали час і здоров’я.

 На цей перiод  вiн  написав п’ять оповідань («Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся», «Мети», «Дід Омелько»), що склали рукописну збірку, і на початку червня 1905 року повіз її в «Киевскую старину». Редактор відмовився їх друкувати, вважаючи «невиразними, невиробленими», до того ж написаними «мовою поганенькою». Рукопис збірки потрапив до Бориса  Грінченка, на той час редактора «Громадської думки», який мав протилежну думку про оповідання невідомого письменника. Опублікувавши їх 1906 року, він познайомив читачів з новим письменником. Переживаючи неправду, лихо, співчуваючи людському горю Тесленко пише оповідання «Любов до ближнього», «У схимника», «У городі», «Наука». Борис Грінченко опублікував їх у київських газетах «Громадська думка» та «Рада» (1906). Для переслідуваного письменника ці публікації були єдиною відрадою.

 «Хуторяночка» — сумна розповідь про трагічну долю дівчини-наймички Маринки. Герой оповідання «За пашпортом» — Павло Глищенко — не може вирватися із нужди, тяжкого визиску, знущань, тому що пан, в якого він служив, заборонив старшины видати йому пашпорт. В оповіданні «Дід Омелько» відтворено образ громадського чередника, що вірив у «добре» серце багатія. В оповіданнях «Мати», «Маруся» порушуються теми моралі.

 У 1906 році в Києві в газеті «Громадська думка» надруковане сатиричне оповідання «Радощі». У ньому висміювалась царська Дума. Помітне місце в українській літературі посідають створені Тесленком образи дітей сільської бідноти. Жебрацтво було єдиною «наукою», доступною для таких дітей, хоча більшість з них виявляла великий потяг до освіти, була обдарованою. В оповіданнi  «Школяр» письменник розповiдає про  розумного та допитливого хлопчика Миколку, який мріяв стати вчителем. Однак важкі матеріальні нестатки розбивають мрії хлопчика. Образ Миколки — значне художнє досягнення Архипа Тесленка.

 На початку 1909 року   АрхипТесленко, виснажений і хворий, повертається до батьківської хати. Залишаючись селянином-інтелігентом вiн роздобуває книги, брошури, живе літературним життям.

 З вересня по травень 1910 року  у київських газетах публікувались дописи письменника (під псевдонімом «Селянин»): «Демократи», «На селі», «Тюрма», «Грабіж», «Малюнок селянського життя», «Комета», «Скрутне становище» і три кореспонденції під одним заголовком «С. Харківці, Лохвицького повіту (на Полтавщині)». І в публіцистиці Тесленко залишається художником.

 Повість «Страчене життя» (1910) - це один з найкращих творів Архипа  Тесленка, написаний на матеріалі реальних подій із життя сільської інтелігенції. Цей найбільший художній твір письменника з’явився майже одночасно з такими видатними творами української літератури, як «Fata Morgana» Михайла Коцюбинського та «Лісова пісня» Лесі Українки.

 Повість розповідає  про трагічну долю рідної сестри Архипа Тесленка, Зінаїди Строй. Це була дуже здібна дівчина, яка навчалась у Харківецькій церковно-приходській школі. Розгледівши в дівчині талант, за казенний рахунок її направили вчитися до Петербурзької школи сільських вчительок, де дівчина проявила себе дуже здібною в навчанні. Повернувшись до рідного села, Зінаїда мріяла вчителювати, але не могла знайти собі роботи. Дівчина відмовилася підійти під благословення лохвицького протоієрея Галковського, чим викликала на себе його гнів. Після цього, куди б вона не зверталась, за вільнолюбний дух, притаманний всій її родині, сестра Тесленка всюди отримувала відмову. Зрештою, не витримавши такого несправедливого ставлення до себе, Зінаїда Строй втопилась у річці. Це був своєрідний протест проти дикого патріархального побуту і людського лицемірства. А невдовзі після того їй прийшло запрошення на таку омріяну роботу сільського вчителя… Мрiї про працю на користь народу розбиває жорстока дiйснсть.

 В січнi 1910 року  померла мати письменника – єдина опора і порадниця знемагаючому від туберкульозу письменникові. Тепер Тесленкові потрібно було щодня думати, як жити. З листів письменника до М. Грінченко постає гнітюча картина фізичних і моральних страждань в останні місяці життя.

 Смертельно хворий Тесленко живе з калікою-батьком у холодній хаті не тільки без ліків, а інколи й без шматка хліба. На прохання Грінченків записує весільний обряд («Харківецьке весілля»), місцеві ліричні пісні, колядки, щедрівки, новорічні «посівальні» побажання, петрівчані пісні (ці записи не збереглися).

 Тесленко відчуває, що життя поступово полишає його. Знесилений, розбитий морально і фізично, він переносить свій настрій і на художні твори: «Поганяй до ями!», «Немає матусі», «Прощай, життя!», «В тюрмі», «На чужині», «Що б з мене було?», «В пазурях у людини», опублікованих у київських періодичних виданнях, переважно в «Раді».

 Характерно, що в цих оповіданнях письменник порушує питання, зображує настрої, якими жив він та й усе бідніше селянство напередодні і в період революції 1905 року.

 Архип Тесленко, незважаючи на тяжку хворобу, постійно працює, посилає рукописи до редакцій. Та здоров’я його підірване, організм виснажений до останньої межі. «Життя моє справді таке,— пише в одному з листів Тесленко,— що треба звірячого організму, щоб я перетяг за тридцять років».

 28 червня 1911 року на 29-му році життя Архип Тесленко помер від туберкульозу. Його поховали в рідному селі.

 Газета «Полтавская речь» писала: «Стає боляче й образливо, коли подумаєш, що цієї рідкісної людини, цього талановитого письменника уже немає в живих».

 1912 року з Києва привезли гранітний надгробок з викарбуваними на ньому словами Бориса Грінченка:

Моє діло не вмре серед їх...

...Не сором ці стомлені руки

І це серце, зотлілеє з муки,

Положити в дубовій труні.

 1939 року на батькiвщинi, в Харківцях, споруджено пам’ятник Архипові Тесленку. Тоді ж його останки перенесли з кладовища на сільський майдан. Тепер на тому місці, де стояла хата батьків письменника, де він зазнав багато страждань  і де писав свої горьовані твори, відкрито музей письменника.

 «Проза А. Тесленка натомість демонструє високий рівень відвертості й душевної зболеності, що зближає її зі стефаниківським стилем, про який М. Горький доволі влучно сказав: «коротко, сильно і страшно» - написав дослідник творчостi письменника Максим Нестлєєв.

 «Найбільше його цікавили людські стосунки. Усі твори українського письменника Архипа Тесленка є тугою за тим, яким гарним і світлим мало би бути людське життя. Несправедливість у ставленні людини до людини не давала Архипу спокою, змушувала про це не лише думати, а й писати. А хіба можна думати інакше, невільно, - адже навіть у тюрмі неможливо спинити думки...» - письменник Степан Процюк.

 «Заслуги Архипа Тесленка перед своїм народом варті довічної слави. Правда, гірка й трагічна правда народного життя стала головним героєм його талановитих, виболених, вистражданих творів» —  письменник Олесь Гончар.

 

Teslenko (1)
Teslenko (2)
Teslenko (3)
Teslenko (4)

ЗАПРОШУЄМО

до Загальномiського бiблiотечно-iнформацiйного центру

з 02.03 по 31.03.2017 з 10.00

переглянути  поличку  ювiлярiв

«Крізь терни до світла»

(135 років від дня народження А.Ю. Тесленка, українського письменника)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top